Читати книгу - "Нічні сигнали"

— Пан полковник зараз у казино й категорично заборонив будь-кому турбувати його.

Тепер втрутився капітан і, ніби частково скасовуючи розпорядження обер-лейтенанта, наказав:

— Гаразд, гауптфельдфебель! Але подзвоніть-но негайно! Капітан Гельвіг з штабу верховного командування терміново просить пана полковника прибути до свого кабінету.

Полегшено зітхнмвши, Кілау зняв телефонну трубку і зажадав з’єднати його з казино, як раптом до кімнати вбіг сам командир ескадри і, вставивши в око монокль, гаркнув:

— Пробачте, панове! Саме оце ходив по аеродрому, оглядав машини. Сподіваюсь, не дуже затримав вас!

Він підніс руку до голови без пілотки. Офіцери відповіли на привітання теж по-військовому, а цивільний підняв догори простягнену руку. Потім полковник прогугнявив:

— Прошу! — І, вклонившись, жестом запросив усіх трьох до свого по-аристократичному обставленого кабінету.

Начальник канцелярії подумав: «Ну, слава богу! Видно, все ж таки той йолоп Гацке хоч раз змикитив, що й до чого. Треба включити його в наступну партію відпускників, якщо, звичайно, тут усе скінчиться добре!» І, шоб перевірити, якою мірою обмежена його свобода, підійшов до свого письмового столу, вийняв з шухляди пачку добрих сигарет, підійшов до унтер-штурмфюрера й, простягаючи йому відкриту пачку, сказав вибачливим тоном:

— За звичайних умов мене за це старий посадив би на гауптвахту.

Есесівець лукаво посміхнувся, нахабно схопив усю пачку й почав частувати своїх людей. Потім прикурив, і, на превелике здивування Кілау, розпочата пачка зникла в кишені есесівця, а він сам не одержав з неї жодної сигарети. Це нахабство вразило гауптфельдфебеля більше, ніж сам арешт, який він правильно розцінив як дріб’язковий акт помсти з боку обер-лейтенанта. Але тепер Кілау принаймні знав, на що міг розраховувати… Щасливий той, кому вдасться живим і неушкодженим витягти ноги з цієї бані.

Це передчуття ще більше посилилось, коли через кілька хвилин пролунав дзвоник від Обста. За нормальних умов по цьому сигналу Кілау помчався б стрілою туди, виструнчився б перед начальством і гаркнув: «За наказом пана полковника з’явився!» А тепер він стояв як пень. Дзвоник загримів удруге. І раптом на дверях з’явився червоний від гніву сам полковник і закричав:

— Кілау, як це розуміти?..

Головний фельдфебель уже хотів був за звичкою стати по команді «струнко», як тут до його руки доторкнулась чорна тінь, і унтер-штурмфюрер скрипучим голосом заявив:

— Заарештованому заборонені будь-які розмови.

Кілау помітив, як полковник здригнувся. В цей момент байдуже втрутився нарешті й обер-лейтенант, який розсівся у кріслі, безтурботно струшуючи попіл з сигари на килим.

— Ну, досить, — тихо промовив він до унтер-штурм фюрера.

Кілау стояв мов пень, аж поки чорні постаті відійшли до дверей. Полковник перший збагнув цю зміну декорацій і сказав:

— Негайно подайте мені всі особові справи екіпажів. — І на запитливий погляд східнопрусського товстуна додав: — До мене в кабінет. До речі, дана акція має триматися в суворій таємниці! — Потім поглянув на есесівців та на офіцерів і докінчив: — Якщо хтось поцікавиться, скажіть: ці панове прийшли домовитися про літак для поїздки в Німеччину.

«Панове» переглянулися. Тепер їм стало ясно, за кого сприйняв їх цей писарчук.

— Крумбайн, підійдіть сюди! — наказав гауптфельдфебель.

Він уже опам’ятався й, повернувшись до сейфа, почав шукати в кишені ключ. Тому й не бачив, як комічно переставляв ноги штабний радист, виконуючи його наказ. Він ступав своїми розслабленими ногами, наче по сирих яйцях. Есесівці помітили це й вискалили зуби. Цьому нелегко перетравити таке обходження! Унтер-штурмфюрер кинув йому одну з конфіскованих сигарет, але вона впала на підлогу. Карл насилу оволодів собою, підняв сигарету й тремтячими руками запалив її. Потім посміхнувся і кивнув головою в бік Кілау, даючи зрозуміти унтер-штурмфюреру, що вся вина за цей інцидент падає на гауптфельдфебеля. І це в нього вийшло так вдало, що дехто з есесівців навіть доброзичливо підморгнув йому. Проте він зараз же по тому заметушився, щоб прийняти з рук свого всесильного начальства товсту папку, яку тим часом шеф канцелярії витяг з сейфа.

Карл Крумбайн поклав запалену сигарету в попільничку й, не постукавши, зайшов до кабінету полковника.

Хоч він зовні виглядав цілком спокійним, та в голові у нього гарячково снували думки. Він давно вже підозрівав, що все це стосується екіпажу «Берти-Марії». І був певен, що й йому не минути лиха, якщо його товариші потраплять до рук цим бестіям. Хоч він напевне і не знав, як Вернер використовував його інформацію про заплановані нальоти, але й з його випадкових натяків Карл міг дещо зрозуміти. А з багатьох товариських розмов він добре знав погляди свого друга.

Проте у цих офіцерів могло й не бути якоїсь певної підозри, бо інакше вони прямо спитали б про членів екіпажу «Берти-Марії». А може, він і помилявся, може, вони мали на увазі щось зовсім інше? На всякий випадок він поставив собі за мету бути насторожі й не пропустити першої-ліпшої нагоди, щоб попередити своїх друзів. Та поки що він не знав, як йому непомітно вийти звідси.

Підкреслено бадьоро поклав Карл стопку папок на письмовий стіл Обста. За встановленою звичкою, коли вони носили полковникові на підписи різні папери, Карл став праворуч біля командира ескадри, щоб подавати й перегортати папки, а Кілау виструнчився з лівого боку, щоб приймати закінчені справи. Однак обер-лейтенант грубо випровадив їх.

— Ви тут більше не потрібні!

Після цих слів обидва чітко, по-військовому, пристукнули каблуками й, наче заводні іграшки, попрямували до дверей.

— Але ж, панове!.. — почули вони позад себе жалісний голос Обста.

Кілау ледве стримав сміх. Він уявив собі, як пихатий полковник, якому звичайно доводилося навіть показувати місце, де ставити підпис, візьме в руки папери.

І справді, не минуло й кількох хвилин, як знову пролунав дзвоник. На цей раз Кілау негайно кинувся до дверей, не забувши, проте, покликати за собою і Крумбайна. Якщо знову повертаються старі порядки, тоді, будь ласка, все як завжди!

— Скажіть-но мені, Кілау, шо це за безладдя тут у вас у справах? —