Читати книгу - "Тімон Афінський, Шекспір Вільям"

Не вірте
Ні лікарям, ні лікам їх отруйним:
Вони вбивають більш людей, ніж ви
Грабуєте. Грабуйте ж і вбивайте!
Щоденно злочини творіть, творіть —
Це ваше ремесло! Я наведу
Вам приклади злочинства. Сонце — злодій.
Бо силою могутньою тяжіння
Грабує океан. І місяць теж
Крадій відомий — він бліде проміння
У сонця краде. Океан так само
Не менший злодій: вал його хибкий
В сльозах солоних місяць розчиняє.
Так само і земля: вона ж бо родить
І вигодовує усіх послідом,
Украденим у звірів та людей.
Все краде, все! Закон — вузда і бич
Для вас — проте сам краде безборонно,
Бо він же наймогутніший. Самих
Себе зненавидьте! Ідіть! І крадьте
Один у одного! У мене є
Ще золото, беріть! Горлянки ріжте!
Всі, хто б не стрівся вам, такі ж злодюги!
Мерщій же до Афін! Громіть крамниці!
Весь крам, що є в них, крадений. Глядіть,
Щоб золото, одержане від мене,
Не відвернуло вас від грабежу!
Нехай воно погубить вас усіх!
Амінь!
(Іде в печеру)
3-й розбійник Він замалим не умовив нас покинути моє ремес-
ло, коли закликав триматись його.
1-й розбійник Але ж він давав нам свої поради з ненависті
до людей. А до наших таємних справ йому байдуже.
2-й розбійник Я повірю йому, як ворогові, і покину своє ре-
месло.
1-й розбійник Давайте спершу діждемо миру в Афінах. Мож-
на стати чесним коли завгодно — і в найгірші часи.
Виходять.
Входить Ф л а в і й.
Флавій О небо!
Невже цей жалюгідний чоловік —
Хазяїн мій Тімон? Як підупав він!
Чудесний пам'ятник прекрасних діл —
І де поставлено! Як відмінила
Страшна нужда його високий образ!
О що за підла, нелюдська наруга —
Шляхетного занапастити друга!
Немов для наших писана часів
Та заповідь: "Любіте ворогів!"
Коли любить, то ворога такого,
Відвертого, але не потайного!
Він дивиться в мій бік... Свою печаль
Я виллю перед ним. Він мій господар,
І я служитиму йому, як перше.
Тімон виходить з печери.
Мій любий пане!
Тімон Геть! Ти хто?
Флавій Невже
Мене забули ви?
Тімон Чому питаєш?
Я всіх людей забув. Якщо себе
Ти звеш людиною — й тебе забув я.
Флавій Я чесний, бідний ваш слуга.
Тімон Тоді
Тебе не знаю я. Не бачив я
Навколо себе чесних. В домі в мене
Були самі негідники. Вони
Мерзотникам служили біля столу.
Флавій Богам відомо,
Що жоден так не співчував слуга
Своєму панові, як я вам нині.
Тімон Що? Ти заплакав? Підійди. Люблю я
Тебе за те, що жінка ти, що зрікся
Чоловіків із кременю, що плачуть
Від сміху лиш та похоті: заснув
Жаль у серцях. Настали дивні роки:
Не жаль, а регіт зрошує нам щокиї
Флавій Впізнайте ж ви мене, прошу вас, пане!
Повірте щирості моїй! І поки
Мої убогі засоби дозволять,
По-давньому я буду вам служити.
Тімон Невже у мене справді був слуга
Такий надійний, щирий, добросердий?
Зворушив ти мою бентежну душу!
Дай глянути в лице тобі. Так, так,
Ти народивсь од жінки.
Простіть мені, боги одвічно мудрі,
Мій безоглядний поспіх! Я знайшов
Одну людину чесну — лиш одну,
Застерігаю вас! — одну-єдину,
І це — слуга мій. Як би я хотів
Зненавидіти всіх людей на світі!
А ти — ти викупив себе. Всіх інших,
Крім тебе одного, я проклинаю!
Мені здається, чесність у тобі
Переважає розум, ти-бо міг би,
Тімона зрадивши, знайти скоріше
Для себе іншу службу. Бо нерідко
В дім іншого хазяїна в'їжджають
На шиї першого. Скажи по правді —
Бо навіть найправдивішому слову
Я не повинен вірити — чи в тебе
Під добротою не таїться хитрість,
Або корисливість, або хабарство?
Чи це не подарунок багача,
Що хоче вдвадцятеро більш одержать?
