Читати книгу - "Вода, павутина"

Уже світало, коли завзято співали гімн «Динамо», коли востаннє танцювали «поїзд» і коли один із тих, хто займав гірше місце за столом, усвідомив, що замість нареченого саме він зубами стягує з Ітиного стегна блакитну підв’язку.

Ранок вигнав гостей зі святкової зали. Те, що кілька годин тому перехоплювало подих через свою красу, прозорість і елегантність, звелося до того, до чого і зводиться на таких забавах: м’який шар затоптаних конфеті, недоїдені шматки солодкого, залишені біля тарілок із м’ясом, мінеральна вода в червоному вині, обвислі паперові гірлянди, білі і рожеві кольорові прикраси із квіток, які викликають похмільну тугу, і напівздуті кульки, що у збурених шлунках втомлених гостей невідворотно викликають порив до блювання. Дехто саме це й робив біля припаркованих автомобілів.

Ловро не вдалося розбудити, а Іта, яка почала різко тверезіти, запала у постсвяткову депресію і тупо дозволила себе посадити біля сплячого Ловро і відвезти їх в його квартиру. Несвідомо мнучи на колінах свою патетичну фату, яку подруги хвалили і казали, що вона прозора і прекрасна, як павутина, вона обернулася і побачила залишки здутої білої кульки, яка метлялася у вхідних дверях до святкової зали. Заплакала і не заспокоїлася аж до дому.

Вігвам плакав із нею.

Ось такими були очевидні наслідки падіння нареченої і неконтрольованого прийому антигістамінів нареченим.

А були й приховані. Коли наречена вклалася на підлогу, у Віліма перехопило подих. Не міг відвернути голови, не міг опустити погляду, тільки німо витріщався на розкричені половинки Ітиної сідниці. Хоч він і міг припустити, що наречена з нагоди весілля і на радість нареченому одягла сексуальні танга, його невгамовний мозок самостійно вирішив, що на тій сідниці немає трусів, що вона абсолютно гола і що бракує лиш дорогоцінної долі секунди, щоб вона розчепірилася перед його очима. Зрозуміло, що для Віліма це була ніяка не сідниця, gluteus, дебеле м’ясо чи щось подібне, а розкішна гола сідниця, дебела дупа, образ якої він ревниво берегтиме до кінця життя. А скільки це життя триватиме, це вже друге питання.

Восьмий камінь, восьмий вал

Святочні дні

Ніхто нікого не гукав на вулиці Малій. Був сонячний ранок 1-го листопада, час святкового супокою, тиші, запаху лаванди, яка протягом року оберігала хутряні вироби, щоб їх не погризла міль, день вимитих автомобілів і парадових капелюхів, горіхових рулетів, індичок, качечок, курочок, гусочок, лампадок у мутних целофанових пакетах, приурочених святу радіо- та телепередач, музики, наповненої спогадами і тугою, особливого регулювання руху транспорту, про що від раннього ранку попереджала місцева радіостанція: «На кладовища можна дістатися автомобілями лише за наявності особливих позначок і дозволів, а для всіх решти громадян чудово організований проїзд автобусами від зупинки на Каптолі до Мирогоя і крематорію». Повідомили також, що всі представники державної влади вже поклали вінки до домовини першого хорватського президента.

Катарина встала після одинадцятої години геть спустошена. Повільно приймала душ, повільно зачісувалася, навіть кави не випила: нудота не давала навіть думати про те, щоб розкрити рота. Не поглянула ні на хатинку, ні на Задругу, ні на подвір’я. Усе виглядало жахливо, і вона усвідомлювала, що муситиме просити допомоги, щоб усе привести до сякого-такого ладу.

Іта сьогодні навіть не зайде, про Ірму більше не роздумувала і вирішила сама скочити на кладовище, а тільки потім піти до Давида, коли трохи прийде до тями. Не можна в такому стані до дитини. Щоб не зурочити, тільки переколола кришталеву брошку з бежевого шовкового костюмчика на куртку.

З опущеною головою пройшла своєю вуличкою і, коли вийшла на сусідню, краєчком ока поглянула на вікно блакитної хати; білі жалюзі опущені, звичайна нова блакитна будівля. Нема ні гарбуза, ні сліпих вікон.

«Бачиш, це були нерви».

Уперше після випадку з Давидом зайшла у трамвай і сіла. Люди були неголосні, розмовляли мобільними телефонами, але чемно і доволі тихо; навіть якби розмовляли голосніше, вона би їх не чула. Не дивилася крізь вікно, мружилася і слухала своє серце.

Мобільний телефон — звук дверного дзвінка:

Зачекай мене перед книгарнею на площі Єлачича, я не зможу сама лампадки нести, добре? Та за п’ятнадцять хвилин, ми вже біля Цібони.

Пані, яка телефонує:

Йой, слава Богу, я тобі додзвонилася. Піди в кухню перевір, чи я братруру вимкнула.

/чекає/ Так, слава Богу, та ми тут, біля оперного.

Пан та пані не мобільними телефонами:

Минулого року були прекрасно організовані автобуси, будемо виділи, як того року організують. Прекрасна погода. Прекрасна.

З більшістю пасажирів зійшла на площі Бана Єлачича і доєдналася до черги, яка від вершника тягнулася аж до перших автобусів за Катедрою. Черга просувалася дуже динамічно, і всі хвалили організацію і досить недовге чекання. Адже відвідують Мирогой та інші загребські кладовища тисячі, якщо не сотні тисяч містян. Вражаюче.

Поїздка автобусом тривала недовго, перед аркадами Катарина опинилася раніше, ніж того очікувала.

Їй був потрібен один такий кришталево погожий день.

Сонце, свіжість, червоний плющ на аркадах виблискує, наче скляний, людей багато, минаються один з одним, але не штовхаються, гомонять, але не кричать. Рушила було до головного входу, але спинилася.

Раптом більше не бачила входу. Густий білий дим закрив залізну браму, заслав погляд на капличку, і Катарина розгубилася. Рушила ліворуч — дим посунув за нею, рушила праворуч — дим її супроводжував. Навіть якісь метелики пурхали, бачила їх. «Нерви, Катарино, нерви». Спинилася і чекала, доки заспокоїться. Тоді дим опустився до ніг, і Катарина посміхнулася.

Продавці печених каштанів. На самому вході, перед аркадами, біля сталевої печі стояв продавець каштанів; чорною сталевою лопаткою, наче коцюбою, шурав по розпеченій плиті і перевертав каштани. Вруум… вруум… Печені відбирав і закутував, як новонароджених дітей, у клапоть чорної тканини, щоб не охололи. Жінка, яка стояла поруч, скручувала білі пакетики, чоловік їх наповнював і простягав людям, які їх відразу починали чистити і їсти, в той час як із зайнятих рук звисали і бовталися мутні целофанові