Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Людолови Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Людолови Том 1"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Людолови Том 1" автора Зінаїда Павлівна Тулуб. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 157
Перейти на сторінку:
ніхто не докорятиме його «хлопською» вірою, ані мізерним маєтком. На соймику магнати демократичні, щоб заручитися голосами середньої та дрібної шляхти.

Аж ось доповідач виплутався з московських справ і перейшов до молдавського питання. Волоські справи ближчі й зрозуміліші Брацлаву. Шляхта зацікавилася.

Мовилося про наїзд Стефана Потоцького в Молдавію, бо через нього вийшли серйозні суперечки з султаном. Нещодавно визволений з турецького полону Стефан Потоцький сидів на першій лаві, гордовито й самовтішно всміхаючись. Шляхта з шанобливою цікавістю стежила за ним, тільки Балика мирно висвистував носом, схиливши голову на зручну спинку костьольної лави.

Мляво й однотонно доповідає промовець. Він теж стомився від спеки і ледве підшукує слова, щоб нічого не забути і не сплутати, а головне — не роздратувати Потоцького і не накликати на себе його помсти. З полегшенням перейшов він до козацьких справ. Тут можна розливатися соловейком, не накликаючи нічийного гніву.

— Турецький султан скаржиться на їх напади і загрожує нам війною. Минулого літа вони вийшли в море і сплюндрували Сіноп. І ані хлябі небесні, ані вири морські не можуть стримати цих розбишак. В час засідань сойму стало відомо, що козаки знов пішли в море. Висівши між Мінерою і Архіокою, вони побували в околицях Стамбула і налякали самого султана, який там полював. Султан вислав проти них галери. Біля дунайського гирла галери наздогнали козаків, але козаки самі оточили султанський флот, розбили його і захопили в полон капудана-башу[44], полонені галери привели в лиман і спалили біля Очакова, і повернулися на Січ, навантаживши свої чайки незчисленною здобиччю. Щоб помститися, султан готує татарський наскок, але від нього зазнають лиха не козаки, а ми і наше воєводство як прикордонне.

— А що ухвалив сойм? — спитав з місця Потоцький.

— Сойм зірвано, і конституції[45] про козаків не видано; але в цій справі ми домоглися цілковитої згоди. Ми затвердили все, що ухвалила торішня комісія в козацьких справах, а король сповістив про це козацьке військо. Він наказує запорозьким молодцям залишатися спокійно по селах, скорятися коронному гетьманові і судовій місцевій владі, наказує не приймати до себе хлопів-утікачів, злочинців та ремісників, не нападати на суміжні держави, не в'їжджати в коронні і литовські волості, нікого не утискувати й не кривдити.

Добре запам'ятав посол умови, що відбирали в козаків усі їх вольності й права. Він не шукав слів, не запинався. Лемчук підштовхнув Балику. Той здригнувся і розплющив очі. Кілька хвилин слухав він промовця. Кожне слово боляче вражало його козацьке самолюбство і темною люттю запалювало очі. В глибині душі Балика і сам недолюбляв голоту, відчуваючи в ній непокірну ворожу стихію, але тут плямували честь війська, до якого він належав. Цього вже він не міг витримати.

— А що король пообіцяв козакам? — гучно і гнівно пролунав його голос.

Шляхтичі здригнулися з несподіванки.

— Хлопський гонор, — прошелестіло по лавах.

І тихий сміх віддався по кутках.

Але доповідач надто втомився, щоб сперечатися, і відповів, нібито не помітивши Баличиного обурення.

— Король пообіцяв козакам вчасно виплачувати утримання за службу на кресах та за Московський похід. Я гадаю, що королівський підскарбій уже дістав певний наказ…

— Іншими словами, вони нічого не одержать, бо скарбниця порожня і павуки плетуть павутиння по сховищах на гроші. Сидіть, панове-молодці, на місці, голодуйте, лижіть руку, що випадково кине вам кістку, і за всі ваші муки й рани не смійте просити скибки хліба чи сорочки — вкрити своє голе тіло.

