Читати книгу - "2586 кроків"

-- Ми не можемо нічого з цим вдіяти, -- сказав задумливо Скужевський. – Навіщо він спостерігає за нами?

-- Може ми близькі до вирішення таємниці хвороби? Може потрібно вжити кілька препаратів одночасно? Алкалоїди і… ртуть.

-- Організм пацієнта цього не витримає. Але ти маєш рацію, лікування зовнішніх ознак тут не допоможе. Потрібно завдати удару зсередини. Вздовж винищених бактеріями нервів. Тільки як це зробити?

-- Може уколи одновідсоткового розчину миш'яку? Бацили взяті з тіл мертвих живуть занадто коротко. Але можна спробувати… на живих.

-- Гадаєш? – замислився Павел.

-- Інколи лікар повинен за ризикувати. Цікаво, чи бактерії присутні у всьому організмі, чи тільки у вражених місцях.

-- Напевно у всьому, але у вражених місцях їх найбільше.

Гансен вийняв з шафки банку з миш'яком. Старанно переніс дрібку білого порошку на терези, зважив і засипав до фляги з дистильованою водою.

-- Ходімо.

Вони увійшли в головний зал. Хворі вже потрохи готувалися до сну. Медсестра виносила порожні миски від каші. Вони зайшли до однієї з бічних камер. В ній було тісно; приміщення мало не більше ніж два на три метри. З двох боків від виходу стояли ліжка, але тільки одне було зайняте. Пацієнт не спав. Він дивився на лікаря.

-- Чим можу допомогти Вам, лікарю? – запитав.

В нього був хриплий голос. Проказа вразила слизові оболонки і тепер пожирала голосові зв'язки.

-- В мене тут новий препарат, -- лікар підняв флягу. – Може подіяти, але може бути й небезпечним для здоров’я.

-- Хочете випробувати на мені? – посміхнувся хворий. -- Я для Вас наче звір, шматок м’яса, який можна порізати… Де ті часи, коли лікарі прищеплювали собі чуму або холеру, щоби ефективніше вивчати розвиток і шляхи розповсюдження хвороби?

-- Ми не вколемо тобі цього без твоєї згоди.

-- Коли, -- він протягнув викривлену руку, вкриту наростами. – Я і так не відчуваю болю…

Гансен зробив кілька уколів по четверті мілілітра.

-- Досить , -- зупинив його Скужевський. – Не забувай, що третина грама миш'яку вбиває людину.

-- Ви колете мені миш'як, -- похитав головою хворий. – А я ним труїв щурів у підвалі… Зайдіть вранці, якщо ще житиму, то розповім, чи допомогло.

Вони повернулися в лабораторію.

--Здається я зробив дурницю, -- буркнув Гансен. – Якщо в його руці немає чуття, то найімовірніше, його нервів вже не існує. Однак ми мусили спробувати.

-- Демон хвороби, -- зітхнув Павел. – Здається він виграє…

-- Зрештою він програє. Якщо я не знайду відповідні ліки, після мене прийдуть наступні.

Раптово Скужевський відчув страшну втому.

-- Пора спати, -- сказав він.

Павел насилу піднявся в свою кімнату і старанно помився. Запах розкладеного тіла не відступав. Так наче страшний сморід в’ївся йому в шкіру. Перш ніж заснути, він поглянув у вікно. В завулку не було нікого, тільки вітер котив по вулиці хмари снігу.

***

Вони снідали в ресторані. Стояв чудовий день, вітер вщух і вийшло сонце.

-- Вночі ми зробили дурницю, -- сказав доктор Гансен, намащуючи шматок хліба маслом.

-- Чому?

-- Навіть якщо укол миш'яку знищить проказу, то й так клітини його шкіри і кісток, а можливо що і м'язів, вже занадто сильно пошкоджені.

-- Ми дамо йому кальцієвий препарат приготований за моїм рецептом і желатин для зміцнення хрящових і сполучних тканин, а також риб'я́чий жир для загального…

-- Можливо, якщо частина клітин залишилася здорова, вони розмножаться…

-- Побачимо.

В цю мить в ресторан зайшов доктор Даніельсон.

-- Колего, -- звернувся він до Армауера. – Здається в місті новий випадок прокази!

Доктор взяв з тарілки недоїдений бутерброд і загорнув його в салфетку. Скужевський поспішно допив каву. Вона йому не смакувала; в Норвегії каву не запарювали а варили, але не зважаючи на це допомогла йому відігнати похмурі думки.

-- Де це трапилося? -- запитав на ходу Гансен.

-- В пансіоні.

-- О Боже!

Вони тільки взяли з лікарні лікарську сумку і відразу побігли, ковзаючи по засніжених вуличках. Доктор Даніельсен залишився в клініці. Незабаром вони прийшли до великого будинку, де містився інтернат. Біля порога їх зустріла похмура жінка з розчервонілим, войовничим обличчям.

-- Заберіть її! -- заверещала вона істерично. – Зараза!

-- Заспокойтеся ! – прикрикнув на неї Гансен. – Діти дивляться! Де вона?

Жінка махнула долонею. Вони пройшли через ворота на невеличке подвір’я забудоване комірками. Перед дверми однієї з них стояв двірник, озброєний старою рушницею з капсульним замком. Побачивши це лікар презирливо скривив губи. Він відштовхнув його і відкрив двері. Забившись в куток, сиділа дівчинка, якій було років шістнадцять. Вона була одягнена в сукню і шкіряні тапочки. І дивилася на нього наче загнаний звір. Жах спотворив її обличчя.

-- Забери її! -- завила директорка, яка приплелася за ними.

Він гостро поглянув на неї.

-- На вулиці п'ятнадцять градусів морозу, а вона сидить в комірчині, одягнена тільки в сукню! – крикнув він. – Ви що, втратили глузд? Негайно принесіть їй плащ, шапку і взуття.

Гансен зайшов в комірчину. Дівчинка зі страху забилася ще дальше.

-- Не бійся, -- сказав він. – Я – лікар. Мене звати Армауер Гансен.

Вона відразу