Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

— Така спека стоїть, мадам...

— І справді, — сухо кинула Сильвія і провела Джорджа поглядом, коли він попрямував до воріт у живоплоті і перескочив через них, як баский кінь через перешкоду.

*

Вони з безпечної відстані спостерігали, як велетенський комбайн шумно пожирає збіжжя.

— Гіпнотизує, — протягнула Бріджит. Вона щойно вивчила це слово.

Сильвія витягнула гарненький золотий годинник на ланцюжку, до якого вічно тягнула ручки Памела, і сказала:

— Господи, ви тільки погляньте, котра година, — але ніхто не став дивитися. — Рушаймо додому.

Коли вони вже зібралися йти, Джордж Ґловер щось гукнув і помчав до них через стерню. У його кашкеті щось ворушилося. Двоє кроленят. Памела аж захлинулася від слізливого захвату.

— Нате вам кроликів, — сказав Джордж Ґловер. — Сиділи серед поля, мамки їхньої не видно. Беріть-беріть, якраз по одному на брата.

Памела несла їх додому у фартушку, гордовито виставивши його перед собою, як Бріджит — тацю з чаєм.

*

— Ви тільки на них погляньте, — гукнув Г’ю, коли втомлені мандрівники зайшли до саду. — Золоті, сонцем розціловані. Як справжні селянки.

— Боюся, ми червоні, а не золоті, — понуро сказала Сильвія.

У саду саме трудився садівник. Звали його Старигань Том. («Як машина, — казала Сильвія. — Цікаво, а раніше він звався Юним Томом?») Він шість днів на тиждень працював у їхній садибі і в сусідів. Їхні сусіди, родина Коулів, зверталася до нього «містер Ріджлі», але він нічим не виказував, як йому подобається більше. Коули жили в дуже подібному будинку, а містер Коул, як і Г’ю, був банкіром. «Вони євреї», — казала Сильвія таким само тоном, яким казала б «католики»: екзотика її інтригувала, але й непокоїла.

— Здається, вони не практикують, — сказав Г’ю.

Що це вони мають практикувати? — здивувалася Урсула. Памела ось щовечора практикувалася на піаніно й видавала геть немилозвучне брязкання.

Містер Коул народився з іншим прізвищем, об яке англійський язик можна зламати — це їм розповів Саймон, його найстарший син. Середульший, Деніел, приятелював із Морісом: дорослі не дружили, а ось діти товаришували.

Саймон, «зубрило» (як сказав Моріс), щопонеділка помагав Морісові з математикою. Сильвія, спантеличена його єврейським походженням, не знала, як винагородити хлопця за це невдячне заняття.

— А що, як я йому щось дам, а він образиться? — розмірковувала вона. — Дам йому гроші, а він подумає, що це я вважаю євреїв скнарами? А що, як дам йому солодощі, а вони заборонені їхньою вірою?

— Вони не практикують, — повторив Г’ю. — Вони не пильнують приписів.

— А Бенджамін дуже пильний, — втрутилася Памела. — Учора знайшов гніздо дрозда.

Вона люто зиркнула на Моріса. Коли той побачив, що вони милуються блакитними яйцями в брунатному ластовинні, то похапав їх і розбив об камінь. Такі вже в нього були розваги. Памела пожбурила йому в голову маленький (ну, відносно) камінчик.

— Отак, а ти б якої заспівав, якби це твою шкаралупку розбили?

Тепер у нього на скроні красувалася довга подряпина і синець.

«Спіткнувся», — різко відказав він, коли Сильвія спитала, де це він так поранився.

За натурою Моріс був такий, що поскаржився б матері на Памелу, але тоді вийшов би на яв і його гріх — і Сильвія нещадно його покарала б. Вона якось застала сина, коли він лупив яйця, і надерла вуха. Сильвія вважала, що природу треба «шанувати», а не нищити — але Морісові, на жаль, пошана була невластива.

— Він же вчиться грати на скрипці, правда? Ну, Саймон? — спитала Сильвія. — Євреї ж мають хист до музики? Може, треба купити йому ноти.

Розмова про те, як не образити євреїв, точилася за сніданком. Г’ю завжди дивувався, коли діти сідали за стіл. Сам він не снідав із батьками до дванадцяти років — тоді його нарешті стали випускати з дитячої. Виховувала його діловита нянька, що вела окреме господарство в їхньому гемпстедському маєтку. А ось маленька Сильвія, навпаки, вечеряла пізно, разом з усіма — ласувала Canard à lα presse, обережно вмостившись на подушечці, приспана мерехтінням свічок і блиском срібного начиння, під жебоніння батьківських розмов. Тепер вона запідозрила, що її дитинство було не зовсім стандартне.

*

Старигань Том, як виявилося, копав нові грядки під спараг. Г’ю давно вже полишив свій журнал про крикет і збирав малину у велику білу емальовану миску — і Памела, і Урсула прекрасно знали, що Моріс донедавна тримав у ній пуголовків, але вирішили змовчати. Г’ю налив собі кухоль пива і сказав:

— Від цих ваших сільськогосподарських трудів тільки спрага сушить, — і всі розсміялися. Крім Стариганя Тома.

Місіс Ґловер гукнула, щоб Старигань Том накопав картоплі до яловичих відбивних. Побачивши кроленят, вона закопилила губи.

— Навіть на смаженю не вистачить.

Памела розкричалася так, що її довелося заспокоювати пивом Г’ю.

Памела й Урсула звили кроленятам кубельце з трави й бавовни у далекому закутку саду і прикрасили його трояндовими пелюстками. Памела заспівала їм колискову — у неї був добрий слух. Утім, кроленята й не прокидалися, відколи Джордж Ґловер їх приніс.

— Може, вони замаленькі? — припустила Сильвія.

Це для чого вони замаленькі? — не зрозуміла Урсула. Але Сильвія не пояснила.

*

Вони сиділи на газоні й ласували малиною з вершками та цукром. Г’ю підняв погляд на блакитне-преблакитне небо і сказав:

— Грім чуєте? Наближається гроза, нюхом чую. А ви, Стариганю Томе? — спитав він гучно, щоб навіть на грядці було чути.

Г’ю був певен, що садівник має знатися на погоді. Старигань Том нічого не сказав, копав собі далі.

— Глухий, — сказав Г’ю.

— Та де там, — сказала Сильвія, товчучи яскраву, як кров, малину в густих вершках.

Їй раптом згадався Джордж Ґловер. Сіль землі. Його дужі руки, його прегарні коні в яблука, як іграшкові коники, тільки великі. Як він привільно розлігся на мураві, позуючи, мов Адам пензля Мікеланджело у Сикстинській капелі, ось тільки тягнувся по скибку пирога, а не до руки Творця. (Коли Сильвія супроводжувала свого батька, Ллевелліна, в Італії, її вразило, скільки чоловічої плоті оголює мистецтво). Вона уявила, як Джордж Ґловер їсть яблука з її долоні, і розсміялася.

— Що? — спитав Г’ю.

— А Джордж Ґловер дуже імпозантний хлопчина.

— Мабуть, він місіс Ґловер не рідний син, — сказав Г’ю.

*

Тієї ночі у