Читати книгу - "Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко"

— Зрештою, Темуджина ми теж вколошкали, — Чорнововк похлопав по своєму ножу. — Що нам той Кривденко?

— Ми і вас убили б так само, але брат просив цього не чинити, — провадив Ярема. — Тож перейдімо до справи. Наші умови прості: життя в обмін на зняту анафему з Сірого Ордену та привселюдне вибачення за брудний наклеп. По всій країні співають молитви за невинно вбитими вовчими лицарями. Умови, як бачите, надзвичайно прості, тому ви на них пристанете і виконаєте бездоганно, інакше ми зустрінемось знову. Все зрозуміло, монсеньйоре?

Максим не сумнівався: він погодиться. Той, хто так сильно смердить страхом, ладен на будь-що заради порятунку свого життя.

— Ні, — сказав Симеон.

Наче плюнув усім в обличчя. Вдовиченко відчув захват від такого вчинку і, слідом, жагучу зневагу до самого себе.

— Що вам неясно? — перепитав шляхтич. — Повторити все спочатку?

— Я не пристаю на ваші умови! — крикнув Симеон істерично. — Анафема триватиме, і це моє останнє слово, бісові виродки! Катуйте, вбивайте, як римляни катували і вбивали перших послідовників Христа, я стану мучеником, але не відступлюся, я...

Гнат плазом ножа ляпнув йому по губах.

— Ти здохнеш, як шолудивий пес, і ніхто не знатиме, де твоя могила.

Симеон заплющив очі. Помовчав. Відповів:

— Мої люди, що порятувалися, розкажуть, що Святійшого Патріарха, пастира душ всієї Русі-України, вбили мстиві перевертні. Вас проклинатимуть до скону від гір до степів!

Характерники перезирнулися. Старий виявився міцним горішком... Утім, такий перебіг подій вони теж передбачили.

Северин звівся і дістав щось із-за пазухи.

— Тримайте йому голову.

Яремові ручища схопилися за патріарший лоб і підборіддя; Гнат стиснув носа. Симеон побагровів, затремтів, ковтнув ротом повітря, аж тут могутні пальці Ярового ухопилися за щелепи, розсунули, і Чорнововк згодував патріархові зелений камінчик. Той надув щоки, аби виплюнути, але Бойко запечатав йому рота долонею і гаркнув Симеону просто на вухо:

— Ковтай, курво!

Від несподіванки старий послухався і швидко-швидко закліпав — від задухи у нього побігли сльози.

— Ніколи не думав, що скажу таке святійшому патріарху, — розплився в усмішці Еней.

— І що тепер? — Ярема відпустив старечу голову.

— Спостерігаємо, — Чорнововк відступив. — Не уявляю, як воно має бути.

Симеон гидливо плюнув, прокашлявся і зарепетував із новими силами:

— Іроди! Що ви мені згодували? Труїти надумали? Ви...

На півслові його голова завалилася набік. Тіло обм'якло, очі завмерли і втупилися перед собою незрячим поглядом.

— Гаплик дідові, — підсумував Бойко розчаровано. — Закопувати будемо?

— Не кажи «гоп», — відповів Северин.

— Очі, — скрикнув Максим, забувши про свої гризоти. — Погляньте на його очі!

Погляд патріарха сяяв променистими смарагдами.

Різким рухом, наче в маріонетки, голова смикнулася і вперіщилася потилицею об стовбур. Від потужного струсу з дерева полетіли шматочки кори. Симеонова нижня щелепа відвисла, і з неї разом із потоком слини вивергнулося гарчання, моторошне й невпинне; лилося, тоншало, набирало висоту — і звідкіля стільки повітря в тих старечих легенях? — аж перетворилося на нестерпний виск, від якого всі похапалися за вуха. Тільки Савка весело сміявся і плескав у долоні. Коні перелякано витріщалися, рили копитами землю, задкуючи подалі від чудернацького потворища.

Вереск урвався. Те, що було патріархом, засмикалося з неймовірною силою: раз, другий, третій — і тлуста мотузка, що тримала тіло в кілька обертів, репнула, перепилявши стовбур на третину.

— Ми нею Варгана в'язали, — мовив Ярема вражено.

Гнат цілився у Симеона з револьвера.

— Не займай, — наказав Северин.

Той неохоче опустив зброю.

— А якщо воно займатиме нас?

Старий упав обличчям долі, навіть не виставивши перед собою руки — ніби його підкосило. Покачався по землі, забутів, підхопився навкарачки і, наче огрядний павук, кинувся вперед. Незграбно перечепився за деревце, покотився під ошелешеними поглядами сіроманців, заплутався у власному одязі, завмер. Щипнув трави, що росла перед носом, пожував ретельно, виплюнув. Савка, мавпуючи, зірвав пучок і запхав собі до рота — ця забавка йому сподобалася.

Раптом Симеон прошипів:

— Важко... бути... людиною.

Яровий із мовчазним запитанням на обличчі повернувся до Северина.

— Потім поясню, — відмахнувся Чорнововк і сторожко наблизився до дикого Симеона. — Тобі допомогти?

— Сам, — відмовив той.

Хвацьким рухом він зіп'явся на ноги, охнув, схопився за поперек, заточився, мало не впав і пішов кружляти галявиною, наче п'яненький матрос. Усі зачаровано спостерігали за його чудернацькими рухами, аж поки старий не витримав, гепнувся на коліна і сплюнув.

— Важко, — патріарх витер губи, всіяні зеленими рештками стебел.

Вдруге він стояв на ногах упевненіше. Смарагдове сяйво зникло з його очей, і повернувся той самий священник, хіба що замурзаний землею.

— Але... прекрасно...

Спробував усміхнутися, але натомість страшно вишкірився.

— Я згадуватиму цей день до кінця життя, — промовив Гнат, не випускаючи револьвера з руки.

Максим упізнавав ці рухи: старий обережно випростав руки, покрутив перед собою, зігнув і розігнув пальці — знайомився з людським тілом. Смикнув себе за бороду, торкнувся вух, провів язиком по зубах. Водночас гримаси корчив такі кумедні, що від сміху не втримався ніхто.

— Що ти зробив, Щезнику? — допитувався Малюк. — Це якісь чари?

— Відсьогодні знайомий вам патріарх Симеон спочиває у власному тілі, — урочисто проголосив Северин. — Привітайте нового патріарха Симеона, щирого друга Сірого Ордену!

Старигань глибоко вклонився і мало знову не впав.

— Дайте мені трохи часу, друзі, — сказав без затримок. — Це тіло різниться від попередніх... Сильно різниться. Хворе, драглисте... Такий засмічений розум! Маю розібратися зі спогадами, думками і знаннями попереднього власника...

На мить його очі знову спалахнули смарагдовим. Він приклав вказівні пальці до скронь, завмер на хвилину, прошепотів щось невідомою Вдовиченкові мовою і ляснув у долоні.