Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Ліки від страху 📚 - Українською

Читати книгу - "Ліки від страху"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ліки від страху" автора Аркадій Олександрович Вайнер. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 116
Перейти на сторінку:
тим, що чоловік може працювати натурником, було щось кумедне, але і я сам, чесно кажучи, вперте почув — у наш час! — про таку чоловічу професію, просто ніколи на думку не спадало.

— Ось вони, лінощі, нехлюйство, до чого довести можуть, — промовив спересердя Поздняков. — Хоч, правда, хлопець він не лихий…


… Світанок сірий і немічний, як моє втомлене тіло. Холодна тьмяна мряка лежить на шибці. Я дивлюсь у вікно й бачу в скляному каламутному відображенні свої сиві рідкі патли, глибокі зморшки, що рубцями посмугували обличчя, піт безсилля і страху на чолі й ніяк не хочу, не можу прийняти неминуче — погодитися, що я вже старий. Через півтора місяця — 8 листопада 1541 року — мені виповниться сорок вісім років. Хіба це вік старості? Невже це визначено мені межу, за якою громадяться морок, порожнеча, жах зникнення?

Яке жахливе безглуздя: природа дарувала довге життя нетямущим воронам, які живляться стервом, а найяснішому творінню своєму — людині відміряла такий короткий вік, що пролітає миттєво, наче радісне зітхання.

Тридцять років тому я був молодий та здоровий, мов гіперборейський бог, і, сидячи на лаві Фсррарського університету, повторював услід за вченим богословом Мазарді: «І писано у Гіппократа-зцілителя: старіння людське відбувається від втрати природного жару…» Але мені тоді було начхати, через що саме відбувається старіння людське, оскільки я був занадто молодий, аби ставитися серйозно до свого лікарського покликання, й занадто здоровий, щоб припуститися думки, буцімто й мене торкнеться колись старість, яка висмоктує з людини нечутно й невблаганно природний жар.

Тисячі, багато тисяч пройшли через мої руки, і я зцілив їх — невже не заслужив я порятунку від принизливого й страшного безсилля перед крижаним подихом похмурого володаря смерті Танатоса, ненависного богамі людям? Але нема кому допомогти мені — сили неба одвернулися від мене, а люди темні й залякані. Вчувається мені трупний запах чорних крил Танатоса, хлюпання весел Харона — грізно гукає через Ахеронт перевізник душ померлих, невблаганний воротар Тартара.

Але сьогодні я не піддамся тобі, нікчемний Танатосе — руйнівнику спокою, віснику люті, слуго насильства, раднику всякого зла! Рано прийшов ти по мою душу — природний жар покидає лише кволе тіло, а дух мій невпокорений і жадібний, мов у юності, і вірю я свято, що в спогадах минулого почерпну снагу фізичну, щоб хоч на якийсь час скувати тебе, як зробив великий герой Сізіф, якщо вже не дано нам найбільшого із благ — довгого мудрого віку…

Безсилі зараз усі мої знання, вся нагромаджена мною лікувальна мудрість світу, яку я збирав по крихті довгими роками, як збирав гріш до гроша величезне багатство міняйло-лихвар. Мені випала доля міняйла знань і милосердя — я роздавав добро й допомогу на відсотки, отримуючи з часом відсотки нового знання і вдячність. І зараз, коли я такий багатий знанням, лякає мене не сама смерть, а доля моєї спадщини, яку заздрісні вороги розграбують у дурній ненажерливості, розтопчуть у поросі забуття.

Чи, може, сотні моїх наукових праць уже розійшлися по світу оповісниками нового медичного канону?

Ні, світ ще не готовий прийняти моє вчення, я народився надто рано; а може, надто рано вмираю. Мабуть, із часом широко зазеленіють паростки того, що народиться водночас із моєю смертю. Я не ганьблю свій час, не сумую за минулим і не впевнений, що майбутнє виправить усі наші вади й помилки. Проте люди, старіючи, перестають помічати добрі новини й переміни — на їхніх очах світ стає гіршим. Я з цим не згоден — вважаю, що людина виростає із свого часу, як дитятко зі своєї колиски.

Хіба світ став гіршим? Просто ми стали більші, розумніші, ми багато про що дізналися, хочемо дізнаватися ще більше й гніваємося, коли це зразу не виходить або коли нові знання перетворюють нашу стару віру на безплотний туман вимислу. Розмірено гойдається маятник нашого часу — колиска людської пам'яті, й повертає нас із сьогодні в учора, в позавчора, в минуле, в історію, і гримить молотом долі, не даючи зазирнути ані на мить у щілину завтрашнього дня.

… Одійшов страх, розтанув біль, покинуло холодне безсилля — відносить мене в минуле маятник пам'яті, нечутно гойдає мене Колиска мого століття — кривавого, жахливого й прекрасного. О, який молодий, дужий і веселий я!

Тисячі шляхів, що я пройшов пішки, проїхав верхи й у візку, під спекотним сонцем, градом і дощем, раптом згорнулися в маленький клубок, і кінчик чарівної нитки прибитий до порога дерев'яного будиночка в Ейнзидельні, манюсінькому містечкові кантону Швіц у вільній Швейцарській конфедерації, де я народився так давно.

Розгортайся, клубочку, розплутуйтеся, петлі далеких доріг, ведіть мене знову до знань, до злидарства і слави, до багатства й ганьби, до любові й ненависті, до щедрості й залежності, до учнів та ворогів, до друзів і зрадників, до радості зцілення й горя втрат. Пронеси мене на собі ще раз, дорого життя, щоб усе повторилося знову, і тоді нехай розтане клубок моїх мандрів тут, біля дверей порожньої сірої кімнати, де тепло, тиша й пустка і вікна залиті осіннім дощем…


Розділ 3
З КИМ НЕ БУВАЄ…

Дивний видався цього року вересень. Після дощового липня, безбарвного, бляклого серпня напосілася раптом задушлива літня спека. Й тут, у зеленому приміському районі, осінь була ще менш помітна.

Десь далеко за Окружним шляхом глухо й потужно загуркотіло — у розмитій, мовби вицвілій блакиті неба з'явилися хмарки, невеличкі й рухливі. Одна з них підкралася до сонця й за мить наче ганчіркою його стерла, й ураз звідкілясь узявся легкий прохолодний вітерець, додавши мені бадьорості: від спеки й одноманітності своїх занять я вже надумай був кінчати на сьогодні, залишивши до наступного ризу дна п'ятиповерхових будинки, прикрашені іграшковими балкончиками й чорною сіткою гідроізоляції. В одному з них мешкав натурник Чебаков. І все ж я увійшов у під'їзд, на дверях якого барвисто яскріло багатообіцяюче

1 ... 8 9 10 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліки від страху», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліки від страху"