Читати книгу - "Тиміш та Юрій Хмельницькі"

З В’язівка, у велику суботу увечері.

Найзичливіший син і слуга вашої господарської милості Тиміш Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, рукою власною».

Цікаво, що лист він підписав як гетьман, а не гетьманич! Таким чином, з волі Богдана Хмельницького його син уживав гетьманський титул у міжнародних зносинах, що зайвий раз свідчить про династичні плани вождя Національно–визвольної війни. Як вважають В. Смолій і В. Степанков, намір Богдана Хмельницького відновити свого свата на престолі «був серйозною політичною помилкою, оскільки не лише втягнув Україну в гостру конфронтацію з Валахією й Трансільванією, а й підштовхнув їхніх правителів до укладення воєнного союзу з Річчю Посполитою, що різко погіршило міжнародне становище козацької держави. Хмельницький припустився й іншого прорахунку, поставивши на чолі Брацлавського, Кальницького, Корсунського та Уманського полків (загалом близько 8 тисяч козаків) свого сина Тимофія, який, крім особистої хоробрості, ще не мав достатнього досвіду полководця й вирізнявся надмірним честолюбством, упертістю й запальністю». Однак спочатку кампанія складалася сприятливо для українських військ.

Тиміш виявив рішучість і оперативність, він блискуче виконав намічений його батьком оригінальний план «бліцкриґу». Гетьман зважився розділити свої війська: основна частина тримала оборону від можливого польського нападу, а менша була кинута в молдавський похід. Тиміш виступив негайно, з’єднавшись із тестем, а вже за 6–7 днів став на молдавському кордоні! Разом з ним і Василем Лупу були такі досвідчені старшини, як–от: генеральний обозний Тиміш Носач, вінницький полковник Іван Богун та уманський полковник Йосип Глух, осавул Демко Лисовець, але Тиміш був серед них уже не учнем, а рівнею. Ще на Брацлавщині до козацьких лав долучилося близько 2 тисяч опришків, яких очолював Грицько (Герцерко). До корпусу долучився також ногайський мурза Оксакал з невеликим загоном (2000 ординців), яким за участь у поході заплатив Лупу. Форсувавши Дністер, військо захопило Сороки і в милі від них раптово вдарило на світанку на сонну прикордонну сторожу (2 тисячі молдаван, валахів та поляків). У короткому бою майже вся сторожа була знищена, а решта потрапила у полон, мало кому вдалося втекти. Московський посол Б. А. Репнін 2.06.1653 р. зустрівся у Смоленську з польським шляхтичем Петром Скридло, і той повідомив його зокрема про те, що Тиміш Хмельницький з 8–тисячним військом козаків і татар провів до Молдавії грецького митрополита, а потім поспішив на допомогу батькові, який вів бої проти коронних військ в районі Зборова. Скоординований удар з двох боків закінчився перемогою українського війська. Але Скридло очевидно плутано розповів про Батозьку битву 1652 р. і в його повідомленні цінною є тільки згадка про грецького митрополита (Гавриїла?). Отже, після бою під Сорокою Лупу лишився на українському боці в сотенному місті Рашкові, а Тиміш пішов на Ясси. Біля села Кочені він перейшов Прут, а 30 квітня став у милі від табору Георгія Стефана і союзних йому трансільванських військ на чолі з їхнім командувачем Яношем Кемені. Біля села Попрікані козацька кіннота прорвала ворожу лінію оборони і змусила союзників тікати; за деякими даними, ті втратили аж 20 тисяч вояків (кількість явно перебільшена). Хоча союзники знову зібралися із силами, але українське військо рушило на Ясси, відбиваючи ворожі удари. Невдовзі Тиміш узяв Ясси і сів у господарському палаці, а його козаки стали поруч табором. Гетьманич послав слугу Василя Лупу до тестя у Жванець з листом, у якому повідомляв про «очищення» Молдавії і закликав знову сісти на престолі, що й було зроблено. Видатний український історик Михайло Грушевський високо оцінив дії Тимоша Хмельницького, якого порівняв з циклоном: «За два тижні поспіти з Чигрина до Ясс і вигнати семигородського пораженця — блискавичний кидок високої марки, що мусіло зробити сильне враження». Тиміш після прибуття Лупу до Ясс перейшов з табором у Галату — монастир у ясському передмісті. І Лупу, і Тиміш Хмельницький, очевидно, звели–таки рахунки зі своїми політичними противниками у Молдавії, бо чимало значних осіб кинулися тікати за кордон, досягши навіть Стамбула. За деякими даними (щоправда, з ворожих рук), Тиміш повівся з молдавськими союзниками зверхньо і жорстоко, навіть дав наказ козакам стратити Юрія Кутнарського, що був противником українсько–молдавського союзу і шлюбу Тимоша з Роксандою. Така ж доля мала спіткати й ворника Тому та вістерника Йордакі, але Лупу вдалося їх захистити, хоч і з великими труднощами. Тут виявилися і вади вдачі гетьманового сина: запальність, жорстокість, самовпевненість, політична незрілість. У дискусії зі своїми полковниками про наступні дії Тиміш навіть вихопив шаблю і поранив у руку Івана Богуна (за іншими даними — Демка Лісовця). На жаль, і Лупу не задовольнився виконанням своєї програми–мінімум, тобто повернення монаршого престолу. Він вирішив скористатися присутністю українських полків для розгрому валаського господаря Матія (Матвія) Басараба та захоплення Валахії (у той час ідея об’єднання під однією владою двох держав близьких романських народів постійно була на порядку денному!), тому й підбурював Тимоша перенести воєнні дії на терени Валахії.

Тиміш таки вирішив розвинути успіх і не дуже дослухався до порад досвідчених українських полковників. Він вирішив розбити Матія Басараба попри те, що останній пропонував козакам великі гроші за відмову від походу. А ця виправа, між іншим, потягла за собою загострення відносин України–Гетьманщи–ни з Османською імперією та Кримським ханством, турецький уряд наказав арештувати українських посланців до султана.

Тиміш Хмельницький і Василь Лупу, незважаючи на заперечення досвідчених козацьких полковників, виступили у валаський похід і стали спочатку біля міста Васлуй коло ріки Бирлад. Тут гетьманич влаштував огляд всього війська. Воно нараховувало насамперед 12 тисяч козаків на чолі з Іваном Богуном та Тимошем Носачем і 2 тисячі подільських опришків на чолі з Гречкою; були присутні також молдавські, в т. ч. й німецькі, частини, де зібралося 8 тисяч вояків. У Валахії на них три рази (за деякими даними — чотири) нападали об’єднані війська Матія Басараба та трансільванського князя Дьєрдя ІІ Ракоці, але щоразу зазнавали поразки, зокрема під Римником. Вони пробували здобути мир ціною викупу, але переможці прагнули розвинути успіх. На сьомий день гетьманич та господар підійшли до міста Тирговіште, і там сталася генеральна битва. Тиміш рвався в бій, і в перший день битви козакам удалося потіснити валахів, хоча й загинуло при цьому два сотники. Тиміш форсував ріку