Читати книгу - "Вода, павутина"

відчула, як, встаючи для того, щоб заспівати гімн, одним із обручів криноліну зачепилася за стілець, і той обруч беззвучно відсунув стільця настільки, що спричинив катастрофу, цього ніяк не могла пояснити. Ні собі, ні іншим. Але сталося. Коли гості дослухали і доспівали гімн до кінця і їх запросили до куштування супу, Іта досить безпечно сіла. Думала, на стілець. Білий вігвам верещав, погрожував, просив, щоб хтось поглянув на підлогу і запобіг катастрофі — ніхто його не чув. Пізніше Іта казала, що все її тіло вмить застигло, зрозумівши, що його ослін під сідницею безслідно зник. Спробувала, бідолашка, втриматися на ногах. Насправді це й стало фатальним. У положенні тіла, яке імітувало стілець, хитнулася назад, ноги на дванадцятисантиметрових підборах ще зробили півтора кроку, а потім дружно злетіли в повітря, ліва рука міцно схопилася за кишеню Ловро, а права наполегливо — за скатертину. Доки обручі криноліну не давали Іті встати, Ловро тягнув її за руку, в якій вона тримала його відірвану кишеню, а тоді спробував її підняти, хапаючи за шовкового корсета, який болісно стогнав, коли дерся. Вігвам би ці слова підтвердив. Усі бачили, як у неї випав сосок, та що там сосок — грудь, як товсті стегна важко сопли, коли кума Циліка її піднімала, супроводжуючи все це закликами до Діви Марії і переривчастими криками.

Виставлений на огляд гостей величезний шестиповерховий торт, який потягнувся разом зі скатертиною, ковзав досить повільно. Катарина притримала одну ніжку підставки торта і тим лише пришвидшила процес падіння. Торт упав, як турботлива огрядна бабуся. Сумно і остаточно. На білій марципановій глазурі з’явився тектонічний розлам, торт переламався і його шоколадний вміст злився в огидну купу, яка, як пізніше твердила половина гостей, нагадувала їм купу пташиних кізяків. Мама Ловро запевняла, що ніколи не бачила пташиних кізяків. Фігурка з молодятами відкотилася просто до тарілки свашчиного хлопця. Схопив її не без гордості, встав, підняв перед ошелешеними дружбами, дружками і свашками та почав повторювати: «Вона в мене, вона в мене, шо з нею робити? Шо з нею робити?» Гості здебільшого повставали, жінки згадували милосердного Бога, але хапання за щоки, що є узвичаєним рухом під час шокуючих подій, не було: часточкою жіночої свідомості вони берегли макіяж. Тоді врешті підбігло кілька чоловіків, підняли нещасну Іту, яка нічого більше не намагалася зробити, та й була не годна. Ні зберегти величності цариці, ні краси сукні, ні застиглої бабети, ні професійного макіяжу. Останнього особливо: заплакала, заридала, сльози текли, звиваючись на шарові пудри, туш, яка, як запевняла візажистка, не тече, за мить створила чорні кола під очима, бабета розлізлася і перевалилася на лівий бік. У цей момент це була не цариця Іта, а особа, обличчя якої нестерпно нагадувало збожеволілу панду. Катарина з якимось неприродним запалом збирала докупи розваленого торта, безумно приплескуючи його руками і марно відновлюючи, наче дитина повалений піщаний замок. Тоді припинила, несвідомо втерла руки в шовковий костюмчик і заридала. За нею заплакали й жінки з найближчої родини, чути було лише: «Єзусе, Єзусе, Матко Боска, прийдіть, прийдіть». Керований тим запрошенням, Ловро нарешті вивів Іту. За ними пішли й Катарина, Ітина свашка, Циліка і три подруги, яких вона вперто називала свашками. Ще якийсь час гули людські голоси, було чути жорстокий дитячий сміх, потому почулося переривисте обережне дзенькання ложки, супроводжуване коментарями: «Все визимне, зупа чисто зимна», тоді звук згуртувався, усталився, і гості приручено почали виконувати роботу, через яку й прийшли. Наїдалися.

Як тільки вийшли із зали, наречений розцілував свою молоду дружину, сказав, що вона і в такому вигляді для нього найгарніша, і пообіцяв, що зачекає, доки вона приведе себе до ладу, і до зали вони повернуться разом. З гідністю. Циліка докірливо простягла йому кусок відірваної кишені і ображено відвернула голову. Жінки зникли у вбиральні.

Ловро Славичек розглядав залишки кишені і нарешті засунув їх до вцілілої кишені. Потім зробив щось зовсім природне і зовсім недоречне: пішов до барної стійки. Як тільки офіціант налив йому віскі, з’явилася ображена Циліка і, не дивлячись на нього, видала наказ хлопцеві за стійкою принести в жіночий туалет пляшку коньяку і сім келишків. Потім зникла.

Ловро Славичек відповідав офіціантові на веселі запитання, але насправді не брав участі в розмові. Розглядав себе у дзеркалі, яким була зашита стіна за барною стійкою, так, як розглядав себе три дні тому, коли виявив, що в нього завелика голова, коли погодився, щоб хлопці його поголили, і коли Іта до смерті його замучила поліролем для надгробків. Від антигістамінів, антиалергенів та жмені аспірину алергія трохи вщухла, але зараз йому здалося, що від того збудження багрянець знову посилився, і Ловро вирішив прийняти антигістамінний препарат. Про всяк випадок поклав його до кишені, яка, на щастя, залишилася цілою. Оскільки це була надзвичайна ситуація, прийняв дві пігулки, а офіціант легко вмовив його ще на одну порцію віскі. Жінки не з’являлися, і Ловро наважився на третій келишок. Після того не пам’ятав нічого. Ні як сповз на підлогу, ні як його піднімали, ні як довго тривали спроби його розбудити. Не бачив, коли п’яні жінки вийшли з туалету, ні як зайшли до зали, не чув Іти, яка наполягала, щоб його, сплячого, поклали біля неї. «Який є, такий є, але мій». Не брав також участі у власній весільній забаві, ні у масних жартах на свою адресу, які кульмінували над ранок, коли дружба штрикав його виделкою і кричав: «Хочете, я його сильніше штрикну?», а половина чоловічої публіки пропонувала Іті замінити нареченого на решту шлюбної ночі. Близько третьої години ранку він почав їм заважати танцювати «поїзд», тому його вирішили віднести до автівки і замкнути. Щиро кажучи, це було досить практично. Навіть накрили його. Коли перед світанком Іта підняла кринолін, стягнула всі нижні спідниці і зняла обручі, вилізла на стіл, щоб станцювати канкан, ще не одружені чоловіки і ті, що забули про своїх дружин, плескали, вболівали і вимагали, щоб вона зняла все. Цього все ж не сталося, бо Іта їх добре не чула.

Катарина на цьому не була присутня: сиділа в туалеті і плакала. Плакала через усе: і через Дадика, і через п’яну Іту, і розвалений торт, і через вимащений костюмчик, і через Ірму, яка з’явилася тільки після опівночі і чий прихід помітила тільки вона. І мама Ловро.

На Катаринине «Ти ненормальна» Ірма, поглянувши на неї, сказала: «Знаю».

А чи була східна музика? Так, була. Навіть Циліка солідаризувалася і «вигопувала»