Читати книгу - "Чотири шаблі"

Винятковий досвід героїчного становлення Яновський, закоханий в англійську культуру, міг запозичити в Томаса Карлейля, метафізика героя якого на рубежі XIX і XX століть була такою ж драстичною, як і метафізика надлюдини Фрідріха Ніцше. Визначаючи героя як велику людину, джерело природної, оригінальної проникливості, мужності й героїчної шляхетності, англійський мислитель вважає його визначальною рисою відчуття необхідного зв'язку зі світом як цілісністю: «Всесвіт уявляється йому страшним і дивним, дійсним, як життя, дійсним, як смерть. Якби навіть усі люди забули про його істинну сутність і жили порожніми привидами, він не міг би цього зробити. Вогнистий образ сяє вічно над ним своїм сліпучим блиском; він там, там над ним: ним не можна знехтувати! Таке, врахуйте, моє перше визначення великої людини. Маленька людина може також; відчувати те ж саме, це набуток усіх людей, створених Богом; але велика людина не може жити без цього (курсив мій. — Г. X.)»,[66] — писав він у своїй книзі «Герої, вшанування героїв та героїчне в історії» (1841). Герой, вважав Карлейль, — вогнистий згусток всесвітнього життя, покликаний запалити світ, а відтак — наповнити його енергією творчого оновлення.

У контексті філософії Карлейля псевдономізація Яновського діставала важливий відтінок — потребу нового, яке, за законами героїчної душі, є синонімом не стільки того, чого досі не було, скільки складного, недоступного для сприйняття всіх, оскільки стосується таких цінностей, які для інших або зайві, або чужі, або недосяжні. Відтак відоме одкровення письменника: «Я ніколи не любив ходити по дорогах. Тому я й люблю море, що на ньому кожна дорога нова, і кожне місце — дорога»[67] — розкриває не тільки потяг до пригод, а й до непростого, незрозумілого, енігматичного, чим завжди було все, що не полишає сліду, як, скажімо, птах у піднебессі, риба у воді або змія на скелі.

Галина Хоменко.

Цей невеличкий увраж[69] я вважаю данню моїй молодості. Я хочу додивитися в слові, яке стоїть назвою, нових розумінь, нового змісту. Я маю віддати дань молодості.

Ви відгадали — я хочу топтати романтичні полині. На ноги посиплеться гіркий пил, гіркий пил. Стежка буде вести за горби, в полиневий край. Гіркі подихи піднесе мені степ. Сонце розпливеться коло обрію, як рана. День позганяє вітри на тирло на ніч. А я топтатиму гіркі полині.

Полинь росте на місцях минулих подій — там, де згадати треба життьові пригоди. Настойка з полиневого цвіту виганяє з тіла будь-яку лихоманку. Скот не пасеться на полинях, і пастухи вважають, що спати під полинем — небезпечно. Буде гірко в носі, буде гірко в роті й буде в голові рій ос.

Торкнувшись медичних можливостей трави, зауважимо, що полинь ніякої ролі в нас грати не буде. Хіба що лежатиме Ma на ній колись — тоді, як сонце буде великою раною.

Ви здивуєтесь: ніколи Ma не може виїхати з Києва! Ви не повірите, що вона проміняє Київ на полині. Але: хіба знає чоловік суму завтрашніх обставин дороги? Хіба буття не опреділює? Коли сидимо ми вдвох тихо й дивимось на блакить і на зорі, на місяць і на роси, — хіба цього не виростило нам минуле буття? Та й чому хтось інший з нас п'є пляшку з білою головкою й жадібно тисне потім свою тремтячу сарну, не дивлячись на блакить і зорі? Чому?

Ma не міняла б Києва на полині — бо Ma була справжньою киянкою й знала, що її місто — найкраще за всі міста. Я її назвав — Ma. Можна було назвати більше шаблоново. Але слово Ma — для мене символ жінки. Це — ім'я жінки серед тисяч безхвостих пав.

Я не стану оповідати, якого кольору в неї були очі, солодко чи ні колисались перса, і як міцно ставала на тротуар її нога. Коли вона дивилась на вас, незнайомого, — це був погляд із лаврської дзвіниці. Другим разом — вона з очима входила до вас усередину. Тоді ви могли відчути, що руки в неї холодні й сухі.

Вона, звичайно, не нагадувала недопеченого вареника, що нафарбований вапном й карміном. Вона не губила на кожнім кроці люстерок, пудри, крейди для манікюру й інших дурниць. Вона була — Ma.

Батько в неї — вмер. Мати — Симонівна — стара. Дві кімнати й кухня на Гоголівській — там вона виросла коло матері.

Комісарові