Флавій Ні, мій достойний пане! Пізно ти
З підозрою і сумнівом спізнався.
Якби це сталося у дні забав,
А не тепер, коли ти вбогий став!
Обов'язок привів мене сюди,
Любов і відданість душі прекрасній,
Турбота про житло твоє та їжу.
Повірте, мій господарю шановний,-
Всі блага, що судилися мені
Тепер або в майбутньому, охоче
Віддав би я за те, щоб знов до вас
Вернулися багатство і могутність,-
І то була б мені найкраща плата.
Тімон Поглянь сюди, о ти, єдиний чесний
На світі чоловік! Ось плата! На!
Від бідності моєї скарб тобі
Боги подарували. Йди, живи
У щасті та багатстві! Я умову
Єдину ставлю: сторонись людей,
Всіх проклинай, усіх ненавидь! Викинь
Із серця жаль! Хай спершу м'ясо злізе
У жебрака із ребер, поки ти
Йому даси шматок! Собакам кидай
Те, в чім відмовив людям! Хай в'язниці
Людей ковтають! Хай борги в ніщо
їх обертають! Хай всі люди стануть
Як всохлий ліс, і хай невірну кров їх
Сухоти ссуть! Прощай! Живи щасливо!
Флавій Я краще тут зостанусь — тішить вас.
Тімон Іди звідсіль, якщо клятьби не любиш,-
І, поки не зазнав біди-печалі,
Минай людей і будь від мене далі!
Виходять у різні боки.

ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Ліс. Перед печерою Тімоиа.
Входять поет і живописець.
Живописець Якщо не помиляюсь, він живе десь тут.
Поет Не знаю, що й думати. Чи правду кажуть, що у
нього сила-силенна золота?
Живописець Безперечно. Алківіад розповідає про це. Він на-
ділив золотом Фріну й Тімандру. Крім того, він роздавав золото —
і не в малій кількості — бідним бездомним солдатам. Кажуть, ду-
же багато дав він своєму управителеві.
Поет Отже, його розорення — тільки спосіб вивірити
друзів?
Живописець І ніщо інше. Ось побачите, він знову з'явиться
в Афінах і розквітне, як пишна пальма. Тим-то й слід саме тепер,
коли він удає з себе нещасного, запевнити його в нашій прихиль-
ності. Ми викажемо цим свою чесність і, дуже можливо, доб'ємося
того, для чого йдемо сюди, якщо тільки чутка про його багатство
правдива.
Поет Що ви хочете піднести йому?
Живописець Цього разу — нічого, крім моїх одвідин. І тіль-
ки пообіцяю прекрасну картину.
Поет Я зроблю так само. Скажу, що задумав написа-
ти про нього дещо.
Живописець Кращого й не придумаєш! Обіцянки — якраз у
дусі нашого часу. Вони відкривають очі сподіванню. А от викону-
вати їх — набагато нудніш, та й ніхто тепер не дбає про це, крім
людей простих і обмежених. Обіцяти — люб'язно й модно; вико-
нувати обіцянки — все одно, що складати заповіт: це свідчить, що
той, хто їх підписує, тяжко хворий.
Тімон виходить із печери.
Тімон
(убік)
Чудовий майстер! Та от чи зумієш ти намалю-
вати такого поганця, як сам?
Поет А я метикую, що б таке пообіцяти йому. Це має
бути втілення його самого і разом з тим сатира на розніженість
багатих. Вона викриватиме облесників, які йдуть слідом за моло-
дістю та багатством,
Тіцон
(Убік)
Ти хочеш для свого твору списати негідника
з самого себе? Бичувати в інших свої власні вади? Гаразд, так і
роби. У мене знайдеться золото для тебе.
Поет Що ж, ходім до нього.
Ми зробимо собі велику шкоду,
Якщо таку пропустимо нагоду.
Живописець Днем користайсь, не жди нічної тіні,
Шукай свого при сонячнім промінні!
Ходім!
Тімон
(убік)
Гаразд, я стріну вас. Який могутній
Ти бог, о золото, якщо на тебе
У храмі моляться, стократ бруднішім
За хлів, де свині сплять!
Ти щогли ставиш, і скородиш хвилі,
И рабів підносиш! Тож пануй і далі!
І хай чума, що пекло посилає,
Святих угодників твоїх вінчає!
Ось я зустріну їх!
(Виступає вперед)
Поет Ми вас вітаєм,
Достойний наш Тімоне!
Живописець І недавній
Наш покровителю!
Тімон Невже судилось
Мені побачить двох афінян чесних?
Поет Добродію!
До нас так часто ви були ласкаві!
