Читати книгу - "Уламки паралелі, Лаванда Різ"

- Не треба сприймати в штики наше обґрунтоване право допитати кожного члена вашої команди, бо ви з’явилися з боку мутантів, - заговорив інший, більш літній чоловік, злегка примружившись. А ось в цьому погляді Сара побачила лідера, здатного вести за собою людей. Жорсткий стоїк, солдат та  батько. Йому навіть не потрібно було представлятися, вона і так зрозуміла, що це й був Дон Кім. - Безпека нашого форту понад усе. Ми повинні бути впевнені. Той мутант, який вас допитував, дійсно назвав себе Павуком? Можеш його нам описати?

- Він сказав, що його так звуть, та й інші мутанти зверталися до нього саме так. Я ще запитала про його справжнє ім'я, сказавши, що воно повинно бути у кожної людини, на що він відповів, що він зовсім і не людина. Хоча виглядав без всіх цих виражених каліцтв. На вигляд він був нормальний хлопець, з темним волоссям, злегка худорлявий і неголений , типові риси. Правда я не бачила очей, було темно, - промовила Сара, не розповсюджуючись про явну відміну Павука , яку вона виявила під час їхнього поцілунку . Щось їй підказувало, що цим людям не варто знати, що вона цілувалася з цим мутантом.

- Інших побили, а тебе навіть пальцем не чіпали. Чому?

- Це питання потрібно задати не мені, - знизала плечима Сара. - Можливо, я дуже вдало втратила свідомість. Я розповім, як все було з самого початку, щоб полегшити вам працю. Мене звуть Сара Флемінг, я народилася і виросла в країні, яка називається Сполучені Штати Америки, не знаю, чи була така країна у вас . Кілька днів тому, ми з моєю матір’ю  приїхали до Пітсбурга, побачити рідних. І в мій день народження, для мене це було вчора, мій кузен Колін, в якості подарунка вирішив виконати моє ідіотське бажання. Подумки кусаю собі лікті, і шкодую, що захотіла саме цього, тому що тоді ми б не опинилися тут. ... А заманулося мені чогось екстримального, що бентежить уяву. Колін запросив друзів і ми вирушили дуріти в якийсь занедбаний будинок, де за чутками водилися привиди. І в підвалі ми дійсно натрапили на дивну світлу пляму без будь-якого джерела енергії. Я увійшла в цю аномалію  першою і раптом серед ночі опинилася на сонці, в спустошеному та смердючому місці. Після чого пляма зникла, а нас схопили. Мені виповнилося двадцять, і я в перший раз у своєму житті втратила свідомість і побачила цілий натовп мутантів, спотворених і розлючених, у нас таких тільки в кіно показували. Вони побили мого брата, і вбили нашого друга Ленда, тому що той був чорним. Цей Павук все випитував, цікавився ким ми були в нашій реальності, а потім коротко ввів нас в курс вашого розвитку, пояснив де ми опинилися, і яка тут обстановка і що через ці аномалії повернутися назад вже неможливо.

- У вас склалася думка, що він дуже розумний? - знову пролунало запитання.

- О, так, - кивнула Сара. - Павук розповідав про аномалії, немов професор фізик, та й в іншому не виглядав деградантом. У нього є особливий іронічний шарм. Потім він сказав, що відпускає нас на честь мого дня народження, і що нам потрібно йти на схід в форт Зіра до Дона Кіма, що тут нам про все розкажуть докладніше. Може, я теж здаюся вам зайве уїдливою, просто я ще жодного разу нікому не доводила, що я прийшла з паралельного світу. Сама не вірю, що це говорю. Шок поступається місцем істериці.

Але жоден з тих, хто слухав її навіть не посміхнувся. Навпаки, присутні  виглядали занадто напруженими .

- Як довго Павук розмовляв з вами?

- Складно сказати, - знизала плечима Сара, додавши з сарказмом. - В його компанії час летів непомітно.

- Вам робили якісь ін'єкції? - задала їй питання бліда жінка.

- Він щось ввів мені в вену, але не пояснив що, - кивнула Сара.

- І чим же ви займалися, міс Флемінг, у своїй реальності? Як ви вважаєте, ви можете приносити користь у форті?

- Ще б пак, я стану прикрасою будь-якого суспільства, - знову відверто уїдливо проказала Сара. І в цей раз її жарт сприйняв один лише Бен, на губах якого заграла посмішка, але погляд він все-таки відвів.

- Гаразд, я зрозуміла, все серйозно, - зітхнула Сара. - Я отримувала медичну освіту, готувалася стати лікарем. Можу працювати в лазареті, знаю анатомію, розбираюся в препаратах, можу надавати першу невідкладну допомогу, зашивати рани і ще багато чого. Це годиться?

- Годиться. Тільки боюся, що з такою сестрою милосердя наш лазарет буде забитий повністю, - і їй в перший раз по-справжньому тут відкрито посміхнулися. - Мене звуть Дон Кім , я командувач форту Зіра-11. Нам потрібно порадитися та прийняти рішення на рахунок вашої п'ятірки.

- Домовились, - посміхнулася у відповідь Сара. Їй сподобався цей чоловік, саме на нього вона і подумала, що він справжній командир. У ньому відчувалася надійна опора, а ще мудрість, що так рідко зустрічалося навіть в її світі.

Двоє охоронців відкрили перед нею двері загальної камери і схоже її допитували самою останньою.

- Саро! - напруга Коліна тут же відступила. - Ну слава Богу! Тебе теж розпитували про тих мутантів? - він міцно обійняв кузину, злегка відірвавши її від підлоги.

- Я розповіла все, як було з самого початку. Це ... якийсь кошмар, - пробурмотіла вона.

- Ти ж хотіла нерви полоскотати, ось отримуй, - зловтішно зауважила Джойс зі свого місця.

- У них тут типу закони воєнного часу, - розмірковував уголос Рон . - І до з'ясування наших особистостей ми будемо вважатися їхніми бранцями. А потім ми або отримаємо прописку на цьому останньому рубежі толерантності, або станемо трофеями канібалів.

- Цікаво, де вони візьмуть дані на рахунок наших особистостей, навряд чи у них тут є міжпросторовий інтерпол, - кинув йому Сем. - Я все сподіваюся, що я прокинуся, цього ж не може бути насправді. Готовий пообіцяти, що завгодно - ходити до церкви щонеділі, відвідати бабусю, помиритися з Еллі, завести домашню тварину, посадити дерево, здати донорську кров, не знаю, що там ще, брати участь в добродійності, аби мене повернули назад додому.