Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

Роан читав і радів наче дитина, яка отримала бажану іграшку. Ось вона – його мрія, коли його повністю розуміють. А хіба не цього шукає кожен із нас? Ну то чому тоді всі люди діляться на тих, старається зрозуміти інших і може це зробити і тих, котрі не хочуть, не можуть і не пробують.

Гера дивився на брата, котрий після прочитаного повністю ожив, лише дивувався такій швидкій його зміні.

– Ти так тішишся, наче виграв суд! – усміхнувся брат. – Надіюся, що так воно і є.

– Я тобі скажу навіть більше! – не міг стриматися Роан. – Я виграв лотерею!

Він розповів братові про всі свої пригоди у відпустці. А заодно і як познайомився з Ален. Він розповів про те, яким спочатку був самотнім, як познайомився з дівчиною, як вони гуляли. І нарешті про те, як вона пів години тому прислала йому продовження його роману, так би мовити її версію.

– Це ж прекрасно, брате! – сказав Гера. – Я радий, що у тебе нарешті з’явилася справжня подруга! Але не треба спішити з подіями. Спочатку тобі треба повністю розібратися зі старим сміттям, котрого ти назбирав за всі роки. І я з нетерпінням чекає кінця цьому всьому. І моя тобі порада – нікому про Ален ні слова.

Роан дивився на брата з підозрою. Але він розумів, що брат поганого не порадить. Тому навіть не питав ні про що. Він сам усе здогадувався. І жахнувся.

– Невже ти думаєш? – спитав він брата.

– Роан, ти завжди був довірливим. І в цьому був корінь своїх твоїх проблем, котрих ти так вперто не хотів бачити до сьогодні. Згадай, і ти зрозумієш, що я правий.

Так, він правий. І це факт. Але щоб аж так. Але колись він так само багато чого не міг собі уявити, що таке можливо. А воно є. І від цього йому подітися нема куди.