Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Йовіла кинула останній швидкий погляд на Амелію. Столик самої Йовіли стояв майже на початку – всього третім, а ось Амелія опинилася ледь не у самісінькому кінці. Та кивнула їй і швидко попрямувала до свого столу, все ще озираючись сторонами – як наче очікувала, що будь-якої миті поряд все ж з’явиться Селестія. Та дівчини ніде не було, хоча Йовіла якимось дивним чином ледь не забувала про це, коли тільки припиняла напружено думати про Селестію. Це мало би викликати в неї підозри. Їй ніколи не подобалися ігри з її розумом. Але Йовіла чомусь і справді не звернула уваги – просто пройшла до свого столу та зосередилася на великих посріблених клоше, що накривали страви учасниць. 

До речі, не помічати запах теж було досить складно: він і справді змішався у щось неймовірне, і Йовілі вкрай бракувало хоча би двох відкритих вікон на усю цю величезну залу. 

Принц встав зі свого розцяцькованого трону та повільно наблизився до першого столу. Щасливицею стала Вілена Їден, яка негайно відкинула срібну кришку зі свого блюда, як тільки принц з’явився у зоні досяжності руки. 

 – Вітаю, ваша високосте. Сьогодні я приготувала для вас-

Принц підняв долоню, наказуючи Вілені замовкнути. Та затнулася на середині слова і знічено відступила. Ерік натомість ступив ближче та уважно роздивився страву на тарелі. Там були якісь запечені овочі під соусом і маленькі шматочки м’яса, що, як Йовіла підозрювала, мали хрустіти і танути у роті водночас. Вона мусила визнати, що попри вкрай дивний на перший погляд набір інгредієнтів, страва у купчихи таки вдалася. 

Принц  взяв зі столу срібні прибори. З кам’яним лицем він вірзізав малесенький шматочок якогось овоча та поклав його до рота так, наче це була щонайменше жива оса. Втім, всього через кілька митей вираз його лиця змінився; можливо, на смак страва була навіть кращою, аніж на вигляд. Через кілька секунд принц вже наколов цілий шматок м’яса, а потім ще й зачерпнув підсмаженим хлібчиком соусу. Легке, наче ненавмисне покашлювання, що почулося від королівського трону, змусило його зупинитися. 

 – Що це? – владним голосом запитав Ерік, відступаючи від столика. 

 – Це ніжки індички, мариновані у овочах з островів, і з соусом з вершків, меду та солі. Так готувала моя мама, і я навчилася цього від неї… 

Вілена набрала у груди повітря, наче хотіла сказати ще щось, але не встигла.

 – Що ж, ви цілком могли би працювати кухаркою при дворі, – зронив принц і рушив далі. Вілена почервоніла, і неясно, чи від приниження, чи від задоволення. Принц наче і похвалив її страву, і одразу принизив, а після цього навіть не глянув на Вілену ще раз, рушивши до наступного столика. 

Далі стояла чаклунка зі своєю рибою, напханою якимись травами. Її принц тільки злегка відкусив, і замість якогось в’їдливого коментаря тільки сплюнув усе, що взяв до рота, у серветку, та поклав її прямо та тарілку із стравою. Після цього він рушив до Йовіли. 

На неї він навіть не дивився – всю увагу Ерік спрямував на пишний пиріг, який на кухні хтось завбачливо порізав на менші шматочки. На щастя, начинка виглядала так дивно і… коричнево, що впізнати у суміші тельбухи було майже неможливо. 

Принц вкусив шматочок. На його лиці не відобразилося нічого, коли він проковтнув їжу, а потім відступив від столу. 

 – Представите страву, панно фон Літтен? – запитав він, все ще уникаючи дивитися прямо на неї. Замість цього принц буравив поглядом мармурову колону, або когось із придворних за її плечем. 

– Звісно, ваша високосте! Ви так багато говорили про національну кухню на нашому побаченні, що я вирішила приготувати вам страву, яку завжди готують селяни у нашому баронстві – пиріг із тельбухами куріпок.

 У залі не було тихо – придворні постійно перешіптувалися між собою, сміялися і ходили туди сюди, хтось навіть їв і пив; але тут на мить зависла оглушлива тиша, а після цього перешіптування поновилися із подвоєною силою. 

Йовіла вже приготувалася до того, що принц скорчить огидливе лице і скаже їй щось неприємне і принизливе, але цього, на диво, не сталося. Натомість Ерік стиснув губи у тонку ниточку і вичавив:

 – Чудово… 

А після цього рушив до наступної дівчини. 

Принц не скупився на коментарі – щоправда, рідко вони бували приємними; він ледь не довів до сліз Лотті де Ален, навіть не торкнувшись того місива, що вона приготувала, але змовчав на картопляні відбивні, що приготувала Амелія. Під важким, але поважним поглядом Аніт Канської він мовчки з’їв шматочок тістечка і щось пробурмотів собі під носа, а потім відігрався на страві наступної нареченої – баронської доньки з простим овочевим супом. 

І ось вже він наблизився до останнього столу. За ним очікувано нікого не стояло; Селестія у залі так і не з’явилася. Ерік озирнувся по сторонах, очікуючи, що наречена вилізе з-під столу, чи вискочить з-за колони. Цього не сталося. 

 – Панно Лейг? Любі мої, де ви загубили панну Лейг? – зі смішливим прищуром запитала розпорядниця, пригрозивши дівчатам своїм м’ясистим пальцем. – Невже вона вирішила не приходити на випробування? Оце дивина… 

Панна Орс озирнулася навколо, наче також очікувала, що хтось їй  підкаже, що ж вона мусить робити далі. Втім, цього ніхто не зробив – зрештою, саме вона була розпорядницею відбору.