Читати книгу - "Пішки на полюс"

А з обох боків сходів, неначе два велетенські факели, палали бочки з-під гасу.

Георгії Якович перший вибіг по сходах на лід і потяг усіх за собою. Зимівники зупинились поодаль від судна і замилувались яскравим видовищем. Здавалось, немов полярна ніч трошки відкрила завісу і в усій красі показала корабель. Він був невпізнанний — їхній старий перевірений «Фока»! Він весь сяяв від сили-силенної вогнів. Від легенького вітру в плошках тріпотіли язички полум’я. Тремтяче світло падало на крижини, запорошені снігом, і сніжинки то спалахували мерехтливим блиском, то погасали. Несподівано пролунав гарматний постріл.

— Ану, за мною! — вигукнув Сєдов.

Усі кинулись на корабель. Під різкі звуки ударів об сковороду, пронизливий дзенькіт дзвіночка, тріск тріскачки з-за борту висунулось двоє «морських чортів». Смішно кривляючись, вони вискочили на палубу. За «чортами» з’явився вісник-герольд. Він переліз через борт, тричі вдарив жезлом об палубу і голосно сповістив усіх, що зараз сюди завітає своєю власною персоною

Тільки-но герольд закінчив перечислення пишних титулів морського владики, як з-за борту показався сам «цар». Він був у мантії з рогожки, в парику і з бородою з клоччя, з короною на голові і з тризубцем у руці.

Разом з «царем» з’явилась «морська царівна». Її зображав один матрос. Намагаючись бути подібним до царівни, він так смішно дріботів ногами, тягнучи за собою шлейф з рогожі, так кокетливо поводив плечима і хихотів тоненьким голосом, що всі на палубі падали зо сміху. А в головного організатора цього свята, Георгія Яковича, від сміху на очах виступали сльози. Гордовито і поважно ступав «морський цар» у супроводі своєї свити.

— Хто ти такий? — сердито звернувся він до Сєдова.

— Начальник експедиції.

— Як називається судно?

— «Святий мученик Фока».

— Хе-хе! Чув, чув! — басовито розсміявся «цар». — Не раз наминав я йому боки!

І вже сердито заговорив:

Сєдов низько вклонився «морському царю», виявляючи повну готовність заплатити встановлену данину, і вручив йому список зимівників, які вперше потрапили за Полярне коло.

Розпочалось хрещення за морським звичаєм. Це була найвеселіша частина свята. Владним голосом герольд вигукував ім’я зимівника, якого належало охрестити.

«Чорти» відразу підхоплювали викликаного під руки і підводили до «морського царя». Цар мазав його сажею по обличчю, потім брав ківш, наповнений морською водою і снігом, і виливав цю суміш хрещенику за комір.

— Ой! — несамовито верещав матрос.

І, вирвавшись з рук «чортів», він з реготом відбігав убік. Герольд викликав наступного. «Чорти» миттю підхоплювали його під руки, підводили до «царя». І під гучний сміх глядачів «цар» вимазував сажею чергову жертву хрещення і виливав їй за комір повний ківш морської води.

Жоден з тих, хто вперше потрапив за Полярне коло, не уник хрещення. Охрестили навіть одного матроса, який не раз бував на півночі. Він так насміхався з хрещеників, що «цар», щоб покарати його, наказав охрестити. І коли «чорти» підвели до нього цього матроса, «цар» вилив йому за комір не один, а два повні ковші. Нарешті обряд хрещення закінчився.

Сєдов подякував «морському цареві» за добре ставлення до експедиції і запросив його пообідати. «Морський цар», закректавши від задоволення, милостиво погодився.

Обід у цей день був надзвичайний: солянка з консервованих овочів і м’ясом, пельмені по-сибірськи, компот, добра чарка горілки. За столом співали пісень, виголошували смішні тости, читали жартівливі вірші з рукописних журналів «Кают-компанія» і «Кубрик».

Свято вдалося на славу. А через день Георгій Якович у супроводі двох матросів вирядився у невелику подорож на північ. Сєдову самому не терпілось розпочати дослідницьку роботу, зайнятись описом Нової Землі.

— Основні заплановані роботи ми проведем на початку весни, — сказав він на прощання. — А цей нічний похід на мис Літке будемо вважати за попередню екскурсію…

Заливаючись дзвінким гавканням, бігли собаки і тягли нарти. Седов і його супутники йшли на лижах, намагаючись не відставати від собак. Вітри-зав’юги, що бушували напередодні, утрамбували сніг. Місяць світив яскраво, йти було легко. Видимість була чудова.

Так дійшли до одного крайнього мису на Панкратьєвському півострові. І не встиг Георгій Якович як слід поглянути довкола, щоб визначити далі дорогу, як раптом місяць заховався у хмарах, подув вітер. А поки ставили намет і розпрягали собак, налетіла справжня хуга.

Тільки наступного дня вітер ущух. Не гаючи часу, Сєдов і його супутники зібрались і вирушили далі. Але пройти пощастило небагато. Знову завила хуртовина. Довелось терміново ставити намет і, забравшись у нього, перечікувати негоду. Вирушили в дорогу лише наступного дня. Вийшли на край мису, який вважали мисом Літке. Стали табором. Але незабаром Сєдов переконався, що помилково прийняв це місце за мис Літке. Вирушили далі. І нарешті, через три