Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

глибину кімнати. Там, на Філіпсовому робочому столі стояв апарат завбільшки з телевізор. З першого погляду було видно, що зразок дослідний. Передню планку з нержавійки тримали болти, що стирчали назовні. В лівому горішньому куті чорніла щілина для касети з програмою. З боків виходили два електричні кабелі. Один під’єднував друкуючий пристрій введення-виведення. Інший ішов до прямокутного ящика чотирьох футів завширшки й одного заввишки. На передній стінці цього пристрою зяяв широкий проріз із валиками — туди належало вставляти рентгенівський знімок.

— Важко повірити, — сказав Філіпс, побоюючись, що Майклз знову його розігрує.

— Нам теж, — зізнався Майклз. — Усе якось зовсім несподівано наклалося одне на одне. — Він пройшов у глибину кімнати і ніжно провів рукою по верхній кришці комп’ютера. — Все, що ти зробив для вирішення проблеми розпізнавання щільності тканин радіологічними методами, не тільки продемонструвало необхідність створення нової апаратури, але й підказало, якою вона має бути. І ось вона перед тобою.

— На вигляд дуже проста.

— Як завше, зовнішність оманлива, — відказав Майклз. — Начинка цієї штучки зробить революцію в світі комп’ютерів.

— Ти тільки уяви собі, як вона вплине на радіологію в цілому, якщо справді зможе читати рентгенівські знімки, — підхопив Мартін.

— Прочитає, — сказав Майклз. — Але в програмі можуть бути недоробки. Твоє завдання зараз — прогнати її по якомога більшому числу знімків черепів, описаних тобою ж раніше. Але якщо виникнуть розходження — причиною, думаю, виявляться неякісні негативи. Я маю на увазі випадок, коли програма визначить знімок як нормальний, а насправді було виявлено патологію.

— Ті ж труднощі виникають і в рентгенологів, — сказав Філіпс.

— Ну, гадаю; ми зможемо позбутися цього, — промовив Майклз. — Вирішувати, що не влаштовує вас, лікарів, доведеться тобі. Ну, а тепер, щоб ця машина запрацювала, перш за все ввімкни її. Гадаю, навіть доктор медицини в змозі це зробити.

— Беззаперечно, — парирував Філіпс, — але треба ще й доктора філософії, щоб під’єднати її до мережі.

— Дуже добре, — розсміявся Майклз. — Твій гумор стає дедалі тонкіший. Коли апарат буде під’єднаний до мережі й працюватиме, постав касету з програмою до центрального блока. Друкуючий пристрій повідомить, коли можна вміщувати рентгенівський знімок у лазерний сканер.

— Як ставити плівку? — поцікавився Філіпс.

— Байдуже. Тільки емульсією донизу.

— Гаразд, — проговорив Філіпс, потираючи руки й розглядаючи апарат з виглядом гордого батька. — І все ж я не можу повірити!

— Я теж, — зізнався Майклз. — Чотири роки тому хто б міг подумати, що ми зможемо досягти такого? Я досі пам’ятаю день, коли ти без попередження з’явився до мене у відділ обчислювальної техніки, сумно запитуючи, чи цікавить когось визначення різниці в щільності тканин…

— І мені неймовірно поталанило/ що я натрапив на тебе! — підхопив Філіпс. — Тоді мені здалося, що ти лише закінчуєш університет. І я гадки не мав, що таке сектор штучного інтелекту.

— В кожному значному науковому відкритті неодмінно є ще й трохи талану, — погодився Майклз. — Але по тому, як тобі поталанить, треба ще й упріти. Якраз це тебе й чекає. Пам’ятай — що більше знімків черепа пропустиш крізь програму, тим краща вона буде, не лише тому, що ми усунемо недоліки, але ще й тому, що програма евристична.

— Тільки давай без гучних слів, — попрохав Філіпс. — Що ти маєш на увазі, говорячи «евристична»?

— Виходить, не все, чим ти сам живеш, тобі ж до смаку! — засміявся Майклз. — Ніколи не думав, що прийдеться почути, як лікар висловлює невдоволення з приводу незрозумілих слів! Евристична програма — це та, що може самонавчатися.

— Хочеш сказати, що ця штука порозумнішає?

— Дійшло нарешті, — з полегкістю зітхнув Майклз, рушаючи до дверей. — І тепер це залежить від тебе. І пам’ятай — машиною можна користуватися і в інших областях радіології. Тому у вільний час, якщо припустити, що ти його матимеш, візьмися за порівняння своїх записів та ангіограм мозку. Поговоримо потім..

Зачинивши за Майклзом двері, Філіпс підійшов до робочого столу й утупився в апарат, що розшифровує рентгенограми. Йому не терпілося відразу ввімкнути його, але це забороняв робити вантаж рутинних обов’язків. На підтвердження такої думки до кімнати ввійшла Гелен зі жмутком кореспонденції, телефонограм і гарненькою новиною, що зіпсувався рентгенапарат у одному з кабінетів ангіографії мозку. Філіпс, долаючи самого себе, повернувся спиною до нового пристрою.

4

— Ліза Маріно? — спитав голос, і почувши його, Ліза розплющила очі. Над нею схилилася сестра Керол Бігелоу. Волосся її було зібране під ситцеву шапочку із квітковим візерунком. Носа й рота закривала хірургічна маска. Виднілися тільки темно-карі очі.

Ліза відчула, що її руку підіймають і повертають, щоб прочитати дані на її особовому браслеті. Руку поклали на місце й погладили.

— Ліза Маріно, ви готові до того, щоб ми знову повернули вам здоров’я? — спитала Керол, відпускаючи ногою гальмо каталки й відкочуючи її від стінки.

— Не знаю, — зізналася Ліза, намагаючись не відводити погляду від обличчя сестри.

Але Керол відвернулася, говорячи:

— Звичайно ж, готові, — й одночасно проштовхуючи каталку повз стіл, укритий білим пластиком.

Автоматичні двері зачинилися за ними, й Ліза рушила в свій фатальний шлях коридором до операційної номер двадцять один. Операції на мозку звичайно відбувалися в одній з чотирьох кімнат — 20-й і 21-й, 22-й чи 23-й, які було для цього обладнано. На спеціальних підставках стояли операційні мікроскопи Цейса, були замкнені відеосистеми з записувальними пристроями, спеціалізовані столи. В кімнаті № 21 була ще й галерея для глядачів, і тому доктор Курт Маннергейм, завідувач відділенням нейрохірургії та голова комітету по зв’язках із медичним коледжем, оперував переважно в ній.

Ліза сподівалася, що до цього часу вже спатиме, але ні. Навпаки, вона, здавалося, особливо чітко сприймала те, що відбувалося, і