Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Червоні хащі 📚 - Українською

Читати книгу - "Червоні хащі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Червоні хащі" автора Фоззі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 59
Перейти на сторінку:

— Чого це?.. — почав я, та нарешті зрозумів, про що йдеться. Проте не засміявся.

— Єго тут перєкрєстілі в Йосіпа і Старенького, — додала вона, щось виписуючи на чистому аркуші. — Он, чуть шо, голосіт: «Йосип старенький», — вот і пріжилось, — реготнула вона наостанок. Але продовжила вже серйозно: — Значит, історію болєзні на вас всьо равно откриваю. Так положено. Єсть історія — болєзнь найдьотся. Пока продолжим вас наблюдать.

— Дякую, — майже щиро відповів я і побіг до палати, під ковдру, бо замерз тут, як на зимовому суботнику.

* * *

Журба був на місці. Він читав щотижневик «Бульвар», який, на моє скромне переконання, був просто додатком до реклами контактера з космосом Петра та його кота, — не пам’ятаю вже, кому з них умонтували в пузо скляне око. Треба додати, що за сніданком Григорій Іванович уважно читав Біблію, та це з «Бульваром» якраз складалося.

— Змерзла, мавпочка? — спитав сусід, звернувши увагу на те, як я дрижу під укривалом і стукаю всіма наявними зубами.

— Угу, — відповів я, намагаючись зігрітися.

Марія якось їздила на Прикарпаття на вчительські збори і привезла звідти мені товсті зимові шкарпетки з гірського козла. Як же вони стали би зараз у пригоді! Та після кількох років активного демісезонного використання від них уже погано тхнуло козлами похилого віку, тому Марія їх якось навесні спалила надворі, примовляючи при тому, що це — найкращий подарунок їй на восьме березня і що мені тепер уже нічим їй догодити.

— От так подумати: наше покоління все життя провело в холоді та в голоді, — сказав Журба, дивлячись на мене поверх красивих тонких окулярів зі золотистими обідцями.

— Ага, — тільки й спромігся я на відповідь.

— Так нам і нас старості не дають зігрітися, злидні!

— В аду согрєєтєсь, — почули ми від входу. Там радісно щирився Йосип Старенький, потираючи долоні: — По всєму Устьлагу объявляєтся подйом! Свадьба на тєріторії. Черті, тащитє кружкі, сєгодня Ланжерон гуляєт!

Йосип відчинив шафу і почав щось активно шукати на горбуновій поличці, примовляючи:

— Карась всьо равно должен, єщо за ту херню нє отсідєл.

Потому випірнув звідти, тримаючи в піднятій руці вузьку чорну краватку. Пальці на його руці були скривлені: вони давно були зламані й неправильно зрослись, — але все одно він був дуже схожий на чемпіона світу, котрий видерся на п’єдестал і щойно отримав золоту медаль, прив’язану до урочистого намиста.

Журба зацікавлено повернувся до нього, відкинувши на ліжко товсту газету:

— А поподробнєє?

— Подробнєє, папаша, тєбя в колумбарії насєют, — віджартувався Йосип, розгладив краватку і поклав її під свій матрац, сівши зверху. — Шо-шо? Свайба! Славентій женітся!

* * *

Я вже знав, що Славентієм кличуть чоловіка з першої палати — того, що з орденами. Він недарма так зрадів, коли дізнався, що я нібито був учителем географії, бо постійно розгадував кросворди і тепер час від часу звертався до мене, коли виникало складне питання.

От сьогодні на сніданку він гучно спитав мене, який із океанів є другим за розміром. Я буркнув, що Атлантичний, і повернувся до манної каші, яку щиро ненавидів ціле життя. У моєму дитинстві її не було, та потім, у школі, вчителів зазвичай годували тим, що лишалося після дітей, тож манки довелося скуштувати не одну тонну. І здебільшого без масла.

— Так а на ком он ето самоє? — спитав Журба, не приховуючи радісного очікування. — Нєужелі на Крівой?

Наскільки я зрозумів, Кривою тут звали ту бабусю, яка стверджувала, що їй постійно телефонує Ющенко, бо переймається її долею. Мені розповіли, що вона була зі Сумщини і вважала себе землячкою чинного президента, до котрого я мав низку претензій, але зараз не про це.

— Ха! — завзято здивувався Йосип і плеснув себе долонями по колінах. — Єщо чего? Крівая только своєго Ющенку любіт, — він повернувся до мене, намагаючись долучити до розмови: — Портос, обращал вніманіє, шо Крівая в разниє сторони хіляєт? То на лєвий бок шкандибаєт, то на правий. А биваєт, забиваєт і прямо ходіт, но нєдолго. А шо подєлаєш, када склєроз?

Не дочекавшись від мене реакції, він знову повернувся до Журби, який уже йорзав по койці, так йому кортіло дізнатися подробиці.

— Нє, нє Крівая. На Глаше он женітся. От сам нє знаю, как ми ето самоє пропустілі, — нарешті здав Йосип таємницю і засміявся, ніби це був свіжий анекдот.

— І шо? — не втримався я, не розуміючи, що тут смішного.

— Ха! — знову зрадів Йосип, адже наша розмова нарешті ставала на ті рейки, які він і планував прокласти. — Глашу, короче, сюда дочка сдала. Оні жилі в Черкасах. Вродє там нормальная хата била, напротів горкома. Хату продалі, дочка с мужем, доктором, — на Ізраїль. А матушку — в богодєльню, но, тіпа, врєменно, перєбіться, пока оні там обживутся і єйо с собой заберут.

Я не розумів, хто з жінок та Глаша, та поки що вирішив не уточнювати, бо Йосипові тільки того й треба. А розмови про жінок тут велися такі, що я відразу йшов до бібліотечного стелажа в їдальні, щоби тільки не чути, як вони смакують подробиці й фантазують, хто з ким, у який спосіб і скільки разів.

— Та ти ж говоріл, шо ето порожняк? — хитро посміхаючись, запитав Журба і доторкнувся до батареї, перевіряючи, чи добре сьогодні гріють.

— Так порожняк і єсть, — упевнено відповів Йосип і поліз під матрац перевіряти, чи розгладилася там краватка. Повернув її на місце, знов обережно всівся зверху і продовжив: — Тока Славентій, конь краснознаменний, етого нє понімаєт. Сам слишал, как он говоріл,

1 ... 8 9 10 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоні хащі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Червоні хащі"