Читати книгу - "Час смертохристів. Міражі 2077"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
86.
Молодий і голий красень, лідер нації Вітольд Клинкевич переможно чаклував над чарівною дупкою Мотрі, — колишньої офіціантки гетьмана, задумливо (обсіли державні думи) роблячи свою чоловічу роботу, коли пролунав дзвінок найважливішого державного каналу закритого зв'язку №1 у країні.
Узяв, не перериваючи приємних поршнеподібних рухів узад — уперед, золоту трубку, яка чомусь нагадала йому золотий кольт Махуна.
— Що там? — не дуже люб'язно спитав, ніжно почісуючи другою рукою шовкову спинку Мотрі.
— Ваша Величність, на лінії генерал Мохамад-бек.
— Слухаю, — трохи люб'язніше мовив Клинкевич.
— Аллах всемогутній і всемилостивий, — почувся гортанний голос генерала. — Наше командування непокоїть ситуація, що склалася на території Києво-Дніпровського улусу. Наш представник описує ситуацію як катастрофічну і некеровану, що може зашкодити графіку введення визвольних військ...
«Та пішов ти нах, смердючий козел з обрізаним прутнем», — патріотично подумав Клинкевич, який від того знаменного інавгураційного концерту, коли став відомим на весь світ завдяки виконанню «Мурки» у симфонічному варіанті, майже не виходив з тіла красуні Мотрі, в яку був нестямно закоханий ще в часи Махуна. Їй цей спорт також подобався, і, стогнучи від радості, вона відривала лідера нації від державних справ, прийомів, телефонних розмов та іншого мотлоху, бо її тіло захлиналося від жадоби оргазмів, від бажання мати дитину й бути щасливою. Навіть діаманти не давали їй такої радості, як кохання.
— Ваші побоювання безпідставні, генерале, — казав Клинкевич, думаючи, чи не лягти на спину і посадити Мотрюна себе, чи, краще, скоротити телефонну розмову і не переривати задоволення. — Я повністю контролюю ситуацію в державі (Мотря почала постогнувати, сягаючи вищої точки осяяння). Я розберусь і передзвоню вам пізніше, — запевнив Клинкевич Мохамад-бека, кидаючи трубку і відчуваючи, що інші, небесні сигнали заповнили його тіло, якому байдуже було, де і коли відбувається дія — в Україні чи в Чорній Орді, в минулому чи в позамайбутньому.
Покинувши позаземну сферу, де він почувався так добре, Клинкевич вирішив приділити увагу справам підземним. Оскільки він бавився з Мотрею на держдачі «Рогулька», де стався нещасний випадок з гетьманом Махуном (цей прикрий факт аж нітрохи не впливав на виробництво тестостерону в організмі молодого смертохриста), то не було жодної проблеми з відвіданням сусіднього, схованого за високим кам'яним парканом будинку невиразної архітектури: темно-червона, майже чорна цегла, товсті стіни, вузькі, заґратовані вікна. Це був фрагмент харківської пересильної тюрми «Дружба народів», побудованої у ХVІІІ столітті за проектом відомого німецького архітектора Циммермана. Саме в цій тюрмі народився і виріс перший кримінальний авторитет — пахан Півдня Росії Семен Могилевський з вічно круглими, розплющеними навіть уві сні очима. З того часу пам'ятник архітектури використовувався як резиденція Сірих Князів.
Проминувши таємні дерев'яні двері у стіні, Клинкевич опинився на занедбаній, вкритій старими деревами і чагарниками території, і пішов старою стежиною серед бур'янів. Біля дверей будинку двоє вартових у формі НКВД — синіх кашкетах з червоними околичками, довгих кавалерійських шинелях, при гвинтівках з тригранними багнетами, суворо глянули на Клинкевича.
Одразу за дверима містився другий контрольний пункт. Тут сиділи чекісти в чорних шкірянках з маузерами на колінах. Вони піднялися, ніби по команді, й з брязкотом відчинили залізні двері., на яких висіло три замки. Всередині в'язничний характер приміщення мінявся: від суворої острожної атмосфери XIX століття — до аскетичних камерних приміщень 1930 років. І раптом — розкішний гламур 2020-х років: басейн, де колихалася блакитнокарибська вода, заґратовані масажні кабінети в золоті, рожевий мармуровий бенкетний зал. Далі приймальня з секретарями та охороною: це були генерали ДерВару і ГЕПРУ в чорній і темно-синій уніформі. Багатьох з них Клинкевич знав в обличчя. Апаратники Сірого Князя вдавали, що не знають Клинкевича. Вони прочинили перед ним різьблені дубові двері, потім, глянувши у вічко металевих, фарбованих зеленою «танковою» фарбою дверей і провернувши зі скреготом великий ключ у замку, відкрили вхід до святилища Сірого Князя.
Клинкевич раніше ніколи не був у цьому приміщенні, стилізованому під камеру-одиночку — з нарами, табуреткою і золотою парашею в кутку.
Сірий Князь похмуро сидів на нарах в чорних сатинових трусах і чорних шкарпетках на голих ногах, п'ючи чай з блюдечка і голосно сьорбаючи. Його тіло було розписане фіолетово-чорним татуюванням, як берлінська стіна графіті. Він підняв голову з напомадженим лискучим темним густим волоссям. У нього було широке, досить приємне простакувате обличчя з лукавою і небезпечною усмішечкою чікагського гангстера.
— Чого тобі треба, підар? — спитав він.
— Ваша Сіросте, дозвольте доповісти... Мохамад-бек...
— Знаю, — Сірий Князь почав розчісувати волосяні зарості на грудях. — Не слухай чорножопих. Твоя держава нікому не потрібна. І ніякого порядку в ній бути не може. Дай людям волю. Нехай вогонь, сокира і ніж погуляють на славу. Зараз свято в моїх людей! Випусти їх з тюрем, з каторги. Крім політичних. Тих убий.
Він говорив тихо, короткими реченнями, не дивлячись на Клинкевича. Над ліжком висів фотопортрет Сталіна — той мружився, ніби цілився з гвинтівки.
Сірий Князь примружився, наче й сам тримав у руках гвинтівку.
— Це ти грав «Мурку»?
— Я.
— А на гармошці вмієш?
— На акордеоні, Ваша Сіросте.
— Вивчи на гармошці. Люди не люблять симфоній. їм простіше треба, від душі. Я хотів грати на гармошці, але бачиш, що зі мною зробили?
Він показав руки: пальців у нього не було, бо зрослися, наче під дією електрозварювання, в суцільні лопатки, нагадуючи плавці акули.
На обличчі Князя почала блукати весела усмішечка, від якої Клинкевичу стало млосно.
— А зараз чим займався?
— Я? Ваша Сіросте, я...
— Знаю, — по-доброму всміхнувся Князь. — 3 бабою казишся... Добре діло. Я завжди так робив після ходки на зону... Бався, бо скоро їй переріжуть шийку ніжну... і заберуть діаманти. Бо не їй вони належать.
— Ваша Сіросте, прошу... не треба...
— Йди, підар, і ні про що не думай. Менше жити, менше грішити. Ти чай з блюдечка коли-небудь пив?
— Ніколи, — пролопотів Клинкевич.
— Чашка — це як колодязь. Вода глибока і темна. А блюдечко — як озеро світле. Коли п'єш з блюдечка — думки широкі й світлі. Конай звідси. І не бійся нічого. Час волі прийшов. Таке нечасто буває.
Клинкевич став на коліна й поцілував безпалу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час смертохристів. Міражі 2077», після закриття браузера.