Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

став на молитві, побачив це нечестивий диявол і позаздрив доброму починанню його і, прийшовши, почав вельми ударяти у двері тієї хоромини, у якій юнак перебував. Жахнувся зі страху Андрій, полишивши молитву, невдовзі на ложі ліг, покрившись козячою шкурою. Побачивши це, сатана радий був і рече до другого: "Бачиш цього, котрий досі погано діяв, тепер же і той озброюється на нас", — і, сказавши так, зник. Від страху того заснув твердо блаженний, бачучи уві сні, що був десь на арені, і з одного боку стояла велика кількість ефіопів, а з другого — безліч інших у білих ризах світлих мужів. Були поміж обох боків так ніби кінські перегони й боротьба: ефіопи одного чорного вельми великого мали і говорили до білоризців: хай подадуть від себе такого борця, щоби брався із їхнім чорним ефіопом — був той ефіоп тисячником неситого легіона. І коли чорновиді ті хвалилися в силі своїй, білоризці не відповідали нічого. Блаженний же Андрій стояв, дивлячись, бажаючи уздріти, хто зчепиться із тим страшним супостатом. І тут побачив одного юнака вельми красного, що зійшов згори, в руці тримав три вінці: один був прикрашений чистим золотом і чесним камінням, другий перлами великими дорогими блискучими, третій, більший від обох, сплетений з усякого цвіту червоного та білого і з гілок Божого раю, неув'ядний ніколи. Таку красу мали тії вінці, що й розум людський осягти і язик вирікти не може. Це ж побачивши, Андрій думав, у який би спосіб міг би хоча б одного із тих вінців прийняти. І, приступивши до юнака, що з'явився, рече: "Чи ти, повідж мені, продаєш Бога ради оті вінці? Але не можу купити їх, одначе, коли трохи заждеш мене, я піду повім панові своєму, і дасть тобі золота за ті вінці, скільки хочеш". Юнак же із веселим лицем каже йому: "Йми віру мені, возлюбленче, що хоча й усього світу золота принесеш, не дам тобі від цього жодної квітки, ані іншому комусь, ані гаданому твоєму панові — не є бо вони від марнотного цього світу, але вінці від скарбів пренебесних, Христові, ними ж вінчатимуться ті, котрі тих чорних ефіопів перемагають. Коли ж хочеш не одного взяти, а всі три, іди борися із тим чорним ефіопом і, коли його здолаєш, тоді всі, що бачиш, вінці візьмеш од мене".

Це почувши, Андрій од слова цього осмілів і рече до нього: "Йми мені віру, що те, що сказав мені, учиню, тільки навчи мене хитрості його". Каже йому юнак: "А ти хіба не знаєш хитрості його? Адже ефіопи хоч і страшні, але немічні! Не страшися-бо жахкої величності його й позиру, бо це як зілля гниле, так і він є гнилий та немічний". Цими словами той красний юнак укріпив Андрія, навчаючи його, як братися із ефіопом: "Коли, — каже, — візьме тебе й почне тобою крутити, не лякайся, а підстав йому ногу й побачиш поміч Божу".

Вийшов тоді блаженний на боротьбу й рече великим голосом до ефіопа: "Іди сюди, учорнений, та й поборемося!" Прийшов ефіоп, страхаючи й погрожуючи, і схопив Андрія, почав його туди й сюди крутити довгий час, і почали ефіопи плескати, білоризці ж ніби поблідли, боячись, щоб не ударив той чорний ним об землю. Поборюваний був Андрій тим ефіопом, тож примірявся і підставив ефіопові ногу — і полетів той, як дерево якесь велике, а лобом улучився впасти на каменя. І закричав біс: "Горе! Горе!" Білоризцям же радість була велика, й підкинули його вгору руками своїми й почали цілувати його і торжествували на перемогу Андрія над ефіопом. Тоді ті чорні ратники розійшлися всі з великим соромом, а той красний юнак подав йому тії вінці і, поцілувавши його, каже: "Іди з миром, відтепер будеш нам друг та брат, прямуй-бо на добрий подвиг, нагий будь і юродивий мене ради і причасником численному добру будеш у день царства мого". Це почув блаженний од того красного юнака й пробудився зі сну, і здивувався тому великому видінню, і відтоді вдавав він юродивого Христа ради.

Наступної ночі встав, помолився, пішов до криниці, стягнув із себе ризи і подер їх на шматки й ніби безумний зробився. Завтра рано пішов кухар зачерпнути води й побачив Андрія, що безумів, — пішов повідав панові своєму. Запечалився пан їхній щодо Андрія, пішов до нього і побачив, що біснуватий був; зв'язав його залізними веригами і повелів вести до церкви святої Анастасії. Він же вдень ніби шалений робився, вночі ж безперервно молився Богові і святій Анастасії. Мислив-бо у серці своїм: чи приємне є те діло Богові, що почав, а чи ні, і бажав щодо того переконалися. Коли ж міркував, прийшло туди п'ятеро жінок і з ними один старець світлий — ходили відвідувати немічних. Прийшли й до Андрія, і рече старець той до старшої: "Паніматко Анастасіє, чи не лікуєш тут нічого?" І відповідає вона йому: "Пане навчителю, Той його лікує, Котрий сказав йому: "Будеш юродивий мене ради і численному добру причасником будеш у день царства мойого", — і не потрібно йому лікування". І, це сказавши, відійшла з церкви, і не бачив, що вони виходили, аж поки почали до утрені клепати. І збагнув блаженний Андрій, що приємне Богові діло його, порадів духом і ще більше взявся до молитов уночі, а вдень юродивого вдавав.

Минув день і знову ніч настала, блаженний же, за звичаєм, молитви й моління приносив у таємнім храмі серця свого Богові і святій мучениці Анастасії. І прийшов до нього явно диявол із численними бісами, тримаючи сокиру, а інші — ножі, інші ж — держала: і кілки, і списи, щоб убити блаженного, а здалеку почав рикати старий отой ефіоп, у тому ж образі явився, в якому колись брався із ним. І рушив на святого, бажаючи його розсікти сокирою, яку мав у руках, і всі демони, що були із ним, рушили слідом. Андрій же, зі сльозами руки звівши, до Господа заволав, кажучи: "Не віддавай звірам душу, що ісповідує тебе!" І ще заволав: "Святий апостоле Іване Богослове, допоможи мені!" І тоді грім був і явився собор численний людей, і тут один старець добровидний прийшов, маючи лице світліше сонця, і велика кількість слуг із ним, і рече до тих, що були із ним, із ярістю: "Зачиніть ворота, хай жоден не втече із цих". І швидко двері зачинили, і всі ефіопи схоплені були. Андрій же