Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Чарівний світ, Тимофій Гаврилов 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівний світ, Тимофій Гаврилов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівний світ" автора Тимофій Гаврилов. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 83
Перейти на сторінку:
ній? Його жінка, й та симпатичніша! Я все чула.

Ах, я забула представитися — мене звати Мінеральна Справжня Легіонерська. Потім мене мій господар пив разом з приятелем. Та друга була приятелевою жінкою, бо ще через день вони прийшли вдвох.

Допив мене господар сам із горлечка. Його рот неприємно тхнув, а від його інтимностей мене бридило. Він хтиво впивався в мене, а в перервах огидно відригував. Його поцілунки були вершиною безкультур’я — на людях він собі такого не дозволяв.

Тривіальна історія? Ну і нехай. Я розповіла її не для реготу — просто хотілося розказати щось більше про себе. Про моє коротке життя. Може, воно й непоказне, але я не схильна нарікати. Мені моє життя подобається. Кожний має свій досвід. Кожне життя на свій лад цікаве. Он там Цуйка Зелена Яблучна. Вона значно менша за мене і послідовно звужується — вгорі вона, як тростинка. Вона справді зелена. Хоч що в неї налий, вона все одно буде зеленою. Нахваляється досвідом. Але чим тут чванитися, хоча досвід у неї, на відміну від більшості з нас, унікальний. Господар, який її врешті здивовано викинув, знайшовши в ліжку, навіть не здогадувався про її подвійне використання. «Я відчула себе справжнім мужчиною, — дерла кирпу Зелена Яблучна. — Я доводила її до оргазму!» Ми з неї нареготалися — вмерти можна! Вмерти... Смерть...

Отак ми всі їдемо, кожна зі своїм досвідом. Подумати тільки — скільки неповторних спогадів, схованих від

людського ока, їде зараз на переробку. Скільки знань, скільки історій! Скільки сюжетів для романів, яких ніхто не напише! Ціла вантажівка, ось скільки!

Я лежу на сітці-кушетці під яскравим, щедрим світлом. Доктор магніт обстежує мене на предмет металевих частинок, проте на мені немає жодної унції, я до мозку кісток складаюся з пластику. Ось хоботок спеціального пилотяга з неймовірною силою зриває з мене одяг — мою етикетку-спідничку. Я гола-голісінька. Я — Мінеральна Справжня Легіонерська. Так, справжня. Легіонери — це римські воїни. Горді й нездоланні. Щойно я втратила ім’я. Кілька останніх хвилин я безіменна. Я ще пам’ятаю, як мене звати. Славні хлопці були, ті римляни. Мене пресують і продірявлюють. Я непритомнію. Я ще чую, як мене кудись завантажують. По кількох годинах я народжуся знову.

Сон

Йому наснилося, що його викинули на смітник. Отак просто взяли й викинули, як який-небудь непотріб. Я не непотріб, кричав він, не покидьок і не продуктові відходи, однак волохата рука заштовхала його до смітника. Не в змозі порухати колесами, він сумно дивився, як хвацько вишивають підлітки-дощинкарі, і сам би хотів так вправно і легко їздити. Доля смітника, в який усе бгають, була йому тягарем, однак його ніхто не питав.

Він переймався не долею смітника, а своєю, злякавшись, що з ним тепер буде. Не мав кому і що повідомити. Бо що повідомить? Що він у смітнику? Він кричав, проте його ніхто не чув. Зверху на нього посипалося сміття, й він затулив голову руками. Його висипали з піднятого контейнера в помаранчеву сміттярку, він хотів вилізти, зачепившись за край, але не зміг.

Було темно, й він задихався від смороду. «Скільки так їхати й куди?» — думав він, хоча як у таких міазмах можна щось думати?! Невже я народився на світ тільки для того, щоб опинитися серед сміття?

Його привезли на розподільник, де він потрапив у ком панію пластикових пляшок. «Ти що тут робиш?» — здивувалися пластикові пляшки. «Я пластикова пляшка», — профальцетив він і злякався власного голосу. «Ти не пляшка, — похитали головами пластикові пляшки. — Принаймні не пластикова». — «А пищиш узагалі, наче щур», — докинула, взявшись у боки, груба пляшка-шатенка.

В цьому товаристві його відвезли на фабрику. По дорозі слухав, як хизувалися походеньками пляшки. Йому менше за все хотілося хизуватися. «Яке марнославство»! — думав він, придивляючись до горлечок, на більшості яких навіть не було ковпачка.

Його привезли на фабрику. Гігантський магніт грубо висмикнув пряжку і повідривав усі ґудзики. Це приголомшило його — він має ґудзики, і ці ґудзики металеві! Досі він не помічав і не думав про них — нащо думати там, де защіпаєш і йдеш.

Велетенський засмоктувач здер із нього весь одяг, остаточно пошматувавши та безслідно поглинувши клапті, з якими не розлучався ніде й ніколи. Його нага плоть! Транспортер поніс його далі, де на нього опускався перфоратор, щоб проколоти тисячами гострющих цвяхів. «Нііііі!!!» — загорлав він, смикаючись у намаганні звільнитися з-під верстата, і прокинувся.

Друга спроба (закінчення)

Зі страдницьким виглядом він тримав більшу половину піци, що невідь-як опинилася в його руках, повернувши його в дійсність, вернувши йому його, якого щойно збиралися перфорувати. Кусав її повільно й недовірливо, розтягуючи мару. Боявся, що як тільки прокинеться, піца зникне так само, як з’явилася.

Він їв її та чув, як невимовно тамується голод, ніби хтось ллє цілющу мікстуру на його подразнений шлунок. Ох, піца, зітхнув у перерві між пережовуванням.

Від споживання піци лише прибувало, доки поволі вона стала такою великою, що ледве тримав її в руках, росла, мов на дріжджах, заступила світ і загрожувала задушити у своїх недопечено - тістових обіймах.

Тут він остаточно очуняв та з усією нестерпною силою спізнав, що таке голод…

Конкуренція, яка починається з оди сміттю: «До сміття»

Як добре, що є світ, у якому сміття! Яким сірим і неправдоподібним був би він без сміття! Яким монотонним здавалося би життя! Як добре, що є смітники, куди викидають усе і вітер звідти не вхопить і не понесе! Як добре, що все сортують — папір до паперу, метал до металу, не віддають одне іншому на поталу!

Уявімо світ, в якому тільки один смітник — такий світ уже через мить би зник! Як добре, що світ виробляє відходи — на відходах будують добробут народи! Яке розмаїте сміття у суспільстві, де всього досить, де ніхто ні в кого нічого не просить! Невичерпні поклади — справжній клондайк! Ду ю лайк? Єс, ай ду — ай лайк!

Хвала спільноті, що не розмінюється на дрібниці, — вона ширяє вище од птиці й міцніша од криці. Оригінальний продукт і термін придатності чинний! Торти, рулети, куряче серце й качине! Овочі, кетчуп, стегна і вудженина — як добре, що все це не годен спожити ні парубок, ані дівчина!

Як добре, що купівельні візки — глибокі й просторі, а коліщатка сповнені траєкторій! Як добре, що

1 ... 8 9 10 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівний світ, Тимофій Гаврилов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівний світ, Тимофій Гаврилов"