Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

-Ох, ну і жартівниця ти Василино. - нахилившись змовницьки вимовила. - Поговори з ним, тільки після обіду, щоб йому не псувати апетит.

Тяжко зітхнула. Якщо княжна щось у свою гарну голівку вбила, там це залишиться навіки.

-А що це ти така гарна?

Любава вдоволено посміхнулася.

-Батько сьогодні подарував і велів до обіду одягнути, у нас якісь гості будуть.

 Гості це дуже добре. Не стане ж князюшка перед усіма мене до заміжжя чи чогось подібного схиляти. Увійшовши в будинок зрозуміла що чекали тільки мене і Любаву, що побігла за мною. Як тільки ми переступили поріг то удостоїлися засуджувального погляду вже немолодої годівниці. Вона була єдиною хто міг дозволити собі подібне.

-У їдальню відразу йдіть. - несхвально оглянув мій злегка пошарпаний вигляд, махнула рукою. - Чекають вже.

 Ми поквапились, не можна князя змушувати чекати. Перед нами відчинили двері і ми увійшли до храму обжерливості. Біля вікна стояли перемовляючись двоє чоловіків, і обидва мені були знайомі. Один з них наш князь Бранвен Бріар, не з цих місць він родом, тому й ім'я таке для наших вух невизвичне, а другий мій хворобливий, який сьогодні від мене в одному простирадлі тікав. Тільки зараз на ньому був дивного вигляду костюм, шкіряними ременями перетягнутий. Як тільки бідненький не впарився весь? Князь наш як завжди весь у чорному, не дарма його місцеві вороном називають. Ось і зараз повернувся, правда більше шуліка нагадуючи.

- Ось і дівчата.

 Скосивши очі на Любаву, побачила що вона погляду з незнайомця не зводить, груди важко здіймаються, щоки почервоніли. Ну що ж, сказати нічого, гарний собою цей підбориш . Князь наш, бачачи таку реакцію дочки, хитро посміхнувся і представив:

-Лісантил з роду Снігових драконів, твій наречений.