Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Таємний посол. Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємний посол. Том 1"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємний посол. Том 1" автора Володимир Кирилович Малик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 89 90 91 ... 149
Перейти на сторінку:
— Його охороняють.

— Ми з Драганом уже мали нагоду побувати в тому хані, — промовив Арсен. — Гадаю, нам і зараз випадає йти туди. Двох нас буде досить.

— Ні, краще втрьох, мабуть, — засумнівався Драган.

— Тоді я третій! — схопився Спихальський.

— Ні, ні, пане Мартине, — Арсен поспішив відмовитись від допомоги свого шумливого, запального друга. — Ми на тебе й одягу яничарського не підберемо…

— Тоді я піду, — промовив Якуб. — Мені…

Але Златка несподівано перебила його:

— Ні, ні, за третього буду я! Я дуже добре, найкраще з–поміж вас усіх, знаю Гаміда, його звички. По скрипу підлоги під його ногами я можу безпомилково визначити, що то він і навіть в якому настрої…

— Ну, що ти, Златко, — почав Арсен. — Там потрібен вояка, який би умів…

Дівчина не дала козакові закінчити думку:

— Який би умів стріляти, хочеш ти сказати?.. Батьку, скажи йому! — звернулась вона до воєводи.

Младен розвів руками. Несподіване бажання дочки сповнило його серце гордістю, він раптом побачив у її характері те, чого бажав своїм дітям, коли вони народжувалися, — сміливість, рішучість, вірність батьківщині і готовність покласти своє життя за неї. Але відпустити її на таку ризиковану справу?

Він завагався.

— Так, Златка навчилася добре стріляти, — промовив перегодя. — І на конях їздити… Але ж чи зможеш ти, — звернувся до неї, — проявити витримку і силу духу в тій небезпечній обстановці, яка може скластися в хані Абді–аги?

— Витримку і силу духу якраз і можна проявити в складній обстановці. А без неї ж — як?

Тут втрутився Драган:

— Я гадаю, — сказав він, — Златка може нам бути корисна більше, ніж будь–хто інший. Вона прекрасно знає турецьку мову — вже одно це багато важить. Крім того, може скластися так, що нам доведеться використати її як приманку для Гаміда.

Дівчина з вдячністю глянула на молодого гайдука. Але Арсен був незадоволений словами друга і хотів різко заперечити йому. Однак воєвода припинив суперечку.

— Я згоден, — промовив він. — Дочка воєводи має право і повинна наражати себе на небезпеку нарівні з іншими… Тепер, другарі, обміркуймо все якнайкраще — і в путь!..

3

Із–за Родопів подув теплий вітер, і сніг враз посірів, узявся водою. По вулицях Сливена задзюрчали гомінкі струмки.

Біля хану Абді–аги зупинилися три вершники. Судячи по одягу, це були два спагіївські чорбаджії і молоденький аскер–джура. Прив’язавши коней до конов’язі, вони попростували до дверей.

У хані було напівтемно і пусто, якщо не рахувати чотирьох спагіїв, котрі після ситого обіду дрімали в кутку за столом, та самого каведжі[104] Абді–агу. Побачивши нових, незнайомих відвідувачів, каведжі склав перед довгою сивою бородою руки на знак привіту і досить прудко кинувся назустріч гостям:

— Салям, правовірні! Мій дім до ваших послуг.

Незважаючи на те, що в місті стояло багато війська, прибутки хану були мізерні, й Абді–ага був радий кожній новій людині, яка переступала його поріг з курушем у кишені.

— Нічліг і обід на трьох, — промовив один з новоприбулих, кинувши на стіл дзвінку монету.

Абді–ага низько вклонився високому красивому спагії, котрий з такою легкістю розкидається золотими динарами, ніби він іспанський інфант.

— Все буде до ваших послуг, високошановний ага.

Він провів прибулих на другий поверх свого чималого будинку, відчинив побиті шашелем двері й завів до просторої кімнати. Кольорові шибки вікон пропускали мало світла, і тут було напівтемно, як і внизу. Війнуло застояним повітрям помешкання, в якому рідко живуть люди.

— Розташовуйтесь, вельмишановні. Незабаром служник принесе вам обід, — сказав Абді–ага і, глянувши на високого спагію, спитав: — Насмілюся дізнатися, ага, як довго ви маєте намір пробути в нашому місті?

— Це буде залежати від багатьох обставин, каведжі–ага.

— Ви вперше в нашому місті? Мені здається, я вже мав честь зустрічатися з вами…

— Помиляєтесь, каведжі–ага. Я вперше в Сливені і не мав приємності вас знати, — відповів спагія, стаючи спиною до вікна, щоб світло не падало йому на обличчя.

— Можливо, я помилився. До мене заходить багато різного люду, та й зір став слабнути з літами. Тож хай пробачить мені високоповажний ага, — промимрив господар, задкуючи до дверей.

— Арсене, як ти думаєш, упізнав він тебе чи йому справді привиділося в твоєму обличчі щось знайоме? — спитав стривожено молоденький аскер, коли кроки каведжі затихли вдалині.

— Не хвилюйся, Златко. В цьому одязі мене й рідна мати не впізнала б, не те що цей старий турок. Та все ж треба бути обережним, — відповів Арсен, скидаючи смугастий спагіївський архалук з дорогого сукна. — Гадаю, все буде гаразд. Тим більше, що ми не затримаємося тут.

— А все ж я піду розвідаю, чи не донесе на нас старий лис, — сказав третій спагія. — Мене він не впізнав.

— Іди, Драгане, але не гайся, — погодився Арсен. — Гамід от–от має прибути…

Драган вийшов.

В кімнаті настала та тривожно–радісна тиша, яка буває тільки тоді, коли залишаються наодинці двоє закоханих, між якими ще не встановилась така близькість, що дозволяє тримати себе невимушено. Златка підійшла до вікна, намагаючись крізь давно не миті, запорошені шибки виглянути на майдан або ж удаючи таке намагання. Арсен милувався її невеликою стрункою постаттю, ніжним овалом обличчя, тонким чорним кучериком, що зрадливо вибився з–під аскерської шапки.

— Златко!

Дівчина враз повернулась до козака, ніби чекала того поклику. В її очах заблискотіла радість. Арсен рвучко підійшов, узяв дівчину за руки:

— Люба, я ще раз прошу тебе: поки не пізно, залиш нас з Драганом удвох! Це дуже небезпечна затія…

— Арсене, я сама наполягла на цьому, батько мені дозволив…

— А я не дозволяю, — він пригорнув її. — Чуєш? Не дозволяю! Ти наражаєшся на страшну небезпеку!

— З тобою мені нічого не страшно, мій юнаку. Я вірю, що все закінчиться щасливо…

Вона спробувала випручатися з обіймів, але робила це скоріше інстинктивно, бо насправді душа її поривалась до нього, мов квітка до сонця. Трояндою рожевіли її уста, в очах миготіли зорі. Раптом дівчина відчула на обличчі палкий поцілунок. Арсенові губи знайшли її уста й опекли незнано–солодким вогнем, що проник у саме серце…

— Ой!

— Люба! Хоч тепер послухай мене! Я буду спокійний, коли знатиму, що ти в безпеці, — шепотів Арсен. — Що тобі ніщо не загрожує… Чому ти не послухала мене раніш, там, ще в стані?

— Тепер я тим більше нікуди від тебе не піду, — відповіла Златка.

1 ... 89 90 91 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємний посол. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємний посол. Том 1"