— Пане сотнику, не заважайте промовцеві! — урвав його маршалок.

— Здається, в пана сотника не тільки сорочка, а й жупан на плечах. І жупан недешевий, — глузливо кинув із місця Кособудський.

— Тільки не з королівської ласки. Я здобув його собі цією шаблею, — підвищив голос Балика.

Шляхта обурено загула:

— Хлопська нахабність!

— Він боронить козацьке свавілля!

— Розбійників!

— І ще вдає з себе шляхтича!

Маршалок намагався втихомирити гамір, закликаючи «браттю» до ладу. Потоцький насмішкувато покручував вуса. і, нахилившись до Кособудського, щось сказав йому на вухо.

— Чи відомо. панові Балиці, - гаркнув той, скочивши на кафедру, звідки звично лилися лукаво-покірливі проповіді отців єзуїтів, — що чинять козаки по литовських волостях?.

— А що?

— Що саме? — залунали запитання.

Шляхта присунулася ближче, гуртуючись біля кафедри.

— Тихше! Послухаймо, що каже пан. староста!

— Ще у Варшаві, - заговорив Кособудський, впіймавши схвальний погляд Потоцького, — засідаючи в посольській ізбі, довідалися ми, що ці негідники вдерлися під проводом полковників Челядка та Коробки в литовські волості, захопили села, містечка та державства і утворили там нечувані насильства і грабунки, гвалтували жінок, вимагали вiд людності все, що їм впаде в око. Вони не милували ані монастирів, ані костьолів. На соймі вимагали, щоб до них поставилися як до ворожого війська, але король видав тільки універсал, вдаючись до їх громадського почуття і честі, якої вони не мають і ніколи не мали.

— Брехня! — схопився з місця Балика.

Але бурхливий гамір заглушив його вигук.

— Наволоч!

— На палю їх!

— На шибениці!

Горленко почував себе ні в сих ні в тих. Хоч його симпатії були на козацькому боці, але він зовсім не бажав підкреслювати цього.

— Облиште, пане: ви все одно не доведете їм своєї правоти, — нахилився він до Балики. — Бачите, що тут діється.

— Як це облишити?! — обурено обернувся до нього Балика. — Як це облишити! Тут плямують козацьке військо.

— Але ж нас жменька. Чи варт витрачати слова!

Маршалок щось кричав, та голос його танув у грізному гомоні шляхти. І здавалося, він беззвучно рухає губами, безпорадно теліпаючи дзвоником.

— Панове-браття! — знов гаркнув могутній бас Кособудського, і його гримкий оклик змусив усіх обернутися. — Пригадайте, які образи й утиски доводиться нам терпіти в своїх маєтках. Козацька стація не тільки руйнує нас: козаки розбещують наших хлопів. Наслухавшись їх розмов, хлопи сотнями тікають на Січ, а козакам тільки того й треба. Але нам ніяк не можна залишатися без хлопів. І так не вистачає орачів.

— Правда!

— Слушно сказано!

Потоцький задоволено посміхався у вуса і ледве помітно кивав промовцеві. Шляхта знов загула. Вигуки летіли, перехрещувалися в повітрі, заглушаючи один одного.

— Через них ми не можемо заорювати всіх пустирів!

— Збільшити панщину!

— Вони грабують наші фільварки!

— Забивають шинкарів!

— Підпалюють економії!

— Не визнають шляхетського суду!

— По ярмарках збивають ціни на поташ!

— I на пшеницю!

— І на горілку!

— Чорт зна, що ви там маракували на соймі. Невже Жолкевський спить?!

— Час покласти край цьому свавіллю!

— …і скасувати всі хлопські «слободи»!

Гулке склепіння костьолу гриміло обуренням.

— Брехня! — надсаджувався Балика, силкуючись перекричати гамір. — Безсоромна брехня! Вони не можуть голодувати по крулевщизнах!

1 ... 8 9 10 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людолови Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людолови Том 1"