Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"

бадьорим і життєрадісним голосом, — це ваша справа. Я приїхав до вашого гніздечка, бо Адамсові — він учора прилетів з Вашінгтона — вдалося мене переконати, що все це, я цитую його слова, «страшенно важливо». Спершу я відмовився. Але ніколи мені не випадало бачити, щоб людина так хвилювалася. Не твердитиму, що він падав мені до ніг, але майже. Я ніколи не бачив Адамса в такому стані. Він завжди був холодний як риба. Одне слово, я погодився переказати його прохання і зробив це. Якщо відхиляєте Адамсове прохання, то вже ваша справа, вона мене не обходить. Дуже добре розумію вашу точку зору. Ця зграя негідників повелася з вами не дуже чемно. Ще раз, я тільки переказую, повторюю його слова: «Ви скажете йому, що це страшенно важливо». Голос його тремтів. Людина я байдужа, одначе все ж таки вмію відчувати людське хвилювання. Він повторив разів із десять: «Це страшенно важливо». А зараз я тільки переказую його слова. Доручення виконане, і йду собі геть. — Голдстейн ще раз ляснув долонями себе об поли й, наче від цього його ноги випросталися, жваво підвівся.

Севілла відпустив штурвал, обернувся до Голдстейна, засунув руки до кишень і мовив:

— Я погоджуюся за двох умов: перше — зустріч відбудеться тут; друге — мені знову віддадуть Бі й Фа, не просто довірять на той чи інший час, а саме віддадуть у мою неподільну власність. Я підкреслюю, що ці умови не можуть бути предметом переговорів, а є їхнім засновком.

— Що ж, — Голдстейн усміхнувся, — я з радістю завважую, що ви вмієте бути рішучим, коли не йдеться про гроші. Якщо ви накажете своєму молодому любителеві штормів перевезти мене на гумовому човні через рифи, я передам Адамсові ваші умови. Він чекає на мене на материку. А якщо він прийме ваші умови, то Пітер відразу зможе привезти його на острів.

* * *

Не минуло й години, як Пітер повернувся з Адамсом і молодиком, що його Севілла бачив уперше.

— Наш човен випускає повітря, — крикнув Пітер. — У ньому невеличка дірочка. Якщо ви допоможете мені витягти з води й винести на терасу, я негайно його полагоджу.

— Знайомтеся, мій помічник Ел, — нервово, уривчасто сказав Адамс.

Севілла вітально махнув рукою Адамсові, але, залишившись стояти на місці, не промовив ні слова.

Адамс провадив далі:

— Коли ваша ласка, ми можемо вам допомогти.

З обох боків човен мав по дві каучукові ручки, й учотирьох вони зовсім легко винесли його на терасу. Але перекидаючи човна на прохання Пітера, намочили собі черевики й штани.

— Якщо дозволите, я піду й розпалю вогонь у каміні, аби висушитися, — сказав Адамс. — А тим часом Ел огляне будинок, перевірить, чи десь не вмонтували вам апарат для підслуховування.

— Мене це б дуже здивувало, — зауважив Севілла. — Якщо взяти до уваги підводні скелі, то острів цілком неприступний. Є до нього тільки один підхід — фарватер, що веде до гавані, однак він навіть не зазначений. Дуже важко обминати деякі рифи. Ви самі переконалися. Вже втретє цього місяця ми продірявили свого човна.

Кошлате полум’я, червоне знизу й блідо-рожеве на вершечку, палахкотіло в камінні, облизуючи ялинові полінця, й з хрускотом розсипалися вусібіч іскорки. Адамс розшнурував черевики й, роззувшись, почепив їх над вогнищем. Відтак, розлігшись у пофарбованому в біле фотелі-гойдалці, підніс ноги до ватри.

— Чи доводилося вам залишати острів відтоді, відколи ви його купили?

Севілла заперечив кивком голови.

— Незважаючи ні на що, завжди знайдеться хтось, — мовив Адамс. — Під час великого припливу ясної ночі. Один або двоє аквалангістів, діставшись до даху…

— Дах з бетону, — сказав Севілла, — єдиний отвір — димар. До того ж ми ватру майже щодня розпалюємо.

У дверях вітальні з’явився молодий і заклопотаний Ел з шкіряною торбиною в руці й біноклем, що висів на ланцюжку через плече.

— Де я можу знайти драбину?

— У повітці, — відповів Севілла. — Зверніться до Пітера.

— Озую черевики, — злегка усміхнувся Адамс, — доки підметки не зашкарубли. — Його бліде, старанно виголене, з правильними рисами обличчя було зоране зморшками. Якусь мить мовчали і чекали на Ела, втупившись поглядом у вогонь. Севілла нахилився, взяв щипцями почорнілу, трохи обгорілу гілочку й просунув її між двох розжеврілих полінець. Спершу якусь мить, що здалася Севіллі надто довгою, вона не горіла, але відтак враз спалахнула полум’ям, і обоє полінець також запалахкотіли веселим і жвавим потріскуванням.

— Здається, ми вже висохли, — мовив Севілла, — можемо гасити вогонь. До того ж зараз вже тепло.

Увійшов Ел. Дитячі губи, чорні брови, що перекреслювали чоло, надавали йому вигляду скромного й досвідченого юнака.

— Все о’кей, — доповів він, — ніякого підслуховування не виявлено. Електропровідники цілі, ніякої підозри. А на обрії навіть рибальського човна немає. Проте на всяк випадок, доки ви розмовлятимете, я посиджу на даху.

— Залиште нам свої черевики, — докинув Севілла, — вони мокрі. Пітер вам дасть інші.

— Не турбуйтеся, — відповів Ел, що скидався на суворого пуританина, й причинив за собою двері.

— Дякую, що прийняли мене, — повів Адамс, втупившись у ватру. Відсунув свій фотель-гойдалку, але не повернув голови до Севілли. — Ви не мусите говорити мені те, що думаєте, я все знаю. Я телефонував вищому керівництву: ваші умови прийнято. Вам ще сьогодні віддадуть Бі і Фа в неподільну власність. Ось вам писана гарантія. Проте я маю попередити вас: сьогодні володіти цими двома дельфінами — це, накликати на себе деяку небезпеку.

Севілла жваво обернувся до Адамса.

— Для кого небезпека?

Адамс, не глянувши на нього, відповів:

— Для них і для вас. Але, якщо ваша ласка, ми залишимо на острові загін охоронців.

— Дякую, не треба, — відказав Севілла з відтінком прикрої іронії в голосі, — мій острів — приватна лабораторія. Ніхто мене не фінансує, ніхто не контролює і ніхто не стереже.

Адамс відсунув фотель від вогню.

— Я здогадувався, як ви реагуватимете. Гаразд. Дозвольте мені