Читати книгу - "Вмираюче світло, Джордж Мартін"

- Цікава історія, - сказав Дерк.

– Це більше, ніж історія, – сказав Джанасек. – Існує зв'язок між айронджейдами та баньші, т'Ларієн. Можливо, вона псіонічна, можливо, існує лише на рівні почуттів, інстинкту. Я не знаю. Але зв'язок цей є.

- Забобони, - заявила Гвен. - Але ти не повинен думати погано про Гарса. Він не винен, що не здобув освіти.

Дерк намазав печиво пастою і подивився на Джанасека.

- Джаан сказав мені, що він історик. Чим займається Ґвен, я знаю. А ви? Що ви робите?

Джанасек мовчав, холодно дивлячись на нього синіми очима.

– У мене склалося таке враження, що ви – еколог.

Гвен засміялася.

- Надприродна проникливість! – посміхнувся Джанасек. - Ви помилилися.

- Тоді що ви робите на Уорлорні? – поцікавився Дерк. – І якщо вже на те пішло, то чим тут може займатись історик?

Вікарі, обхопивши свій кухоль обома руками, задумливо потягував пиво.

– Це легко пояснити, – відповів він. – Я – високородний член Співтовариства Айронджейд, з'єднаний з Гвен Дельвано сріблом та жадеїтом. Вона моя бетейн. Її надіслала сюди Верховна Рада; природно, я вирушив разом з нею та з моїм тейном. Ви розумієте?

- Мабуть, розумію. Ви знаходитесь тут, щоб скласти компанію Гвен?

Джанасек глянув на нього ворожим поглядом.

- Ми захищаємо Гвен, - сказав він крижаним голосом. - Здебільшого від її власної дурниці. Їй взагалі не слід тут бути, але вона тут, тому і ми повинні бути тут. Що стосується вашого першого питання, т'Ларієн, то мушу вам нагадати, що я – айронджейд, тейн високородного айронджейда Аантоні. Я можу робити все, що вимагатиме від мене мій рід: полювати чи обробляти землю, битися на дуелях чи вести Велику Війну проти наших ворогів, можу робити дітей нашим ейн-кеті. Усім цим я й займаюся. А хто я, ви вже знаєте. Адже я назвав своє ім'я.

Вікарі глянув на нього і швидким жестом правої руки змусив замовкнути.

- Можете вважати нас пізніми туристами, - сказав він Дерку. – Ми вивчаємо та спостерігаємо. Мандруємо лісами, покинутими містами. Ми могли б ловити баньші, щоб переправляти їх на Верхній Кавалаан, але їх тут немає, – він підвівся, допив пиво. - Вже день, а ми всі сидимо, - промовив він, ставлячи на стіл порожній кухоль. – Якщо ви збираєтесь на природу, то вам треба поспішати. Політ над горами займе багато часу, навіть на аеромобілі, а повернутися краще засвітло.

– А-а, – простяг Дерк, допиваючи пиво. Він витер рота тильною стороною долоні. Схоже, на Кавалаані серветки не входили до предметів сервірування столу.

- Баньші не єдиний хижак на Уорлорні, - сказав Вікарі. – У лісі повно вбивць із чотирнадцяти планет. Але це не найстрашніше. Люди гірші. Уорлорн – покинута, ніким не керована планета, у її пустельних куточках чимало дивного та небезпечного.

– Вам краще мати при собі зброю, – порадив Джанасек. - А ще краще, щоб ми з Джааном вирушили разом із вами.

Вікарі похитав головою.

- Ні, Гарсе. Їм треба поговорити. Нехай ідуть самі. То буде краще, розумієш? Це моє бажання.

Він зібрав зі столу тарілки і попрямував на кухню, але в дверях зупинився, обернувся і глянув у вічі Дерку.

І Дерк згадав слова, які почув на світанку: «Я існую. Пам'ятайте про це».

- Ти давно не користувався повітряними скутерами? - спитала Гвен, коли вони зустрілися на даху.

Вона переодяглася в комбінезон із хамелеонової тканини, підперезаний ременем. Брудновато-червоного кольору тканина покривала її тіло з голови до ніг. Така ж стрічка стягувала чорне волосся.

- З дитинства, - відповів Дерк. На ньому теж був хамелеоновий комбінезон, щоб бути менш помітним у лісі. - У мене був скутер на Авалоні. Дуже хочеться знову політати. Колись у мене непогано виходило.

- Тоді одягай, - сказала Гвен. – На них не можна пересуватися дуже далеко чи дуже швидко, але зараз це й не потрібне.

Вона відкрила багажник сірої машини-ската, витягла з нього два сріблясті пакунки і дві пари черевиків.

Дерк почав перевзутися, сидячи на крилі машини. Поки він зашнуровував черевики, Гвен розгорнула скутери - дві платформи з тонкого, як аркуш паперу, м'якого металу, такі маленькі, що на них ледве могли поміститися обидві ноги. На верхній стороні проступали контури гравітаційної ґрати. Він ступив на платформу, обережно поставив ноги у потрібну позицію. Металеві підошви його черевиків щільно закріпилися на своїх місцях, платформа набула твердості. Гвен вручила йому прилад керування. Дерк накинув ремінець приладу на зап'ястя і міцно стиснув його в долоні.

- Ми з Аркіном користуємося скутерами для огляду лісів, - повідомила Гвен, зав'язуючи шнурки на своїх черевиках. - Аеромобіль, звичайно, вдесятеро швидше, але важко знайти галявину достатнього розміру для посадки. Скутери зручні для дрібної роботи, коли не треба брати багато спорядження і немає поспіху. Гарс називає їх іграшками, але… – вона встала, ступила на платформу та посміхнулася. – Готовий?

- Звісно! - озвався Дерк і торкнувся пальцями сріблястої поверхні приладу на долоні правої руки. Торкання виявилося надто сильним. Платформа рвонулася вперед і вгору, захоплюючи його ноги, а тіло перекинулося. Дерк ледь не вдарився головою об дах у момент, коли злетів у повітря. Він продовжував підніматися в небо догори ногами і дико реготав.

Гвен пішла за ним, стоячи на платформі з майстерністю, придбаною внаслідок тривалої практики. Вона піднімалася в потоках сутінкового світла, як міфічний джин, що летить на уривку срібного килима-літака. До того часу, як вона наздогнала Дерка, він уже зумів повернутися в нормальне становище вгору головою, але все ще завалювався то вперед, то назад, щосили намагаючись зберегти рівновагу. Скутери були оснащені гіроскопами, як аеромобілі.

- Уі-і-і-і-і!.. - закричав Дерк, коли Гвен наблизилася. Вона підлетіла до нього ззаду і ляснула по спині. Цього було достатньо, щоб він знову втратив рівновагу і шалено перекинувся в небі над Лартейном.

Гвен щось кричала. Дерк глянув уперед і зрозумів, що ось-ось уріжеться у високу вежу із чорного дерева. За допомогою апарату управління він ривком випростався, продовжуючи боротися з неслухняним тілом.

Він летів високо над містом, стоячи на платформі порівняно прямо, коли вона наздогнала його.

- Тримайся від мене подалі! – пригрозив Дерк, посміхаючись на весь рот, почуваючи себе дурно незграбним. Але йому було дуже весело. - Тільки