Читати книгу - "Доба. Сповідь молодого «бандерівця»"

Скидаючи з себе джинси й майку, я навіть щось шепотів на кшталт супергероїв із фільмів (дойчепорно ми тоді не знали): «Я зараз кохана…» чи «Я тебе кохаю…». А вона, сприймаючи мої слова за чисту монету, обхопила мою шию руками і, приклавшись до вуст, теж щось шепотіла.

Скинувши майталеси й упевнившись, що тюльпан мій розцвів досить пишно, я вирішив, не гаючи часу, скористатися нагодою і провести рішучу та наглу атаку на її принади. Це мене, зрештою, і погубило.

Не втрапивши у ціль з першого разу, я наштовхнувся тюльпаном на цупкі парості винограду і вперся тривожною плоттю у щось тверде. Тикнувся ще раз — і знову мимо! Я відчував, як напружилося й виструнчилося усе її тіло від моїх рухів. Гех, якби ж я мав досвід у цій справі! Але все зійшло нанівець і покотилося під укіс. Від невдалої спроби тюльпан мій різко почав здуватися, і такий знайомий цупкий страх невдачі знову охопив усе єство. Стискаючи в руках зморщену морквину-каротельку, я відчував себе «П'ятачком» з радянського мультфільму про Віні-Пуха. Питання: «А де поділася моя повітряна кулька? І звідки взялася ця недолуга ганчірочка?» — було більш ніж доречним. З відчаю я намагався повторити спроби вже зовсім зів'ялою квіткою, втіхи в тому було зовсім мало.

— Певне, я сьогодні забагато випив, — осоружним для самого себе тоном проказав я нарешті.

— Так, певне, — відповіла вона, й, на диво, у її голосі я не почув бодай краплини іронії.

Потім ми ще довго цілувалися, лежачи у ліжку абсолютно голі і я, навіть потайки від Іванни зробив декілька спроб трохи помастурбувати, аби відновити ерекцію, але намарно.

— Давай спати — врешті сказала вона, і знову в її голосі я не почув ані іронії, ані докору. Скоріше, у ньому було співчуття і розуміння, а я був вдячний їй за це.

Було близько четвертої. На письмовому столі біля вікна стояв маленький круглий будильник і відразливо цокотів. Складалося враження, буцім у кімнаті повно тлустих, рудих мурах і вони своїми цупкими, колючими лапками шурхотять по стелі й стінах. Лежачи на боці з відкритими очима і відчуваючи животом і стегнами теплу спину Іванни, яка вже встигла натягнути на себе майку і трусики, я витріщився в стелю і думав: «А може, це і на краще, що у нас нічого не вийшло? Може, це Бог спасає мене від скверни плотських утіх? Може, я один з тих ста сорока чотирьох тисяч праведників, про яких йдеться у «Одкровенні Іоанна Богослова» і про яких пророк Апокаліпсису каже: «Це ті, що не осквернилися жінками, бо вони чисті, це ті, що йдуть за Агнцем, куди б він не пішов. Бони викуплені серед людей, як первістки Бога і Агнця. І у вустах їхніх немає лукавства, бо вони непорочні перед престолом Божим».

І раптом так мені стало спокійно, і затишно, і легко на душі. І Іванна, що лежала поруч, вже не викликала у мене думок про мою поразку й чоловіче почуття приниження. Роздивляючись її дівоче, трохи вуглувате плече, я навіть посміхнувся, згадавши всі ті муки, які вона перенесла зі мною годину тому. Подавшись обличчям уперед, я торкнувся її плеча своїми губами і вдихнув теплий аромат її дівочого тіла. Вона пахла морем. Запах її був свіжий і молодий. Світле на кінчиках волосся її, що зберігало на собі сліди жаркого літнього сонця, тендітними пасками розкидалося по подушці. В хиткому світлі ліхтарів, що долинало з вулиці, я бачив мочку її вуха й шматочок шиї. Вивільнивши руку, я ніжно торкнувся її голови, провів по ній рукою. Мені нестерпно хотілося, щоб ця маленька, весела дівчинка знайшла своє щастя, і я відчував до неї справжню ніжність і любов і, можливо, саме тоді, я зрозумів, що кохання без любові не буває, що просто фізичне злягання — це щось тваринне й потворне. Можливо, саме тої ночі я по-справжньому зрозумів, що кохання починається з вдячності й ніжності. А все те, що показують у кіно, пишуть книжки та інструкції, цілковита маячня. Кожен сам має знайти свій рецепт кохання. І я його, здається, знайшов. Притиснувшись до Іванки щільніше, я відчув, як унизу живота наливається тепер вже не хтивістю, а любов'ю квітка мого кохання. І тепер вже не я сам, а сама любов вела мене у чарівний світ першого сексуального досвіду!

Як і чотири роки тому, я знову цілую її у плече і вона прокидається. Тільки на ній нема тепер білої майки, а поруч у дитячій колисці лежить наша півторарічна донечка!

— О, ти вже повернувся? — лагідним шепотом озивається моя дружина.

— Так, я вже десь годину вдома…

— А ми раненько сьогодні лягли. Софійка щось покашлювала, так я її напоїла гарячим молоком з медом і вклала спати, а сама ще годинку почитала та й задрімала собі. Гарно було в Будинку Актора?

— Ще б пак! Я у захваті! Батареї відключили, ти знаєш?

— Ні. Ще дві години тому були теплі!

— А зараз майже холодні. Та не хвилюйся, я Софійку прикрив ковдрою.

— От біда, ну скільки ж можна проводити ці планові ремонти?

— Так що ж ти хочеш? Будинок старий… — Як там у театрі?

— Нормально (ідіотське слово, терпіти його не можу). Завтра відбудеться читка «Ревізора», сьогодні вивісили розподіл ролей.

— Знову ти отримав якийсь епізод?

— А то як же ж інакше, ти знаєш як Зарізович мене «любить». Гратиму трактирного слугу.

— Ну, то нічого, треба перетерпіти, може, воно якось там нормалізується… Ти картоплю з'їв?

— Угу. Смачна. Дякую.

— А помідорчик узяв? — Угу.

— Ложкою?

— Ну так, ложкою… — кажу я після нетривкої паузи.

Вона повертається до мене, закидає мою руку собі під голову, цілує мене в плече і кладе голову на груди. В темній кімнаті продовжує звучати тихий джаз її голосу:

— Я тебе дуже прошу, прокинься завтра раніше, сходи по молоко. Сам знаєш, що доведеться десь годину в черзі простояти. Бочку привозять о шостій, а зазвичай о дев'ятій молоко закінчується. То ти о пів на восьму встань, я дуже тебе прошу, бо там лишилося молока тільки Софійці на кашу, та візьми відразу два слоїки, щоб днів на три вистачило. Ти схуд! Тобі треба почати