Читати книгу - "Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви певні? І можете при потребі це довести?
Вона завагалася, перш ніж відповісти:
— Я певна цього, але боюсь, що довести це буде непросто. Сильвіо спить у моїй кімнаті в кошику. Я вклала його спати вчора ввечері: пам’ятаю, як накривала його покривалом. Уранці я сама дістала його з кошика. Тут я його не бачила, проте, звичайно, це не має великого значення, адже я потерпала за батька і була занадто зайнята ним, щоб помітити Сильвіо.
Лікар засмучено похитав головою.
— Хоч як там було, а зараз нічого не доведеш. Кожен кіт облизує собі лапи, тож слідів крові уже не знайти.
Ми знову замовкли, і знову мовчанку порушила міс Трелоні.
— Але зараз, коли я про це думаю, то розумію, що бідний Сильвіо не міг поранити батька. Мої двері були зачинені, коли я вперше почула шум, як і батькові, коли я біля них прислухалася. Коли я увійшла, рана вже була, тож це сталося до того, як Сильвіо міг пробратися всередину.
Це було вагоме пояснення, надто ж для мене, бо, на мій погляд, воно задовольнило б навіть суд присяжних. Зняття обвинувачень із Сильвіо принесло мені виразне задоволення, може, тому що це був улюбленець міс Трелоні. Щасливий кіт! Господиня його дуже втішилася, коли я сказав:
— Вердикт: невинний.
Доктор Вінчестер, помовчавши, зауважив:
— Мої вибачення паничу Сильвіо, але я досі спантеличений, чому він так гостро настроєний проти мумії. Чи він так само реагує на інші мумії у будинку? Припускаю, їх тут багато. Я помітив три в холі, коли увійшов.
— Їх тут чимало, — відповіла вона. — Деколи й сама не знаю, де я — в приватному будинку чи в Британському музеї. Але Сильвіо зважає тільки на цю мумію. Може, тому що це мумія тварини, а не чоловіка чи жінки.
— Це, певно, мумія кота! — сказав лікар, стрепенувшись, і пройшов через кімнату, щоб поглянути на мумію уважніше. — Так, мумія кота, і дуже витончена, до речі. Якби це не був особливий улюбленець якоїсь поважної персони, його б ніколи так не вшанували. Погляньте! Розфарбований футляр і обсидіанові очі — такі ж, як у мумії людини.
Надзвичайна річ — це тяжіння представників одного виду. Ось мертвий кіт — і все; йому, мабуть, чотири чи п’ять тисяч років — а другий кіт, іншої породи, з практично зовсім іншого світу, готовий налетіти на нього так, ніби той не мертвий. Я б хотів трохи поекспериментувати, якщо ви не заперечуєте, міс Трелоні.
Трохи повагавшись, вона відповіла:
— Звичайно, робіть усе, що вважаєте за потрібне чи доречне, але, сподіваюся, це не потурбує мого Сильвіо і не зашкодить йому.
Лікар усміхнувся.
— 0,3 Сильвіо все буде гаразд: я прибережу своє співчуття для другого.
— Що ви маєте на увазі?
— Панич Сильвіо нападатиме, а другий кіт страждатиме.
— Страждатиме? — в її голосі зазвучав біль.
Лікар всміхнувся ширше:
— О, будь-ласка, не переживайте за це. Він не постраждає так, як ми це розуміємо, можливо, лише структура і зовнішній вигляд.
— На Бога, що ви маєте на увазі?
— Лише те, моя юна леді, що антагоністом буде мумія кота, така, як оця. Припускаю, на Музейній вулиці їх достатньо. Я принесу одну сюди і поставлю замість цієї мумії — ви не вважатимете цю тимчасову заміну порушенням батькових інструкцій? Тоді ми дізнаємось, Сильвіо протестує проти всіх котячих мумій чи тільки проти цієї.
— Хтозна… — сказала вона. — Батькові інструкції здаються дуже чіткими. Та, зважаючи на обставини, потрібно зробити все, що може піти йому на користь. Припускаю, що з цією котячою мумією не може бути зв’язано нічого особливого.
Доктор Вінчестер промовчав у відповідь. Він сидів непорушно з таким насупленим виразом обличчя, що його понурість передалася і мені, й у цьому повчальному збентеженні я почав дужче усвідомлювати незвичайність подій.
Кімната з її чудернацькою обставою давала поживу для роздумів. Там було так багато прадавніх реліквій, що вони мимоволі переносили вас у дивовижні краї й давні епохи. Велика кількість мумій і пов’язаних із муміями речей, які, здавалось, назавжди огорнув гострий аромат бітуму, спецій і живиць — «бальзамічних запахів Нарду і Черкесії», — не дозволяла забути минуле.
Певна річ, світла в кімнаті було небагато, та навіть і воно було тьмяне. Кімната була велика, з високою стелею. У ній було чимало місця для речей, котрих зазвичай у спальні не побачиш. У віддалених кутках зависли тіні моторошних форм. Велика кількість мертвих і реліквій минулого так впливала на мене, що вже не вперше ловив я себе на тому, що з острахом озираюся доокруж, наче боюся чиєїсь незримої присутності. В такі хвилини не могла мене втішити чи заспокоїти навіть присутність доктора Вінчестера і міс Трелоні.
Побачивши доглядачку Кеннеді, я відчув полегшення. Ця ділова, здібна і певна в собі молодичка аж випромінювала безпеку і спокій. Вона володіла таким почуттям здорового глузду, що воно немовби аж поширювалося довкола неї. Поки вона не прийшла, я снував різні фантазії, котрі стосувалися хворого і його оточення, а з її появою він знову став звичайним пацієнтом, кімната стала лікарняною палатою, й тіні втратили свої моторошні властивості. І тільки той химерний Єгипетський запах був незмінним. Ви можете покласти мумію в скляний футляр і герметично закрита його, щоб руйнівне повітря не проникло всередину, але вона все одно поширюватиме довкола свої пахощі. Хтось може подумати, що за чотири чи п’ять тисяч років той дух міг і вивітритися, але досвід учить нас, що ці запахи існують і їхні секрети нам не відомі…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер», після закриття браузера.