Читати книгу - "Берегиня Серця Атлантиди, Аврора Лав"

— Себе, — прошепотіла я, ледве ворушачи пересохлими губами.

— Ти налякана, — промовила Аделаїда тихо. — Але залишаєшся сильною. Хороброю. Твоє серце — джерело любові та доброти. Але й ненависть горить у ньому. Гостра, палюча… Та народжена з почуття справедливості. Я бачу у тобі відчай, жалість, гнів. Гордість. Жагу.

Я не могла відвести очей від свого відображення. Воно змінювалося, віддзеркалюючи кожне слово. І я справді бачила те, що вона називала. У власних очах.

— Ти гідна, Енжело, — її голос став твердішим. — Гідна бути тут. Гідна нести силу. Гідна… донька Альвхейму.

Сльози раптово покотилися по щоках. Я навіть не усвідомлювала, наскільки важливими для мене були ці слова. Я не знала, як сильно мені потрібно було почути, що я — не обман, не випадковість, не тінь. А гідна.

— Ти вже зрозуміла, що Альви відчувають не лише світлі емоції. — Вона дивилася просто в мене. — У нас такий самий спектр, як у людей. А може, й ширший. Але ми навчилися опановувати темні почуття. Колись, у своїй зарозумілості, ми вимагали того ж від усіх. І коли зрозуміли, що це — неможливо, ми просто відійшли. Відійшли від світу.

Вона на мить замовкла. Дзеркальна поверхня між нами тремтіла, мов від подиху.

— Але тепер я бачу. Бачу у тобі боротьбу. Баланс між темрявою і світлом. Я бачу коріння зла. І воно… воно народжене для добра.

Її голос перетворився на шепіт.

— Ти маєш усе виправити. Ти повинна відкрити очі іншим. І в тебе є на це сила. Ти благословенна.

***

Я нервувала так сильно, що не могла зупинитися — крокувала туди-сюди кімнатою, стискаючи долоні до болю. Слова Аделаїди бодай трохи підбадьорили мене, надали впевненості в правильності задуманого, але страх усе одно сковував. Майбутня розмова лякала до дрижаків. І тепер відповідальність зросла. Я більше не просто надія Ордо й Семітів — тепер я мала розплющити очі самим Альвам. І почати мала саме з королеви.

Анаріель допомогла мені вдягнутися в розкішну сукню та зробила неймовірну зачіску. Вона знала, що я готуюся до аудієнції з її Величністю, але не уявляла, якої глибини торкнеться наша розмова. Дівчина вирішила, що якщо питання дійсно поважне, я маю виглядати бездоганно. І я з нею згодна. Чим менше причин для роздратування матиме королева Альвхейму — тим більше шансів, що вона мене вислухає.

Короткий стукіт у двері змусив мене завмерти. Я затамувала подих. Усередині вирувала енергія, пробуджена лише вчора, — некерована, жива, як буря. Я ніяк не могла приборкати її. Двері обережно прочинилися, і в кімнату зазирнув Аелар.

Мій напружений видих зірвався в потужний подих вітру, що вихором пронісся кімнатою, майже збивши його з ніг.

— Ого, полегше, люба, — промовив Аелар з усмішкою, заходячи до кімнати. — Тобі треба трохи практики, щоб навчитися контролювати свою силу.

«А то я без тебе цього не знаю», — подумки рявкнула я, трохи роздратована його повчальним тоном.

Не дочекавшись моєї реакції, він підійшов ближче:

— Ти сьогодні виглядаєш особливо неймовірно, — сказав, дивлячись мені просто в очі. — Можливо, Анаріель перевершила саму себе… А, може, на тебе так впливає сила. Але ти дійсно неймовірна. — Його долоня м’яко торкнулася моєї щоки.

Я прикрила очі від надміру емоцій. У мені зійшлися суперечливі почуття. Його слова та дотик були приємними… І водночас викликали спогади про Ділана — мого найкращого друга, який також дозволяв собі таку поведінку. І, звісно, про Евана. Лише його дотики я сприймала як щось по-справжньому глибоке, інтимне, потаємне. Я сумувала. Нестерпно.

— Все пройде добре, — мовив Аелар, намагаючись підтримати. — Вони пізнали тебе, і ти їм сподобалась. Ти вже стала частиною цього світу. Вони тебе слухатимуть. І ти зможеш їх врятувати.

Він обійняв мене й легко торкнувся губами мого чола. Я стисло обняла його у відповідь — міцно, щиро. Ми стояли так у тиші кілька хвилин, поки я нарешті не прошепотіла:

— Я готова.

***

Тронна зала зустріла нас прохолодним подихом вітру, який ковзав по шкірі, мов шовк, і ніжними пахощами квітів, що змішувались із чистотою самого повітря. Приміщення вражало своєю величчю та гармонією. Високі стіни, мов злиті з живим мармуром, були прикрашені візерунками, які змінювались залежно від променів світла, що проникали крізь барвисті вітражі. Високо під склепінням співали птахи, що вільно літали під куполом, а м’яке світіння енергії тремтіло у повітрі, мов золотий пил.

На троні, мов уособлення самої природи, сиділа Її Величність. Королева Альвхейму випромінювала спокій і силу, що викликали благоговіння. Її погляд був незворушний, але в ньому крилося глибоке розуміння. Поруч — її Деміа, мов тінь, мов відлуння її сили, але водночас — самодостатній і гідний.

Я попросила офіційної аудієнції, тож було дотримано всіх формальностей.

Зупинившись у центрі зали, я завмерла. Ось вона — невідворотна мить. Серце калатало в грудях так гучно, що здавалося — ось-ось зрадницьки вибухне. Мої долоні пітніли, хоч я намагалася залишатися зібраною. Повітря було сповнене чогось більшого — очікування? Напруги? Долі?

У цю мить усе застигло в досконалості. Світло, що лилося згори, мов благословення. Шелест вітру у кронах дерев, що проростали крізь стіни зали. Ніжний гомін води у фонтанах біля стовпів. І головне — потоки енергії, живі, пульсуючі, які я стала відчувати. Вони проймали мене наскрізь, змушуючи серце тріпотати ще дужче.

Я зробила глибокий вдих. Він відокремлював “до” від “після”.

І звернулася до Її Величності, зібравши всю свою волю, всю новонароджену силу — і всю себе справжню.

— Ви мали рацію, що не довіряли мені, — тихо промовила я, зібравши залишки впевненості. — Я прийшла просити вашої допомоги. Я збрехала вам… і втягнула в цю брехню Аелара.

— Я сам відповідаю за свої вчинки, — спокійно, але твердо втрутився Аелар. Він стояв лише на пів кроку позаду, та я відчувала його підтримку — і серцем, і тілом. Вона огортала мене мов щит.