Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Сповідь у камері смертників 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь у камері смертників"

511
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сповідь у камері смертників" автора Левко Лук'яненко. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 44
Перейти на сторінку:
кінець заслання та визначено, що 15 числа кожного місяця маю ходити для реєстрації до місцевого сільського міліціонера.

Міліція завдала мене також під адміністративний нагляд, що означає: не маю права покидати помешкання від 10-ї години вечора до 6-ї години ранку, повинен ходити до міліціонера для реєстрації своєї присутності 10, 15 і 20 числа кожного місяця і ще не маю права покидати територію Березівської сільради без дозволу міліціонера.

Перед від'їздом до села я попросив у старшого коменданта спецпоселення парабельського РВВС дозволу відвідати лікаря в районній лікарні. Він дозволив, провів мене до лікарні, знайшов терапевта і домовився з ним, щоб мене прийняв. Я зайшов до кабінету і привітався.

— Сідайте, — запропонував молодий терапевт.

— Дякую. Я, знаєте, їду до села на заслання…

— Знаю, — перебив лікар. — На що скаржитесь?

— В основному на серце і шлунок. Перед тим як поїхали в село, я хотів би знати можливості вашої районної лікарні щодо діагнозування серцевих хвороб. В ув'язненні специфічна медицина, і тому, опинившись на волі, хотів би всебічної перевірки серця для встановлення правильного діагнозу. Хотів би послухати порад доброго кардіолога.

— Роздягайтесь до попруги.

Нетерпеливість лікаря спонукала скорочувати задумувану розмову, і я поцікавився вже тільки тим, що потрібне буде в Березівці при розв'язуванні проблеми праці:

— Хотів би знати, чи є в межах району можливість встановити міру фізичного напруження, яку витримує серце.

— У межах району цього зробити не можна. Це роблять у Томську. У нас немає спеціального обладнання.

Він почав слухати легені.

— Хворіли на легені?

— Ні, не хворів. Було тільки затемнення. Мене ще турбує шлунок.

— Що з ним? Як турбує?

— Уже здавна понижена кислотність. А останніми місяцями буває різкий гострий біль.

— Це не страшно. При ракові шлунок не болить. Якщо буває біль, то це свідчить, що раку немає. Отже, не турбуйтеся. Давайте руку — поміряємо тиск.

Верхній був 105, нижній — приблизно 80.

— Скільки? — питаю.

— 105. Скільки вам років?

— 61-й пішов.

— Для вашого віку це тиск саме враз. Можна сказати: чудовий тиск!

Він пішов до умивальника, даючи зрозуміти, що прийом закінчено. А що мені було робити? Почати сперечатися?…

Я вийшов з кабінету в коридор, де на мене чекав лейтенант. Він провів мене до міліції, і мене замкнули до камери.

Із пожильців камери був тільки один старий пияк. Він спав. Від стуку дверей прокинувся, глянув на мене, повернувся на нарах на другий бік і знову заснув. Мені ніщо не заважало обмірковувати відвідини лікаря.

Отже, засновкова інформація: вік 61 рік, тиск 105 на 80. Цей тиск лікар називає чудовим. Що має місце: лікар — неук і не знає, що такий тиск для такого віку зовсім низький, чи він знає це, а каже неправду?

Якщо лікар казав неправду не від неуцтва і не від своєї брехливості, а під тиском міліції, тоді, може, він би і не образився, коли б йому став доводити справжнє значення згаданих цифр? Можливо.

Я не став сперечатися з лікарем, і відтоді мене не покидає думка: як добре було б, коли б у пацієнта був вихід у вигляді права вибору лікаря. Треба, щоб поряд із державним лікарем був ще й приватний. Хай буде він платний. Аби був вибір. Коли б поруч з державним з'явився приватний лікар, що дбав би про свій авторитет у пацієнтів, тоді і державний змушений був би згадати клятву Гіппократа.

Після того як я підписався на постанові про ознайомлення з фактом установлення адміністративного нагляду та змістом обмежень, мені видали посвідку особи засланця, привезли 30.01.88 р. до льотниська і підвели до літака Парабель — Березівка, я вперше (хоч і під наглядом міліціонера), але вже без збройного супроводу зробив кілька десятків кроків до літака.

Малий двокрилий літак на 12 місць загуркотів двигуном, ковзнув лижами по рівному снігу і пірнув у холодне небо.

Від Парабелі літак летів просто на схід. Під літаком рівна місцевість, що впереміж складалася із боліт та ділянок лісу різноманітних конфігурацій. Місцями сніговий килим покривав широкі й довгі ниви, і я подумав був, що тут луки чи, може, сільськогосподарські поля. Леле, помилявся — то теж болота.

Від Парабелі до Березівки понад сто км, а під криллям літака не було жодного села чи бодай хутірця. Болота і ліс, ліс і болота, безмежні простори і холод. Він проникає крізь корпус літака і починає брати за ноги. Добре, що я мав валянці. Та й летіти недовго, хвилин 30–40. Між іншим, зв'язок Березівки з іншим світом порівняно добрий. До Березівки літак літає шість разів тижнево. Узимку, коли морози скували всі болота, від Березівки ще можна доїхати на авто до Нарима, що близько 30 км від Парабелі. Регулярного руху по цій дорозі немає, але час від часу нею їздять. У теплу погоду повітряний транспорт — єдиний регулярний вид сполучення. А для окремого постачання вантажів використовують ще річку. Для телефонно-телеграфного зв'язку у Березівці є радіостанція. Щоправда, телефонний зв'язок доволі кепський. Хоч Березівка невелика (має приблизно 340 осіб населення), тут є своя дизельна електрівня і невеличка котельня для водяного опалення гуртожитку, їдальні, контори та клубу.

Мене поселили в гуртожитку в кімнаті на п'ять осіб. У кімнаті жило три українці і зрусифікований німець. У той же день познайомився з міліціонером старшим лейтенантом Балашовим П. А. Він перевірив мою посвідку, і ми обмінялися для знайомства кількома фразами. Він розповів трохи про Березівку.

У Березівці є одне підприємство — ЛЗП (лісозаготівельний пункт) і, можна сказати, одне виробництво — лісозаготівля, а все інше — допоміжні служби.

Позаяк за давнім і незмінним звичаєм усі засланці мають працювати, то наступного дня мене викликав начальник ЛЗП для влаштування до праці. Він спитав, який фах я маю. Коли я сказав, що юрист, він, посміхаючись, сказав, що юриста тут не треба, а треба міцні, здорові руки. «А що ще зможете робити? — питає. — У нас тут лісоповал. Роботи всі тяжкі. Куди ж вас послати?»

Я розповів, що мені пішов 61-й рік і за станом здоров'я я нездужаю виконувати важку працю. Разом з тим я хотів би якийсь час відпочити після ув'язнення.

— А на які кошти ви житимете?

— На перший випадок вже маю 40 крб., потім надійдуть 870 крб., що їх заробив на Уралі за 10 років, а далі оформлятиму пенсію.

— Ну, гаразд. Там буде видно.

— Отже, я поки що піду?

- Ідіть.

І я пішов, задоволений з того, що наступного дня не мушу йти до праці. Прийшовши до

1 ... 8 9 10 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь у камері смертників», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь у камері смертників"