Читати книгу - "Нестор Махно"

З 29 липня по 13 серпня між червоними та махновцями розгорілися бої за вузлові залізничні станції Херсонщини. На ст. Помошна махновці розбили з’єднання 45-ї дивізії. Але частини 58-ї дивізії тимчасово захопили Помошну та оточили головні сили махновців. Утім, це був лише тимчасовий успіх червоних. Прорвавшись до с. Піщаний Брід, махновці взялися громити червоні тили та радянські установи. 10 серпня ст. Помошну, Новоукраїнку, Компаніївку захоплює каральна група Затонського, що прибула на кількох панцерних потягах із Києва. Під час запеклих боїв за Помошну Затонський на чолі карального загону захопив с. Піщаний Брід. Він вирішив покарати місцевих селян, що пускали під укіс або зупиняли потяги і захоплювали майно, яке більшовики вивозили з півдня України. За наказом Затонського було розстріляно кількох диверсантів, у тому числі й тестя Махна. За три тижні до своєї загибелі старий Кузьменко влаштував весілля своєї доньки Галини зі славетним повстанцем за церковним обрядом. Махно і багато його командирів прибули до села, де були накриті величезні столи. Село ще не бачило такого розкішного весілля — воно вирувало три дні. Каральна акція Затонського в Піщаному Броді сильно вплинула на настрій Махна та його командирів, котрі ще думали про можливий союз із Червоною армією. Кінний полк Щуся знищив каральний загін, з якого лише Затонському та 15 бійцям удалося втекти. Тоді ж махновці розстріляли 16 полонених червоноармійців.

Частинам 45, 47, 58 радянських дивізій було наказано об’єднатися в Південну групу і готуватися до відступу на північ України. Паніка, хаос, дезертирство, розпач охопили робітників та червоноармійців. У той час як більшовики відходили на Північ, прагнучи вивезти якомога більше цінностей, махновці формували свою Повстанську армію як єдину захисницю народу від білогвардійців. Махно заявив, що тільки його армія продовжить боротьбу на Півдні, навіть якщо вона і набуде «партизанських форм». Махновські агітатори, використовуючи ситуацію, що склалася, закликáли «всіх, кому дорогі завоювання революції на Україні», не відступати за злочинними наказами Троцького, а, вступивши до Повстанської армії, загородити шлях білим.

15—19 серпня в частинах 58-ї дивізії відбулися події, що великою мірою визначили подальшу долю Повстанської армії. У ці дні на бік Махна перейшло близько 20 тис. червоноармійців.

Оточення червоних замкнули білогвардійці, захопивши Єлисаветград і підійшовши до Києва з Лівобережжя. Командування Південної групи поставило перед Махном вимогу — пропустити ешелони групи через контрольований махновцями район. А сам Махно запропонував червоним два варіанти виходу із ситуації: роззброїтися, передавши всю зброю махновцям, або ж самим увійти до складу Повстанської армії махновців. Махно телеграфував у Київ, вимагаючи свого призначення на посаду командувача всіма радянськими військами, що ще залишилися на півдні України, — Червоною армією півдня України. Однак більшовицькі лідери відхилили пропозицію Махна.

Протягом першого місяця свого існування Повстанська армія України, поповнившись червоноармійцями, повсталими селянами Херсонщини, григор’євцями, перетворилася на реальну військово-політичну силу у 30 тис. бійців. Махно поділив свою армію на 4 бригади, 3 кінні і 3 артилерійські дивізіони. 1 вересня 1919 р. у с. Добровеличці відбувся з’їзд представників повстанців, який підсумував діяльність зі створення Повстанської армії. Було обрано Військово-революційну раду на чолі з Лащенком, командувачем Повстанської армії знову було обрано Н. Махна, начальником штабу — В. Білаша. Армія отримала офіційну назву — Революційно-повстанська армія України імені Батька Махна. Напівстихійне виникнення Повстанської армії на основі кількох селянських загонів стало подією, що підтверджувала розрахунки анархістів на самоорганізацію та самодіяльність суспільних сил.

З половини серпня махновцям довелося вести безперервні бої з білогвардійцями, що наступали зі Сходу. 21 серпня махновці на один день вибили білих із Єлисаветграда. Генерал Я. Слащов згадував, що Махно вмів «...швидко формувати і тримати в руках свої частини, вводячи навіть сувору дисципліну. Тому зіткнення з ним мали завжди серйозний характер, а його рухливість, енергія та вміння вести операції давали йому цілий ряд перемог». Слащов також зазначав, що факт відсутності в Махна будь-якої військової освіти створив легенду про полковника німецького генерального штабу Клейста, що нібито розробляв стратегію махновців. Махновці вели запеклі бої проти білих, щоб утримати Помошну. Вони ніби не помічали, що перебувають у повному оточенні, все більше в ньому грузнучи. У той же час відсутність тилу давала їм можливість широкого маневру.

15 вересня білі прорвали лінію оборони, вийшовши у глибокі тили махновців, після чого махновський фронт у 40 верст розпався. Махно, вирвавшись з оточення, вирішив залишити небезпечний район Помошної, бо армія внаслідок 20-денних боїв з білими залишилася без набоїв та снарядів. Цей район з його густою залізничною сіткою ставив махновців під удари панцерних потягів та мобільних загонів білих. Махно відступив за р. Синюху і вирішив, що вона стане рубежем оборони. Відступаючи на Захід, махновці розраховували досягти розташування військ Петлюри, для того щоб знайти нового союзника, здобути тили, можливість відпочинку та джерело набоїв і снарядів.

14 вересня 1919 р. махновські полки увійшли до Умані, яку вже займала бригада Січових стрільців з армії УНР. На ст. Христинівка було підписано воєнну угоду між махновськими емісарами й командуванням армії УНР про спільну боротьбу проти білих при збереженні незалежності кожної зі сторін, що домовлялися, у політичній сфері. За угодою, махновці мали отримати від армії УНР 700 тис. набоїв та певну кількість амуніції. Махновці залишили в лазаретах армії УНР понад 3 тис. своїх поранених та хворих бійців. Махновське військо, за угодою, займало спільний фронт шириною 40 верст, глибиною 60 верст на схід від Умані. 20 вересня у Жмеринці відбулося підписання політичної угоди та закріплення воєнних домовленостей. Петлюра поставив умову махновцям не вести анархістської пропаганди в частинах армії УНР. Було також домовлено, що в разі спільної перемоги над білими махновцям буде виділено автономний Запорізький район у складі УНР для побудови там «вільного ладу».

Попри всі непорозуміння, махновська армія в оперативному відношенні мала узгоджувати свої плани з Генштабом армії УНР, апарат армії УНР брав на