Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

Декілька днів промайнуло непомітно, але весь цей час наступник Прайма працював у поті чола, даремно не витрачаючи й секунди.

Зараз, Тодей Ю’Ліам стояв на балконі та раз по раз кидаючи до рота стиглі виноградинки, слідкував за прислугами, що метушилися у внутрішньому дворі. Ще з дитинства він знав: щоб бути в курсі всіх подій у алькасарі, достатньо буде стежити за придворними та слугами, не гидуючи балачками, адже у тих плітках завжди було зерно правди, яке достатньо було виділити та взяти на озброєння.

Цим він і займався, аби за декілька днів, надолужити втрачене за декілька років: вивчав нові обличчя, стосунки між придворними, виділяв особливо значимих та фільтрував негідників, придивлявся до тих, хто зможе бути йому підтримкою та виявляв тих, кого нізащо не підпустить до себе.

Так би й продовжував, нагороджуючи придворних пильним поглядом, аж поки його надмірну увагу не перейняв на себе Піро, який ось-ось вийшов на балкон, сяючи гордовито-щасливою посмішкою.

- Чого либу тягнеш? – відразу відреагував наступник Прайма, не в змозі змовчати. - Маєш гарні новини? – перепитав та знову кинув погляд до низу, де побачив чиновника Муву, що швидко пересував ногами, підозріло позираючи по бокам, ніби боявся, що його побачать.

- Так, - задоволено відповів білявий, гордовито підіймаючи підборіддя, готовий приймати похвалу від свого пана.

- Щось дізнався? – запитав Ліам далі, не дивлячись на високого, бо зараз був зайнятим спогляданням на підозрілу парочку, де чиновник Мува передавав одній із служанок підозрілий пакет, невідомо з чим в середині.

- Так, але прийшлося витратити значну суму. Інформація нині не дешево коштує, - додав слідом незмінний помічник, нехитрим жестом показуючи своєму пану, що його довірена особа потребує фінансового відшкодування за добре пророблену справу.

- Говори вже. Будуть тобі кошти.

- Я вірив у Вашу щедрість, - поважно поклонився Піро та підійшов ближче, аби ніхто, окрім його пана не зміг почути те, про що буде йти мова. - Подейкують, що Марах Таіра – дочка прислуги з домену Овірії, - почав свою розповідь помічник. - Чотирнадцять років тому, коли масмори напали на їхню столицю та вирізали всю родину Даару Прайма, разом із слугами при дворі - вижила тільки вона. Ваш батько був там в той жахливий день та зжалився над дівчинкою, забравши її до себе.

- Я не пам’ятаю такого, щоб він повернувся з того походу з дитиною на руках, - замислено мовив Ліам, згадуючи моменти чотирнадцятирічної давності, коли він ще був підлітком. - Це точна інформація? – перепитав та знову перевів погляд на парочку внизу, по інерції кинувши до рота декілька виноградинок.

- Ми не можемо бути впевнені, але говорять, що для неї він спеціально викупив маєток подалі від столиці, як вдячність за те, що вона, навіть будучи дитям, врятувала йому життя. Всі ці роки Ваш батько не жалкував казни, оплачуючи охорону, прислугу, кращих вчителів та наставників, аби тільки Марах Таіра стала тим, ким є зараз.  

- Он воно як, - замислено потер гладко вибрите підборіддя наступник трону, переварюючи цікаву інформацію, яка для нього сьогодні стала відкриттям. - Тепер зрозуміло, чого він вважає її рівною собі. Його життя належить їй. – Озвучив висновки та провів поглядом служанку, що швидко покинула внутрішній двір та направилася в бік кухні. - Ще щось дізнався?

-  Цікавим є той факт, що в Тарумі вона з’явилася рівно після того, як Ви відправилися в свою подорож. Весь цей час Таіра була при Праймі, як його довірене лице та особистий охоронець, маючи особливе відношення та статус при дворі, - озвучив і та прокашлявся перед тим, як мовити наступне. - Деякі пліткують, що іноді Марах служить, як наложниця в покоях самого Прайма.

- Впевнений, що це лише балачки, адже батько ніколи б не дозволив собі подібного, - з усією впевненістю відкинув Ліам ці маловірогідні припущення, які, ймовірно, брали своє коріння від недобропорядних заздрісників, або, швидше, від зловмисників престолу, які хотіли посіяти смуту.

- І я так думаю, але все одно щось з нею не так, бо Ваш батько надає їй багато честі, навіть якщо вона врятувала йому життя.

- Тут ти правий, - ще одна виноградинка до рота. - Продовжуй слідкувати за нею. Ти, до речі, дізнався, що вона любить? – різко повернувся наступник до підлеглого, втративши весь інтерес до того, що відбувалося внизу, адже найцікавіші особини вже розбіглися по куткам.  

- Я думав, Ви пожартували?

- Які жарти, Піро? – запитав та похлопав його по плечу. - Добре, не пихти, - навіть розчулився, коли побачив розгублену реакцію свого повіреного. - Наступного разу не забудь дізнатися.

- Що робитимемо далі?

- Треба тримати марку та вкоренити образ бовдура, що тільки на те й спроможний, як ходити по жінкам, - озвучив Ліам свій геніальний план на сьогодні, який треба було виконати неодмінно, адже час і так вже працював проти них.

- Як і домовлялися? – перепитав хлопчина, загравши бісенятами в очах, що передчували приємні приємності.

- Ходімо вже, - по дружньому штовхнув його в плече.

Не встигли чоловіки вийти в коридор, як на їхньому шляху з’явилася Таіра. У звичному для себе чорному шкіряному комбінезоні, вона підійшла до спадкоємця та пропустивши всі вітання звернулася до чоловіка, протягнувши лист паперу, на якому були виведені акуратні каракулі.

- Ознайомся з новим розкладом, - голос її був спокійний та впевнений. - Відсьогодні тобі прийдеться багато працювати.

- Не вгадала, - мовив Ліам до дівчини, але все ж оком кинув на список та швидко пробігся по ньому, за деякий час відкинувши листок так, що той плавно опустився додолу, де і був підібраний Марах, аби зайві очі не побачили його змісту. - В мене є свій розклад, і в нього не входить нічого з того, що тут написано. Піро!

- Так, пане, - підійшов помічник ближче.

- Що у нас за планом? – перепитав далі, розігруючи перед дівчиною виставу, адже добре знав, що на нього чекає попереду.

- Ви хотіли відвідати бордель, що нещодавно відкрив свої двері для відвідувачів, - зі знанням справи та з особливим ентузіазмом відповів Піро, ніби від зубів відбивав добре завчений текст.