Читати книгу - "Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)"

Аби багато не базікати, скажемо тобі, пане Курочко, коротко і ясно: перейде твій зять у римо-католицьке, буде концесія на млин, буде позичка, буде кільканадцять моргів поля при парцеляції (а Штефан Курочка повинен знати, що тепер землю може набувати тільки поляк — римо-католик), буде пошана і безпека, а якщо ні — то не будемо собі кумами, пане Курочка. А то сама пані Любомірська звала твого зятя до себе в покої і переконувала, щоб змінив метрику, а він, як нам поскаржилася пані графиня, опирається. А звідки ми знаємо, чи він опирається з власного дурного розуму, чи, може, тесть намовив його на таке?

Чухає потилицю Курочка, хоч і добре знає, що такого не годиться робити при панах. Новий клопіт на його голову!

— Панове ви мої гречні та учені, коли б я мав таку силу над зятем, щоб міг його намовляти, то намовив би не тільки перейти на римсько-католицьке, але й ще на щось, о! Але ви нічого не знаєте, і мо', і знати вам про такі речі не треба. Вам скажу я таке: зять в мене угурний, як молоде теля, прошу пробачення за слово. Коли я накажу йому «так», то він може навмисне мені сказати «ні»! Але я собі що інше думаю у своїй мужицькій голові: чи не могло б таке бути, щоб Курочка і Савицький залишились при своїй вірі, а лише велику прихильність до влади на кожному кроці виказували. Бо то недобре, я собі міркую отак на хлопський розум, коли на селі візьмуть в зуби і пришиють латку запроданця. Такий чоловік не має вальору[126] у громаді ані за зламаного шеляга. А що панам з такого невальорного чоловіка? То однаково, що горщик без дна.

Пани посміхаються і лише погладжують себе по животах: тонко ти прядеш, Курочко, але й ми не гірші майстри за тебе.

— Вмієш читати по-польському?

Курочка вигукує ображено: не лише по-польському, але й по-німецькому вміє він читати! Служив же у свій час при сорок восьмому полкові уланів, все село може посвідчити!

— А, то добре, — кажуть пани з староства, — з освіченими людьми завжди легше дійти до порозуміння.

— Так ось, почитай собі, пане Стефане, що тут написано. — Тичуть йому якийсь надрукований папірець в руки, але Курочка тільки глипнув, знав, що нічого з його читання не вийде. Сльози заступають очі, букви зливаються в один довгий черв'як, що мерехтить перед очима, наче живий.

— Не можу, прошу панів. Окуляри забувєм дома, — бреше, бо жодних окулярів дома немає.

Пани такі гречні, що самі читають йому вголос, хоч Курочка й небагато розуміє з тієї ученої мови. Але пани ласкаво пояснюють йому простішими словами: в Польській державі і земля має бути вся польська, — розумієш, панє Стефане? Тому, — це не сьогоднішній закон, але його тут ще раз пригадують, — набути землю може тільки римо-католик, а русин може продати землю тільки римо-католикові. Але серед місцевих русинів, як вже згадували панове, є багато зрущених поляків. Настала пора, щоб всі оті зрущені поляки знову повертались до лона католицької церкви. Поскільки це переважно зубожілі шляхтичі, то такі новонавернуті будуть користуватись всякими пільгами: наприклад, на якийсь час будуть зовсім звільнені від податків, а потім будуть платити значно менші, будуть на кошт держави брати участь у всяких народових святах у Станіславі, Львові, ба навіть Варшаві, зможуть на державні стипендії вчити дітей у вищих школах і військових закладах, а головне, при парцеляції панської землі зможуть набути по кільканадцять моргів поля на дуже й дуже вигідну виплату. Будемо говорити, панє Курочка, відкрито: хто не з нами, той проти нас. Такий час настав, що українське — то те саме, що большевицьке, а русинське — то однаково, що у згоді з владою. Отже, як бути, панє Курочка?

Курочка пробує боронитись: а яка йому різниця, прошу панів, чи він русин, чи українець? До війни був русином, по війні став українцем, а тепер може знову на русина перейти. А щодо большевиків, то прошу панів і не згадувати при ньому цього слова, так він не любить його. Самого слова чути не може!

— Добре, добре, ми тобі віримо, Курочко. А як все ж таки з зятем буде? Буде Савіцький шляхтичем, — а ти знаєш, що на загродзе шляхціц рувни воєводзе[127], — то буде і концесія на млин, і поле при парцеляції, і податків менше, сам розумієш, і спокій з боку постерункового, а в противнім випадку не чекай від нас добра. Це ми говоримо відкрито і відповідаємо за свої слова.

Що це за гаданнє[128], що зять в тебе упертий і не хоче слухатись? Хто господар і голова дому — Стефан Курочка чи лапсердак, що як зимою, так і літом накривався в своєї матері однією веретою? Отже, панє Курочка, яке ваше останнє слово?

Штефан знову чухає у потилицю, але обіцяє панам ще раз переговорити з зятем. Чує, що біда коло нього. Ясно йому, що коли не буде з панами в одну дудку грати, то не тільки млина не буде мати, але й може втратити те, що від тата дістав. Як же ж бути? Де той розумний, щоб дав раду? Де?

Але як тут говорити з тим зятем, коли він ніколи хати не держиться? Як половик[129], налетить іноді на хату, щоб попоїсти, і гайда далі!

Ловив Курочка зятя, чатував на нього, наче розбійник, і таки вловив. Влучив таку годину, коли Дмитро вийшов по вечері закурити на свіжому повітрі (або щоб до Доцьки не говорити). Делікатно, обережно зайшов його Курочка: так і так, Дмитрику, як ти брав мою Доцьку, то я обіцяв тобі млин, тепер хотів би я дотримати свого слова…

Лише Штефан натякнув на пані графиню, як той метнув цигарку на землю, розтолочив ногою та ще й розтер, наче черв'яка.

— То ви, як виджу, хочете, щоб я так ані разу не навертався до хати? Бо я можу.

То правда, що може.

Нещастя Штефана і його дитини в тому, що тамтой може. Сила Штефанових грошей (чисто, якби хто поробив що!) перейшла до грошей Дмитра, і тепер його гроші мають подвійну міць.

Якісь липкі гроші завернув Курочка у