Читати книгу - "Колиска для кішки"

Спочатку це здивувало Брида, потім образило. Він відсунувся від мене й пробурчав:

— Як я бачу, ви не дуже полюбляєте вчених.

— Це не зовсім так, сер.

— Але всі ваші запитання спрямовані на те, щоб я був змушений визнати, що вчені — це безсердечні, безсовісні, обмежені бовдури, байдужі до долі решти людства, а може, навіть не належать до роду людського.

— Занадто жорстко сказано!

— Не жорсткіше ніж те, що ви, вочевидь, збираєтесь написати в своїй книзі. Я вважав, що ваш намір — створити чесну, об’єктивну біографію Фелікса Гоніккера. Це, без сумніву, достойна ідея для молодого письменника наших часів, нашого століття. Але ж ні, ви прибули сюди з упередженням, з уявленням про вчених як про якихось маніяків. Звідки така гра уяви? З коміксів?

— Від сина доктора Гоніккера, наприклад. Це одне з моїх джерел.

— Котрого сина?

— Ньютона, — сказав я. Лист малюка Ньюта я приніс із собою, тепер я дістав його й показав Бриду. — До речі, чи Ньют дійсно малий?

— Не вищий за стійку для парасольок, — сказав він похмуро, читаючи листа Ньюта.

— А інші діти нормальні?

— Авжеж! Боюсь вас розчарувати, але у вчених народжуються такі ж самі діти, як і в інших людей.

Я постарався заспокоїти Брида, переконати його в тому, що дійсно бажаю відтворити точний портрет Гоніккера.

— Я прийшов сюди з єдиною метою — точно зафіксувати все, що ви мені скажете про доктора Гоніккера. Лист Ньюта — це лише перший документ, я обов’язково врівноважу його тим, що почую від вас.

— Мені набридли люди, які не розуміють, що таке вчений, що робить учений!

— Я зроблю все можливе, щоб загладити непорозуміння.

— У нашій країні люди здебільшого навіть не розуміють, що таке наукове дослідження.

— Буду вам дуже вдячний, якщо ви поясните мені, що це.

— Дослідження — це не пошук кращого фільтра для цигарок, чи м’якіших паперових рушників, чи більш стійкої фарби для малярних робіт, ні, борони Боже! Усі говорять про дослідження, але майже ніхто ними в нас не займається. Ми одна з небагатьох компаній, які справді наймають спеціалістів для суто наукових досліджень. Ті компанії, що вихваляються своїми «дослідженнями», мають на увазі техніків у білих халатах, котрі працюють за готовими рецептами й винаходять удосконалену конструкцію двірника для нової моделі «Олдсмобіля».

— А тут, у вас?..

— А в нас та ще в кількох, на жаль, небагатьох, інших місцях людям платять за те, що вони здобувають нові знання, працюють тільки заради цього.

— Це дуже великодушно з боку Загальної сталеплавильної компанії.

— Нічого великодушного! Нові знання — це найцінніша річ у світі. Що більше істин ми знаходимо, то багатшими стаємо.

Якби я вже тоді був боконістом, від цих слів, напевне, завив би.

19 Болота більше не буде

— Ви маєте на увазі, — сказав я доктору Бриду, — що співробітникам цієї лабораторії ніколи не дають вказівок, над чим їм працювати? І ніхто навіть не підозрює, чим вони зайняті?

— Люди завжди щось підозрюють, але справжній дослідник не стане зважати на чиїсь вигадки. У його голові повно власних проектів, і саме цього ми прагнемо.

— А доктору Гоніккеру коли-небудь пропонували якісь проекти?

— А як же! Найчастіше — адмірали та генерали. Для них він був чарівником, котрий міг зробити Америку непереможною, змахнувши своєю паличкою. Вони привозять сюди найрізноманітніші плани — усі до одного схиблені. Ці плани бездоганні, їхній єдиний недолік — те, що при теперішньому рівні наших знань здійснити їх не можна. Від учених такого рангу, як Гоніккер, чекають, що вони вирішать цю маленьку проблему. Пам’ятаю, як Феліксові незадовго до його смерті докучав один генерал морської піхоти, вимагаючи, щоб той зробив щось із болотом.

— З болотом?

— Морські піхотинці мало не двісті років борсалися в багні, їм нарешті це набридло, — сказав Брид. — Генерал, як їхній представник, уважав, що однією з ознак прогресу має стати звільнення морських піхотинців від цієї незручності.

— Що ж мав на увазі генерал?

— Зникнення багна. Щоб не було ніякого багна.

— Мені здається, — почав я теоретизувати, — що для цього знадобились би цілі гори якихось хімікатів або багатотонні агрегати…

— Генерал мріяв про пілюлю або компактну машинку. Бо морським піхотинцям набридло не тільки місити болото, а й тягати на собі важке екіпірування. Їм хотілося носити щось маленьке для годиться.

— Що сказав на це доктор Гоніккер?

— Фелікс жартівливо запропонував, а він завжди висловлювався жартівливо, створити таку речовину, дрібка якої, навіть мікроскопічна крихта, могла б перетворити безмежні болота, твань, мочарі, струмки, калюжі, сипучі піски й трясовини на тверду, як стіл, поверхню. — Брид стукнув своїм старечим, ластатим кулаком по столу. Його стіл, сталевий, сіро-зелений, мав форму нирки. — Один солдат міг би нести таку кількість цієї речовини, що вистачило б витягти з найглибшого болота танкову дивізію. За словами Фелікса, один солдат міг би нести достатню для цього її кількість під нігтем свого мізинця.

— Це неможливо!

— Ви так уважаєте, я так уважаю — майже всі так уважали б. Але Фелікс, ніби граючись, міг зробити що завгодно. Фелікс був дивом, і я щиро сподіваюсь, що ви напишете про це у своїй книзі, саме тому, що він завжди брався за старі загадки так, начебто вони зовсім нові.

— Я зараз почуваюсь як Франсіна Піфко, — сказав я, — а також як усі друкарки з дівочого гнізда. Доктор Гоніккер навряд чи зміг би пояснити мені, як крихта, котра вміщується під нігтем, може перетворити болото на поверхню, тверду, як стіл.

— Але Фелікс був майстром пояснень…

— Хай навіть так…

— Він зумів пояснити це мені, — сказав Брид, — тож я, напевне, зможу пояснити вам.