Читати книгу - "Привид іде по землі, Олександр Павлович Бердник"

Лосс знову потиснув руку француза. Цим він давав згоду й обіцянку.

— А тепер, — мовив Потр, — пора спати. Скоро світанок.

Справді, за вікном небо посвітліло. Відкрите вікно дихало прохолодою. За дверима чулися кроки. Брязнуло вічко. В малесенькому отворі показалося чиєсь заспане око. Воно пильно оглянуло камеру в’язнів і зникло. Кроки віддалилися.

Лосс не міг заснути. Події недавнього минулого — втеча, каторжна в’язниця, розмова з французом — все це хаотично бродила в його свідомості, вимагало аналізу. Він повернувся до Потра, стиха покликав його:

— Товаришу… Ви чуєте, товаришу?

— Чого ви хочете? — почулося з-під ганчір’я. Потр розкутав голову, з цікавістю поглянув на Лосса.

— Вибачте… Я хотів вас запитати… Чому ви говорите про різні химери?

— Про людей-привидів? — усміхнувся Потр.

— Так. Чи ви справді серйозно думаєте, що це можливо?

— Щодо нашої втечі — то, звичайно, ні, — жартівливо відповів француз. — Це була просто мрія в’язня. Прийде час, і тюрми зникнуть з лиця землі! Обійдеться без привидів… Ну, а що стосується самого принципу — я впевнений в його реальності… І якщо хочете — я знову ж таки намалюю вам картинку, як можна застосувати такий винахід.

На шахті — тривога. Велетенський обвал. Під землею залишилися сотні людей. Вони загинуть, якщо не прийде допомога. Але як допомогти? Незабаром у них вичерпається повітря, і тоді — задуха! Кілька людей проходять спеціальну процедуру. І ось вони поринають у землю. Земля вже не чинить їм опору. Вони легко проникають до засипаної штольні, зустрічаються з шахтарями. Потерпілі здивовані. Звідки з’явилися тут люди? Хто вони такі? Але говорити ніколи. Рятівники дають шахтарям спеціальний препарат… А нагорі — тривога. І ось… з-під землі, ніби привиди, з’являються шахтарі й їхні рятівники… Новий винахід майже виключає загибель людей у таких випадках.

Але я бачу ще важливіше застосування винаходу. Наприклад, так.

До польоту в космос готується міжпланетний корабель. Космонавти спокійно займають свої місця. Невже вони не хвилюються? Хіба вони не знають того, що на них завжди чигає небезпека зустрічі з метеорами, з астероїдами, просто з космічним пилом, який весь час буде бомбардувати обшивку корабля і роз’їдати її? Невже вони не бояться посадки на незнайомі планети? Адже найменша помилка в розрахунках може коштувати життя!

Так, вони не бояться цього. їхній космоліт всепроникливий. Метеори вільно проникають крізь корабель, прилади, крізь живі тіла. Космічні туманності не чинять абсолютно ніякого опору ракеті. Вона може летіти з будь-якою швидкістю, аж до швидкості променя… Я мрію про такий препарат, який дав би можливість ізолюватися не тільки від часток речовини, а й вільно проходити крізь будь-яку структуру матерії… Я мрію про повну проникливість!

Потр смачно позіхнув, скрутився в клубок.

— Ну, а тепер спати, — сказав він. — Поговоримо завтра, чи то пак, вже сьогодні.

Проте Лосс заснути не міг. Сміливі гіпотези, мрії француза викликали безліч заперечень. Як дихати під землею, як взаємодіяти з іншими речовинами, як харчуватися — на всі ці питання він не дав відповіді. Та й чи думав Потр так серйозно, як говорив, про дивовижний препарат? Очевидно, це в нього просто манія. Не варто про неї думати. Але втеча! Як її думає організувати Потр? На що він надіється? Дав адресу. Значить, є якась вірогідність успіху! Швидше б день. Швидше б дізнатися, що надумав його новий товариш… Катрен! Де ти? Що з тобою? Чи засуджуєш мене? Чи не забула? Якби тільки вийти на волю — я все зроблю, щоб ти була щасливою.

Думки кружляли хуртовиною, виснажували мозок. Повіки поволі склеплялися. Алессандро вже не бачив ні ворожого ока наглядача, який часто заглядав у вічко дверей, ні напівпрозорих хмаринок, що пропливали за ґратами, золотилися в перших променях ранкового сонця. Всемогутній сон зійшов на змученого в’язня.

Минали тяжкі дні ув’язнення. Здавалося, ніби то не дні проходять, а котяться по тілу, по кістках в’язня велетенські кам’яні жорна, й перемелюють, невблаганно чавлять мозок, серце, душу. Хвилина за хвилиною, день за днем, тиждень за тижнем невблаганний час сіяв на психіку Алессандро зерна відчаю, зневіри, розпачу.

Режим у в’язниці був суворий і жорстокий. Жодної хвилини прогулянки, фунт черствого хліба й миска якогось пійла. За найменше порушення правил наглядачі кидали в’язня до карцера або одягали на нього “льолю”. “Льолею” каторжани називали спеціальну сорочку, яку тюремники всіх країн здавна використовували для приборкання буйних.

Алессандро поволі видужував. Рани присохли, струпились. їжа, хоч і погана, повертала сили. Тільки впевненість, віра в майбутнє не поверталася.

Спочатку Моріс розважав Лосса, намагався підтримати його дух. Але як тільки Алессандро починав розпитувати Потра про його плани, француз замовкав, навіть вимагав, щоб Лосс не зачіпав цієї теми. Всьому свій час, говорив він.

Та незабаром Моріс занервував. Він уже не розповідав веселих історій, не сміявся, не звертав уваги на Лосса. Алессандро цілими годинами міряв сіру кам’яну підлогу з кутка в куток, а француз непорушно лежав на своєму ганчір’ї, наморщивши лоба і втупившись очима в стелю. Тільки тоді, коли на нічному небі спалахували зорі, Потр підходив до ґрат, хапався за них сильними руками й припадав щокою до холодного каменю. Вечірня зоря відбивалася мерехтливим вогником у його очах, і тоді француз здавався Лоссу вовком, що готується вистрибнути з клітки на волю.

Щосереди Моріс тинявся біля вічка тюремних дверей. У цей день чергував найзліший наглядач. Він повідомляв про себе надривним кашлем і жахливою лайкою. В цім ділі “сеньйор Крокодил”, як його називали в’язні, був віртуозом. Навіть Алессандро, який болісно переживав свою невдачу, не міг стримати посмішки, коли в коридорі лунала кучерява, барвиста лайка.

Лоссу здавалося, що француз чекає на цього сеньйора Крокодила. “Що