Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 80"

Деон замовк.

— Чого ж наша цивілізація небезпечна? — спитав ображений Березін, коли мовчанка затяглась. — Тільки через удосконалення знаряддя знищення?

— Останнім часом наші… назвемо їх приладами, почали фіксувати наростаючу хвилю безглуздих витрат енергії руйнування, а ми достатньо досвідчені, щоб розуміти, до чого це призведе.

— Байдужість? — здогадався Березін, хмурніючи.

— Байдужість. Природа не терпить порожнечі, і, не стрічаючи опору, гіпертрофічно зростає безлика енергія байдужості, яку дуже легко перетворити на енергію руйнування… До чого ми й дійшли за двісті мільйонів років до вашого народження.

Моїм товаришам пощастило більше, багато з них пройшли інверсію часу нормально, обравши інші відрізки вашої історії. А я помилився, помилився двічі… вже сама втеча була помилкою, — голос Деона стишився до шепоту. — трагічною помилкою.

— А вибух? — не втримався пілот, що на відміну від Березіна слухав дуже зацікавлено і повірив пришельцеві одразу й беззастережно.

— Інерція була надто велика, коли я захотів зупинитись, — прошепотів Деон, — і інвертор часу захлинувся.

За чверть години їм пощастило поставити вертоліт на лапи. Пілот зняв перегородки за сидіннями, куди вони насилу помістили Деона: тіло нежданого втікача з минулого виявилося надзвичайно важким. Він не чинив опору, тільки сказав:

— Даремно ви морочитеся зі мною, допомогти мені не зможе ніхто. Я не гуманоїд… так-так, моя зовнішність, яку ви бачите, усі ці “руки”, “ноги” — витвір вашої фантазії, як і моя мова. Ви і ваш товариш навіть бачите мене, мабуть, теж по-різному…

Березін не здивувався, тільки кивнув, його вже важко було чимось здивувати, до того ж непокоїла одна думка.

— Випромінювання зла… — сказав він, сяк-так вмощуючись над розкладеним пасажирським сидінням. — Це, певно, умовність?

— Звичайно, — відізвався Деон. — Градації енергії емоцій взагалі умовні. Випромінювання має спектр, і кожна емоція дає свою смугу. Яка іронія природи — ви, найвидатніші з творців, не знаєте своєї величезної сили творення!

“Величезна сила — це правильно, — подумав Березін, в уяві якого промайнули картини людської діяльності. — Але водночас і страшні сили! Коли це, звичайно, не жарт і не розиграш гіпнотизера… або марення хворого. Хоча… на хворого, відверто кажучи, Деон не схожий… Скільки ще у людини злості і ненависті, байдужості й заздрісності! Може, тим і мудра еволюція, що не розкрила нам одразу всієї нашої могутності; спочатку треба навчитися випромінювати в одному діапазоні — доброти і чуйності. А поки до нас тікають з безодні минулого — парадокс? Чи не тому, що самі стали безсилі перед своєю власною могутністю?”

— А що це означає — керувати енергією зла і доброти? — спитав Березін.

Деон заперечливо похитав головою, хвилину помовчав. Мотор чмихав, і пілот, який не втручався в розмову, кілька разів вискакував з кабіни. Нарешті він запустив двигун, і кабіна затремтіла од вібрації ротора.

Потім почувся невиразний голос (чи голос?) утікача:

— Мабуть, вам можна дати знання своєї власної радіації доброти, я прозондував вас досить глибоко. Але… попереджаю, це може спричинитися до нещастя, хоча я певен: ви зможете скористатися цими знаннями не тільки для себе… і не на шкоду іншим.

Очі Деона налилися білим світлом, у Березіна зненацька запаморочилося в голові, і він судорожно вхопився руками за якусь поперечку над собою. І в цей час тіло Деона почало раптом розпухати і перетворюватися на чорний дим. Дим заповнив кабіну, перехопив дихання.

Березін штовхнув ногою дверцята і випав з кабіни на землю, задихаючись од кашлю. Відповзаючи від вертольота, з якого, наче з кратера вулкана, валив дим, він побачив з другого боку пілота, що лаявся і швидко біг по піску.

Двигун усе ще працював, лопаті оберталися й притискали струмені диму до землі. “Він помер! — металися гарячково думки. — Невже така його смерть?! А врятувати його ми все одно не змогли б, він мав слушність… І все-таки це несправедливо…”

Очі почали сльозитися, кашель вивертав нутрощі, у голові гуло, і Березін, судорожно загрібаючи землю руками, відповзав од вертольота далі й далі…

— І тоді я знепритомнів. — Березін облизав сухі губи й замовк.

— Та-ак… — пробурмотів Богаєв, уникаючи погляду хворого. — Дуже цікаво… і правдоподібно. Проте мушу тебе засмутити — все це тобі привиділось. Або здалося, приверзлося: обирай будь-яке формулювання.

— Тоді спитайте пілота, він підтвердить.

Богаєв насупився, підвівся з стільця, поправив халат, що сповз з плеча, і підійшов до вікна палати.

— Пілот загинув, — сказав він глухо. — Коли вибухнув оцей клятий газовий мішок, вертоліт ваш, певно, перекинуло, і двигун загорівся.

— Газовий мішок? — прошепотів Березін. — Загорівся вертоліт? Не може бути!

— На жаль, може. Тебе знайшли в глибині сухого лісу, а він… його знайшли в піску дуже пізно.

— Газовий мішок!

— Підземні порожнечі, заповнені газом. Мабуть, раніше газ просто просочувався в районі Драконової пустки потроху, а коли мішок вибухнув, хвиля газу охопила все навкруги пустки на десятки кілометрів. Звідси і твої галюцинації — надихався. Випромінювання зла… треба ж отаке придумати!

Березін глянув на свої забинтовані руки. Галюцинації! Нічого цього не було! Не було дивного втікача із страшної далекої епохи на ім’я Деон, не було їхньої розмови… І враз Березін згадав: “Я дам вам знання своєї особистої радіації доброти”. Що хотів сказати Деон? Адже він був, був!

— Розбинтуйте мені руки, — попросив Березін тихо.

— Нащо? — здивувався Богаєв, обертаючись.

— Розбинтуйте, будь ласка.

— Ти збожеволів! — Богаєв занепокоєно подивився в очі Березіна. — Нащо це тобі? Лікар викине мене з вікна, коли побачить. Не подивиться, що я твій начальник.

— Може, й не викине, ви швидко.

Богаєв завагався, знизав плечима і почав невміло розбинтовувати руки потерпілого, що пахли антисептикою, в жовтих плямах від ударів і садн.

— Ну й що далі?

Березін теж дивився на свої руки, його змарніле обличчя стало суворішим.

А потім Богаєв побачив, як руки Березіна раптом побіліли, порізи й садна на них зникли, наче з рук змили фарбу.

Березін безсило впав на подушку, трохи полежав, відпочиваючи, і весело подивився на зблідлого начальника. Потім несподівано підморгнув йому і повільно злетів над ліжком…

Переклад з російської.

Геолог прискорив ходу, натягуючи страховочний фал. Часом він помічав це і йшов повільніше, але за дві-три хвилини лють напливала знову, і Геолог, мало не скрегочучи зубами і пригадуючи всі відомі йому прокльони, знову тягнув за собою Психолога.

Геолог добре