Читати книгу - "Сутінки"

Єдиний вираз, на який я спромоглася, — маска тупої апатії. Я побачила, що Аліса насторожилася, і не стала чекати на запитання. У мене є сценарій, а імпровізації мені тепер явно не під силу.

— Мама розхвилювалася, хотіла примчати додому. Але все гаразд, я переконала її нікуди не їхати, — мій голос міг би належати ходячому мерцеві.

— Ми потурбуємося, щоб із нею нічого не трапилося, не хвилюйся, Белло.

Я відвернулася — не можна дозволяти їй бачити моє обличчя.

Погляд упав на порожній бланк із готельного проспекту, що лежав на столі. Я повільно пішла до нього, у голові народжувався план. Поряд також лежить конверт. Це добре.

— Алісо, — повільно запитала я, не повертаючись, намагаючись говорити спокійно, — я напишу лист для мами, ти передаси його? Я маю на увазі, залишиш у будинку?

— Звісно, Белло, — обережно відповіла Аліса. Вона бачила, що я тріщу по швах. Я маю краще контролювати емоції.

Я пішла у спальню й опустилася на коліна біля маленької тумбочки. І почала писати. Рука тремтить, пишу як курка лапою.

Едварде!

Я люблю тебе. Вибач мені. У нього моя мама, я маю спробувати. Я знаю, це може не спрацювати. Мені дуже, дуже шкода.

Не гнівайся на Алісу та Джаспера. Якщо мені вдасться вислизнути від них, це буде диво. Подякуй їм замість мене. Особливо Алісі, будь ласка.

І прошу тебе, не йди за ним. Я гадаю, він хоче саме цього. Я не витримаю, коли хтось постраждає через мене, особливо ти. Будь ласка, виконай моє єдине прохання. Заради мене.

Я кохаю тебе. Пробач мені.

Белла.

Я дбайливо склала лист і запечатала конверт. Рано чи пізно послання знайде адресата. Можу лише сподіватися, що Едвард усе зрозуміє і бодай цього разу дослухається до моїх слів.

Потім я дбайливо запечатала своє серце.

Розділ 22

Хованки

Написання листа забрало набагато менше часу, ніж я очікувала — враховуючи жах, відчай, тремтіння серця. Хвилини тягнулися повільніше, ніж завжди. Коли я повернулася до Аліси, Джаспера ще не було. Я боялася залишатися з нею в одній кімнаті, боялася, що вона здогадається… і з тої ж причини боялася її уникати.

Ніколи б не подумала, що на той момент моє змучене, роз’ятрене єство здатне на подив. Та все-таки здивувалася, побачивши, як Аліса нахилилася над столом, вчепившись у нього обома руками.

— Алісо?

Вона ніяк не зреагувала на власне ім’я, її голова повільно перевалювалася з боку на бік, я побачила її обличчя. Відсутній, затуманений погляд… Мої думки полетіли до мами. Невже я спізнилася?

Я помчала до Аліси, механічно простягаючи руку, щоб торкнутися її.

— Алісо! — батогом прорізав тишу Джасперів голос, за мить Джаспер опинився біля неї, поклав свої руки на її, змусивши їх розслабилися. На тому боці кімнати хитнулися й з тихим клацанням зачинилися двері.

— Що ти бачиш? — запитав він.

Аліса відвернула обличчя від мене й заховала у нього на грудях.

— Белла, — сказала вона.

— Я тут, — відповіла я.

Її голова засіпалася, очі втупилися в мої, їхній вираз досі був дивно порожній. Я відразу зрозуміла, що вона говорить не зі мною, а відповідає на запитання Джаспера.

— Що ти побачила? — мовила я. У моєму тьмяному байдужому голосі насправді не було запитання.

Джаспер різко поглянув на мене. Я намагалася затримати на обличчі відсутній вираз, чекала. Його спантеличені очі блискавично сновигали між нашими з Алісою обличчями, відчуваючи хаос… тепер я здогадувалася, щó побачила Аліса.

Я відчула, як мене огортає атмосфера абсолютного спокою. Я радісно привітала її, використавши для того, щоб стиснути емоції в кулак, тримати їх під контролем.

Аліса прийшла до тями.

— Насправді нічого, — нарешті відповіла вона неймовірно спокійним та переконливим голосом. — Лише кімната, що й раніше.

Вона врешті-решт поглянула на мене — обличчя було урівноважене, зосереджене.

— Хочеш поснідати?

— Ні, поїм в аеропорту.

Я також — ходяче втілення спокою. Я пішла у ванну прийняти душ. Наче позичивши у Джаспера надзвичайну чутливість до емоцій, я відчувала дике — хоча добре приховане — відчайдушне бажання Аліси, щоб я вийшла з кімнати, аби вона опинилася наодинці з Джаспером. Тоді вона змогла б йому сказати, що вони роблять щось не так, що на них чекає поразка…

Я методично готувалася, зосереджуючись на кожному маленькому завданні. Розпустила волосся, воно водоспадом закрутилося навколо обличчя, затуливши його. Мирний настрій, навіяний Джаспером, поступово переповнював мене, допомагав мислити чітко. Допомагав збудувати план. Я перерила сумку в пошуках шкарпетки з готівкою. Висипала вміст у кишеню.

Мені не терпілося опинитися в аеропорту, тому я зраділа, що ми поїхали ще до сьомої. Цього разу я сама окупувала заднє сидіння чорної машини. Аліса зіперлася на двері, обличчям до Джаспера, але кожні пару секунд стріляла на мене очима з-під чорних окулярів.

— Алісо? — запитала я байдуже. Вона насторожилася.

— Так.

— Як це працює? Видіння, які ти бачиш? — я втупилась у вікно, голос звучав знуджено. — Едвард казав, нічого не визначено напевно… все може змінитися?

Вимовити його ім’я виявилося набагато важче, ніж я могла собі уявити. Либонь, це стривожило Джаспера — автомобілем прокотилася нова хвиля спокою.

— Так, може… — пробурмотіла вона — з надією, подумала я. — Одні речі я знаю певніше за інші… погоду, наприклад. З людьми складніше. Я бачу курс, яким вони йдуть, лише поки вони з нього не зійшли. Щойно вони змінюють думку — приймають нове рішення, не важливо, наскільки мізерне, майбутнє зміщується.

Я замислено кивнула.

— Отже, ти не могла побачити Джеймса у Феніксі, доки він не вирішив приїхати сюди.

— Так, — погодилася вона, знову нашорошившись.

Вона не бачила мене у дзеркальній залі з Джеймсом, поки я не вирішила з ним зустрітися. Я намагалася не думати, щó вона побачила. Не хочу, щоб моя паніка змусила Джаспера щось запідозрити. У будь-якому разі тепер, після видіння Аліси, вони наглядатимуть за мною вдвічі пильніше. Схоже, моє завдання стає нереальним.

Ми дісталися аеропорту. Мені щастить — чи, може, просто збіг. Літак Едварда приземлиться у четвертому терміналі, найбільшому, там сідає переважна кількість рейсів, тож нічого дивного, що Едвард прибуває туди. Але цей термінал ідеально пасує для втілення мого задуму — найбільший, найзаплутаніший. На третьому поверсі є двері, що можуть стати моїм єдиним шансом.

Ми припаркувалися на четвертому поверсі велетенського гаража. Я йшла попереду, вперше в житті краще за всіх