Читати книгу - "Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко"

— Засади православного християнства слабко узгоджуються з життєвим шляхом цього чоловіка, — заявив Симеон.

— Ти нас не здивував, — відповів Чорнововк.

— Пан Симеон — він же Мусій Кривенький — доволі неприємна персона, до того стара й хвора, але я не нарікаю, — патріарх обережно торкнувся пошкрябини на лобі. — Мати людське тіло, до того ж настільки впливове людське тіло... Дякую за щедрий дарунок, Северине! Я міг лише мріяти про такий.

Він обережно і виважено перехрестився.

— Не знаю, хто ви, але тримайте пучки пальців разом, — порадив Ярема. — Інакше звинуватять у католицькій жестикуляції.

— Красно дякую... Стільки дрібниць! Мушу зачинится на кілька днів і навчитися відтворювати всі жести безпомилково. Процедури... Синод...

Старий знову закляк, ніби переглядаючи записи у власній пам'яті, а потім кивнув.

— Тепер усе зрозуміло, — Симеон поважним рухом поправив бороду. — Друзі, брехати не стану: становище складне. Анафему вийде зняти не менше ніж за рік. Швидше ніяк неможливо, церковні справи такого масштабу хутко не робляться, поспіх може викликати підозри...

— Але ж ти найголовніший піп у гетьманаті, — насупився Гнат.

— Становище Симеона, себто моє, наразі хитке, тож мушу грамотно балансувати... Інакше мене приберуть, а ніхто з нас у цьому не зацікавлений, — пояснив старий. — Я скучив за цими іграми! У чомусь моє плем'я схоже з вашим родом.

Він всміхнувся — цього разу людською щасливою усмішкою.

— Щодо Отто і його недобитків — я негайно розішлю розпорядження, аби жоден дячок не смів їм допомагати. Обґрунтування придумаю, адже я найголовніший піп у гетьманаті, — Симеон підморгнув Бойкові. — Ще одна важлива новина: третій заколотник, якого ви шукаєте, Рахман, переховується у Вовчому місті.

Буда! Северин казав, що місто знелюдніло після битви Ордену проти хортів.

— З ним будьте обережні. Симеон небезпідставно вважає його чорнокнижником.

— Хто ти? — спитав вражено Гнат. — Звідки тобі все відомо?

— Святійший Патріарх Київський і всієї Русі-України до ваших послуг, панове, — усміхнувся старий приязно. — Коли вам чи вашим друзям знадобиться прихисток, харч, гроші чи послуги — ви знаєте, де мене знайти. Аби браму відчинили, передайте вартовим гасло «нове життя» — сьогодні ввечері я подбаю, аби воно перетворилося на пропуск до мого маєтку.

Він (вона? воно?) швидко входив у нову роль, і робив це напрочуд талановито.

— Дякую, — сказав Северин.

— Ні-ні, друже, це я дякую! Дякую безмежно, — Симеон ухопився за руку Чорнововка і жваво потрусив. — Ти визволив мене, подарував нове життя! Я не змарную його. Скажи, чим іще я можу допомогти?

Характерники почухали макітри, порадилися і вирішили, що більше нічим. Новий Симеон стягнув із себе всі коштовності, кинув пригорщею просто на землю, і Савка заходився ними гратися.

— Нещасний хлоп, — священник глянув на понівечену голову Павича. — Стільки років шукати вихід із того лабіринту...

Водномить із його постави зникла жвавість, очі згасли, а голос зарипів.

— Ось так схоже на попереднього?

— До огиди, — кивнув Ярема. — Різниці не помітять.

— Тебе доправити до карети? — спитав Северин.

— Мушу врятуватися сам, із усіма супутніми злиднями, інакше викличу підозри, — розважливо відмовив Симеон. — А підозри і без того зринуть, оскільки відтворити повну тотожність старому патріархові я не зможу... Спишу на потрясіння після жахливого нападу.

— Вигадай тільки, як порятувався від кривавих вовкулак, — порадив Яровий.

— Бог заступився! — Симеон перехрестився. — Дорогою щось вигадаю.

— Я так і не дізнався твого справжнього імені, — сказав Чорнововк.

— Того імені давно не існує, — знизав плечима старий. — Тепер я — Симеон. Йдіть з моїм благословенням, сіроманці. В добру путь.

І він зник між дерев у вказаному напрямку — подертий, брудний, побитий — невідома істота в людському тілі. Савка подався було слідом, але Гнат його перепинив. Характерники чекали, допоки звуки незграбних кроків не стихли поміж тихого скреготу сосен.

— Що це в біса було? — спитав Еней.

— Симеон, — заплескав у долоні Савка. — Симеон!

— Дорогою розповім.

— Дорогою до Буди?

Северин кивнув.

— Але спочатку заберемо Катрю з Олею.

***

У снах він мчав поміж велетів, закутих в обладунки сивої від лишаїв кори. Високе переплетене гілля затуляє небо до самого листопада, тому навіть сонячної літньої днини тут клубочиться холодний морок, а вологу землю огортають шари прілого листя і килим моху — такий пухкий, що біг кількох десятків лап перетворюється на ледь чутний шерех.

У снах він мчав неосяжними угіддями, де не ступала нога людини, трапезував тушами кабанів, вимазуючи біле хутро кривавими патьоками, а потім, за дивним покликом, мчав до межі, і, завмерши серед гущавини, споглядав за вкритою гонтою майстернею, де тесля вправлявся з деревиною, перетворював її на чудернацькі витвори; споглядав годинами, аж звіддаля не котилося закличне виття.

У снах життя було простим. Він знав своє місце серед зграї.

Спогади колишнього життя вмирали з покинутим сновиддям, натомість приходила болюча невизначеність — і вперті запитання знову гризли серце. Хто він? Куди прямує? У світі людей, зрадливому й оманному, різноманітному і багатослівному, Максим шукав власної стежки серед безлічі манівців.

Слова! Скількома різними словами він міг тепер послуговуватися! Збирав їх, як скнара копичить монети, запам'ятовував кожну новинку і вивчав відтінки її сенсів. Жодне гарчання не дорівняє складнощам людської мови!

— Хочу взятися за іноземні мови, — зізнався Максим. — Це складно?

Северин кілька секунд дивився під копита коня, а потім стрепенувся.

— Вчи мови, як рідні, казав мені вчитель... Він теж носив бриля, — відповів, явно перебуваючи думками деінде.

— Так, а ще він підстрелив мене, — вказівним пальцем Вдовиченко підбив крисла солом'яного капелюха, до якого звик. — 3 якої мови радиш