Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Мій тато — кілер 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій тато — кілер"

269
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мій тато — кілер" автора Євген Є. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 94
Перейти на сторінку:
class="book">А почалося все в театрі кабукі. Ми пішли туди всі втрьох — просто для того, щоб одержати хоч якесь уявлення про настільки розрекламований («обов’язково відвідайте!!!») театр.

Прийшли — й відразу ж зібралися йти — нам вистачило і трьох хвилин виття й барабанного стукоту.

Але Сашко попросив:

— Залишмося.

— Навіщо? — запитав Дмитро.

— Он та актрисочка…

— Холера!..

Почни йому пояснювати, що в цьому театрі грають лише чоловіки, — і вистава урвалась би просто на цьому, так ніколи й не добігши до логічного кінця.

А так тільки в першому антракті Сашко замахав рукою, підкликаючи театрального служителя, й попросив мене:

— Скажи йому, щоб приніс квіти.

Я переклав. Служитель закивав:

— Домо-домо-домо.

І от рівно через дві хвилини, озброєний букетом із молочно-жовтогарячих жоржин, Сашко вирушив за куліси…

* * *

— Ідіотська країна! Ненавиджу!..

Але він не міг повернутися додому, бо там його чекали, вже встигнувши звинуватити в кільканадцятьох убивствах, слідчі УБОЗу, а крім того — по смертному вироку від кавказької та донецької мафій.


Власне кажучи, сусі — це бутерброди, винайдені японцями в епоху Едо. Тому макідзусі загортаються в норм (сушену морську водорість), а сусі, приготовані досвідченим професіоналом, можна брати руками, не боячися, що вони розсиплються.


Коли я перебрався до Нагано, вони переселилися вслід за мною.

Чому? Тому що тут немає такого поняття, як дружба. Тільки «корпоративний дух», «честь клану», повага до себе й до того, на кого працюєш. Те, з чого починається кожен туристичний довідник: «Якщо ототожнювати нації Землі з тваринами, то японцям найбільше пасували б мурахи, які працюють на благо мурашника».

А ми з Дмитром і Сашком усе-таки були друзями.

* * *

Ну, а Нагано, як і вся Японія, місто світлих будинків, мільйона машин і мільйона перехожих. От вони сунуть нескінченним потоком клонів, людей, котрі копіюють рухи одне одного. Та й одягнені вони майже однаково.

Рушити їм назустріч, зупинитись і вклонитися — і вся вулиця зігнеться перед тобою в поклоні у відповідь:

— Пхай.

5

Якіторі — це просто курячий шашлик, який зажив у Японії неймовірної популярності. Практично перед кожною токійською станцією метро обов’язково є досить непоганий ресторан — «якіторія». Для японців такий ресторан, власне кажучи, те ж саме, що для англійців «паб».


А ввечері мені подзвонив Дмитро.

— По-перше, я перевірив свій банківський рахунок. Дякую.

На цьому тижні я заробив для нього майже сорок тисяч.

— По-друге, наш друг Сашко пішов до ресторану, і тепер його намагаються заарештувати з десяток поліцейських.

— Ти був із ним? — запитав я.

— На жаль, так.

— І що йому не сподобалося цього разу?

— Навіть не знаю. Я вийшов у туалет, а коли повернувся, він уже товк одного об одного відвідувача і викидайла.

— Добре, — сказав я. — Буду.

І, записавши п’ять ієрогліфів адреси, вже через тринадцять хвилин був там.

Але Сашка встигли відвезти. Тільки Дмитро сидів, чекаючи мене, на підніжці своєї машини.

— Привіт.

— Здрастуй. Ну, що?

— Коли вони запакували Сашка у фургон, я був упевнений, що в машини луснуть ресори.

— І куди його відвезли?

— У відділок.

— Ну, то їдемо.

Але поїхали ми не в поліцію, а до якудз.

Так уже виходить, що місцеві якудзи, точніше, їхні вожді — оябуни (класна назва) — це те ж саме, що в нас депутати місцевих рівнів. Вони реальна влада, на яку ті, хто вважає себе владою офіційною, дивляться з таким розумінням і такою повагою, яких не зустрінеш у жодній іншій країні. І нерідко на нараді тієї чи іншої префектури за столом сидять не тільки префект і кілька його помічників, а і п’ять-шість місцевих оябунів, чиї голоси мають таку ж силу, як і голоси призначених за наказом із Токіо офіційних начальників — куміте.

І знову не було ніякої дружби чи

1 ... 8 9 10 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій тато — кілер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій тато — кілер"