Читати книгу - "Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін"

Незважаючи на щоденні тренування та щоденні дощі, курсантку Пелу без упину перло на секс, веселощі та шкодливі жарти. Вона згадала, як підвісила у спальному блоці гамак і гойдалася на ньому, вересканячи в бік авреліанських селючок: «Цуй, товстолапі! В нас є гойдалка!»

І лише потім з пам’яті виринув сон, що наснився їй на Аврелії. Привид матері пообіцяв їй тоді «шлях Шерми» та розповів дивну притчу про гойдалку і книгу.

Прийде час, і ти прочитаєш її, сказав тоді привид, від першої до останньої сторінки.

«Це остання?» — запитала Пела подумки.

«Маєш рацію», — так само відповіла Шерма.

— Так! — хрипнула Фатіма.

— Що ти там казала про гойдалку? — дівчина звернулася до Шерми вголос.

«До одного місця ту телепатію», — вирішила вона. Їй по-справжньому стало лячно.

— Хочеш зрозуміти?

— Спробую.

— Тебе вчили на техніка, маєш зрозуміти.

— Кажи, — Пела впритул наблизилася до Шерми, вдивляючись в її різьблене обличчя. Вона відчувала на собі погляд мертвих очей, і це лякало її більше за всі дива цього неправильного місця.

— Сингулярність в’язниці проходить крізь місце, в якому ми стоїмо, — почала Шерма. — Уяви собі тонку, товщиною у кілька атомів водню, струну довжиною у мільйони парсеків. Одним кінцем вона зачеплена за портал, схований на вкритій туманом планеті, а іншим — за портал в іншій галактиці. Вона і є кліткою, де тримають монаду Спасителя. Вона лежить на Темних шляхах, і тому вона не лише струна, але й петля і гойдалка і ще щось, подібне до тунелю, що замкнений сам на себе.

— Вищі виміри, — діловито кивнула Пела, озирнулася, наче шукаючи тонку нитку, натягнуту між галактиками, не знайшла і пробурмотіла: — Але ж треба відкрити портал на Імлі.

— Зможеш? — губи Шерми склалися в посмішку; те моторошне, що весь цей час тривожило Пелу, наче змило цією посмішкою.

«Вона таки красива тітка, — подумала дівчина. — І не землянка, і не магонійка, але гарна, аж в горлі пересихає. Недарма сам імператор на неї повівся».

— Хіба ми тут випадково?

— Не випадково. Проте все залежить не від нас.

— А від кого?

— Від піфійки на ім’я Сайкс. Хоча вона про це не знає.

— Поясни нормально.

— Я зайшла до порталу на планеті, де тепер перебуває піфійка. Їй відомо, що портал відкритий і що він відправив мене до клітки. Якщо ми все вірно розрахували, вона спробує знищити Спасителя і нас разом з ним, підірвавши на тій планеті тератронний заряд. Але піфійка не знає, що Фатіма принесла нам одну цікаву річ.

Шерма підійшла до голомозої і видобула зі складок її безглуздого одягу невеличкий контейнер. Та стояла нерухомо, не відриваючи погляду від застиглих очей темношкірої. Шерма видобула з контейнера червоний кристал, в центрі якого пульсувало м’яке світло. Варто було Пелі подивитися на нього, як пульсація залізла до її голови. Минуло кілька неприємних секунд, і все навколо змінилося, наче чаклунська сила зісмикнула з речей і людей облудні покрови.

Сірі стіни знов наблизилися, а під підошвами розплилася дрібно захвилена зрима поверхня. В очах Шерми спалахнули червоні відблиски, обличчя Фатіми оточило жовтувате сяйво. Все навколо сповнилося значущості, довірливо і радісно розкрилося для розуміння. Тепер Пела не потребувала пояснень.

Червоний кристал, знала тепер вона, є центром навколишнього всесвіту, оточене сірими стінами місце сховане у просторовій «кишені», за розмірами сумірній з планетою, а Шерма — вмістилище древньої сили, обрана істота, здатна оперувати Темними брамами і шляхами.

Напевне, саме це й називають яснобаченням, подумала дівчина. А ще вона здивувалася могутності Ольда, ковчега свідків і трону суддів. Те, що звичайне людське око бачило як кристал, несподівано постало перед нею згорнутим сузір’ям Сили, куди давня раса заховала інструменти панування над простором і часом. Її новий зір лише на мить відкрив їй глибини Ольда. Вона зазирнула туди й одразу відсахнулася від безодень і лабіринтів, поряд з якими блідла уся велич відомої їй інженерії.

— Він захистить нас? — вона підняла очі на Шерму.

— Ти правильно зрозуміла, — кивнула та. — Ми сховаємося в ньому, коли вибух ламатиме гойдалці вісь. А коли розімкнеться силовий контур, ми подаруємо йому наші тіла. — пафосні інтонації знову прокинулися в голосі клонки. — В трьох вмістилищах замешкає він, перейде через ріку диких енергій і вступить у Всесвіт, що належить йому за правом першості.

«А ми здохнемо», — подумала Пела, а вголос спитала:

— Хто це «ми»? Ти казала: «ми вірно розрахували».

— Це було давно. Імена втратили тих, кого позначали. Тепер є він, є три тіла, є Зоряний Ковчег і буде вибух.

— Коли? — тремтіння пробігло тілом Пели.

— Скоро.

— Ми встигнемо сховатися?

— Це не повинно тебе хвилювати.

— Що має мене хвилювати?

— Нічого.

Пела зробила паузу, відтак спитала — голос її тремтів:

— Мене не стане, так?

— Все зміниться, і ми змінимось. У цьому не буде ані болі, ані смутку.

З кожним вимовленим словом Шерма зазнавала перетворень. Одну за одною Ольд знімав з неї маски. Витончена земна жінка перетворилася на високу чорношкіру магонійку, але не затрималася у цій аватарі. Наче два роги піднеслися над її головою темні промені, очі налилися рубіновим світлом, і Пела здригнулася, побачивши поряд з собою чи то богиню, чи то праматір найпершої з гуманоїдних рас.

Зловісна краса цієї істоти притягувала і лякала. Пела відчула, що присутність Шерми огортає її хтивими вібраціями, що її охоплює нестримне бажання підкоритися дворогій богині, віддати тіло для її насолод і жертвенних ігор, розчинити в її владних енергіях свою волю і свій розум.

Тіло дівчини здригнулося у гострому спазмі.

І це не сподобалося Пелі.

Тому що було відверто керованим ззовні.

Було підлою пасткою.

Шукаючи опори, вона озирнулася на Фатіму і побачила, що голомоза також змінюється. Її голова видовжилася, а шкіра стала прозорішою і лимонно-жовтою. На ній з’явилися дивні набряки, немов плоть Фатіми плавилася від внутрішнього жару. Якщо Ольд видобував з тіл форми найперших втілень, то з-під личини голомозої ось-ось мало показатися щось дуже відмінне від людини.

В цю мить Пелу захопила і понесла хвиля ненависті.

Це було так несподівано, що тіло дівчини відповіло на неї новим оргазмом.

«Дарма!» — рикнуло в її голові так, що Пела не втрималася на ногах і впала на коліна. А ще вона відчула, як до її голови заходить цілий натовп енергійних словообразів, серед яких найспокійнішими були «підстава» і «неможливо».

— Якого хріна! — вона підвела очі на рогату і побачила не богиню, а посірілу від відчаю істоту, з пащі якої цідилась рожева піна.

Проте цікавіша метаморфоза відбулася з голомозою.

26