Дізнались ми, що ви пішли із дому,
Що вас покинули зрадливі друзі,
Чию невдячність — о гидкі потвори! —
Не зможе небо усіма бичами...
Як! Зрадить вас,
Хто благородством сяяв, наче зірка,
Хто їм життя й достаток дарував!
Я збурений! Я слів знайти не можу,
Якими одягти усю мерзенність у/
їх чорної невдячності!
Тімон Не одягай, вона видніша гола.
Якщо ви чесні, чесними й зостаньтесь —
Ви цим натуру викриєте їхню.
Живописець І він, і я — обидва ми купались
У щедрій зливі подарунків ваших
І пам'ятаєм це.
Тімон Так, так, ви чесні.
Живописець Ми хочемо вам стати у пригоді.
Тімон О чесні душі! Як же вас вітати?
Корінням та холодною водою?
Це не для вас.
Обидва Ми хочемо одного:
Служити вам.
Тімон Ви справді чесні люди...
Дізналися, що злото є в Тімона?
Хіба не так? Признайтесь, чесні людиі
Живописець Є, є такі чутки. Але до вас
Прийшли ми не за тим.
Тімон Які ж ви добрі
І чесні люди!
(До живописця)
Вдало ти малюєш:
Ніхто в Афінах так не вдасть! Та й сам
Ти удаєш на славу.
Живописець Так, мій пане.
Тімон Так, як кажу.
(До поета)
Що ж до твоїх поем,
Вони такі гладенькі та приємні,
Що в них ти сам аж світишся. Проте
Я мушу вам сказати, чесні друзі,
Що є у вас одна маленька вада.
Ні, не страшна вона, і вам її
Не треба виправляти.
Обидва Що за вада?
Ми просимо сказать.
Тімон Боюся, ви
Образитесь.
Обидва Ми будем дуже вдячні.
Тілті І "є о&разитееь? .
Обидва > Ніколи в світі!
Тімдн Ви довіряєтеся шахраєві,
Який безбожно дурить вас.
Обидва Невже?
Тімен Це чиста правда. Вам і видно, й чути,
Як вас налигують, як вас туманять,
Ви бачите його роботу грубу —
І все ж таки ви любите його,
Годуєте і маєте за друга,
Хоч добре знаєте, яка це шельма.
Живописець Таких не бачив я.
Поет І я не знаю.
Тімон Послухайте, я дуже вас люблю
І дам вам золота, позбавтесь тільки
Тих нелюдів. Повісьте, заколіть їх,
Втопіть у нужнику або як-небудь
Інакше вигубіть — і знов тоді
Мене одвідайте, і дам я досить
Вам золота.
Обидва Назвіть же їх скоріше.
Тімон Коли розійдетеся в різні боки,
З вас кожен буде не один, а в парі
З архінегідником.
(Живописцеві)
Якщо не хочеш
Побачити на місці, де стоїш,
Двох шахраїв, то не підходь до нього.
(Поетові)
Якщо ти хочеш на своєму місці
Лиш одного негідника побачить,
То розлучися з ним. Геть звідси! Ось
Вам золото.
(В'є їх)
Ви золота хотіли,
Раби нікчемні? Ось вам за роботу
Належна плата! Геть! А ти, алхімік,
Із цього золото зроби для себе!
Геть, підлі пси!
(Проганяє їх і повертається до печери)
Входять; Флавій і двоє с е н а т о р і в.-
ФлавІй Не вдасться вам із ним поговорити,
Бо так заглибився він сам у себе.
Що вже не терпить людської подоб".
1-й сенатор Веди нас до печери, де живе він.
Афінянам пообіцяли ми
З ним побалакати.
2-й сенатор У різний нас
Буває й настрій різний. Час і горе
Його зігнули так. І той же час,
йому багатство давне повернувши,
Все може виправить.
Веди ж до нього.
А там побачим.
Флавій Ось його печера.
Хай буде мир і спокій тут! Тімоне!
Тімоне! Виглянь-бо й поговори
Із друзями! Прийшли тебе вітати
Від імені своїх співгромадян
Достойні два сенатори афінські.
Озвись' до них, Тімоне благородний!
Тімон виходить із печери.
Тімон Спали їх, сонце добре!
(До сенаторів)
Говоріть же,
Бодай ви згинули! Болячка вам
За кожне слово правди! А за фальш —
Хай у розмові вам язик згорить
По самий корінь!
1-й сенатор Гідний наш Тімоне...
Тімон Такий же гідний вас, як ви його!
1-й сенатор Сенатори Афін тебе вітають.
Тімон Я вдячний їм.