Читати книгу - "Фрагменти із сувою мойр. Частина 3. Милий кохання тягар"

Клото і Ляхесис сперечалися, час од часу кладучи на терези білі торбинки, зав’язані червоним повісьмом, а Атропос, розгорнувши сувоя, записувала перебіг тієї суперечки. Спір же був у тому: чи добрі, чи лихі справи чинили у світі Семен та Симона (про бабу Пуцю не йшлося, бо вона й не померла). Клото була на боці Симони і звіщала, що та вчинила добре діло, помстившись над Семеном, бо в той спосіб прибрала зі світу негідника: бабія, розпусника, обіясника, мерзотника й бабовала, який нестатечно псував дівок, тобто чинив їх череватими. В противагу на те клала резони Ляхесис, декламуючи вже кілька разів вірша на смерть князя Лика, приписаного в кінці «Київського літопису», в якому перечислювалися добрі, передусім героїчні, діяння князя як «дорогого карбункула і коштовне клем’я». Коли ж зважували обидві торбини, то виявилося, хоча чинили так не раз, що жодна терезів не переважувала.

Про це Атропос і записала до свого сувою, відтак надягла на пальці ножиці й голосно ними кляцнула, перерізавши навіки обидві видимі лишень для них, мойр, нитки. Не будьмо тож самонадіяні й не кладімо тут жодних апеляцій, адже розсуд цієї та й інших історій не в нашій компетенції.

Фрагмент другий
Спадок — се фатум

На таку історію я, професор історії Микола Лико, вийшов, досліджуючи власний родовід, починаючи з непевних часів, тобто маючи замість фактів лише знаки, що можуть стати в пригоді не історикові, яким я є, а белетристу, яким є мій приятель, позначений над цим скриптом як автор, хоча й він має претензії називатися істориком, — ми з ним однокурсники й навчалися разом на історико-філософському факультеті Київського університету, коли університет у Києві був ще тільки один. Знічев’я продовжував шукати звісток про рід князів Ликів, до якого напевне належав описаний вище рицар неоціненної печалі, але знайшов про цей рід лише згадку в Мгарському літопису; там повідомлено, що один із князів Ликів був управителем маєтків Яреми Вишневецького. Можливо, 1648 року, коли князь Ярема розпочав війну з Богданом Хмельницьким та козаками, ті Лики відійшли з Лівобережжя в Польщу, там і пропали. До речі сказати, в той час вигасло чимало гілок, ба родів, тієї української шляхти, котра відійшла до римо-католицизму, деякі почали звати себе поляками, забувши про своє справжнє родове коріння. Частина з них здеградувала зі шляхетства в простолюддя. Отже, другої половини XVII і першої половини XVIII століття слідів свого прізвища не знаходив, не віднесеш же до цього роду луцького міщанина Липку, який 1648-го вчинив у своєму місті антипольське повстання. Але наука історія буває часом хитка й химерна, тож не раз трапляється, що новознайдені джерела та документи цілком змінюють умоглядні картини, що їх творили у своїх мізківнях історики, часом і кардинально. Найбільше люблю такі несподівані відкриття, отож і в цій історії мені випало знову вразитись: один із загадкових Ликів, правда, вже не князь, а канцелярист Переяславського полку, віднайшовся в середині XVIII століття, мешкав у селі Прохорівці і звався Теодор Петровський, але його батько — Петром Ликом, отже, прізвище Петровський утворено від батькового імені, а родового цей черговий рицар неоціненної печалі чомусь перестав уживати, і це так само, як представники відомого роду Максимовичів, гілка якого осіла в цій-таки Переяславщині, мали предка Максима Васильківського, але Васильківськими вже не писалися.

Так-от, цей Теодор Петровський-Лико 1753 року написав довге віршоване житіє місцевого святого Макарія Токаревського, де й повідав, що і йому довелося здибатися з чарівницькою силою і постраждати від неї; правда, не з таким сумним наслідком, як горопашний князь Семен Лико, але й невеселим. Можна гадати, що цей Теодор — також Семенів нащадок, як і я; зрештою, Переяслав до Черкас, де відбулася описана трагедія, значно ближчий, ніж мій рідний Романів. Може також бути, що одна із любасок ненаситного князя, народивши свого довбишечка після скочного із ним танцю, була така марнославна, що не могла побороти пихи, що її син-тулумбасик, чи ж син-довбушик, має справжню князівську кров, і домоглася в невідомий для нас спосіб в уряді, можливо, не без підмащення, щоб її поріддя таки записали Ликом, тим більше, що Ликом насправді він був, хоча й незаконним. Але законний чи незаконний, крові це не змінювало — ще одна стежка, що вела до опрощення цього князівського роду та й не тільки цього, адже князь Лико у своєму стані не був винятком, існувало навіть так зване «право першої ночі» для пана стосовно до дівчат-відданиць, хоч це розсичення високорідної крові офіційно роду не рятувало. Князь же Семен залюбки працював на обох пляцах чи полях — бойовому та любасному, і недаремно мойри не могли дати йому і його діяльності правильної моральної оцінки.

І друге «я» цього скрипту, той, хто поставив над ним своє ім’я (годилося б тут виступати у співавторстві, але з невідомих причин Микола Лико від цієї честі рішуче відмовився), цього здогада, що лінія Петровського-Лика йде з незаконної гілки, залюбки використовує, отож і протоптує, цілком ненауково, генеалогічну стежку від князя Семена до Теодора Петровського і то з тієї причини, що вважає: мойри напевне передали йому, Теодорові, у спадок фатум далекого родича; згадаймо мотто з Лесі Українки: «Спадок — се фатум, се мойра, се Бог, що мститься до тринадцятого коліна» Звісно, від князя Лика до Теодора Петровського не було тринадцяти колін, щонайбільше шість, коли зважити, що в столітті живуть чотири-п’ять поколінь. Але, отак приблизно порахувавши, я раптом відкрив, що в тринадцятому поколінні Ликів живе перше «я» цього скрипту — професор історії Микола Лико. Коли ж оповів Миколі це своє також ненаукове відкриття, він, на мій подив, знітився, і я збагнув, що така думка приходила і до його аналітичного й синтетичного розуму, не тільки до розколошканого мого, творчого. Дивно й те, що спадок-фатум, передаючись від покоління до покоління Ликів, виявлявсь у їхніх зіткненнях із чарівницями чи чарівниками, притому ні я, автор, ні професор не взялися б твердити, що в проміжку між князем Семеном і Теодором Петровським вияву подібного фатуму не було; просто професор у тому проміжку не віднайшов фактів на підтвердження, зрештою, як і історій про інших, потонулих у часі представників цього роду. А що той рід продовжував (у законних