Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Улюбленець слави, Джойс Кері 📚 - Українською

Читати книгу - "Улюбленець слави, Джойс Кері"

360
0
09.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Улюбленець слави" автора Джойс Кері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 89 90 91 ... 147
Перейти на сторінку:
духовну спорідненість — нам завжди було добре удвох, ми любили ходити разом у театр і на концерти; нас глибоко єднало ще й те, що ми обоє з ним були Німмо. І Том, і я,— розуміли, що значить бути членом Честерової родини; ми не раз помічали, як зразу міняється атмосфера, коли Томові друзі, навіть найближчі, зачинять за собою двері, і ми лишаємося у колі сім'ї. У нас не виникало відчуття (як це буває в інших родинах), що ситуація розрядилася, що стало вільніше (й трохи буденніше); навпаки, над нами знову нависало щось тривожне й похмуре, нас ізнову долала та гризота, про яку ми забували у колі сторонніх людей. Власне кажучи, нас постійно щось гнітило, і ми бувало перепитували одне одного: «Ну що там?» — і йшлося у таких випадках не тільки про політичну ситуацію, від якої завжди залежало Честерове становище (а ситуація була вкрай тривожна: напади на Честера не припинялися), а й про наші родинні справи; про що навпошепки говорили між собою Бутем та Гулд, якої думки Гулд про Томове майбутнє і таке інше. Щоправда, удвох з Томом ми гостріше відчували свої тривоги й клопоти, але це тільки збільшувало наше бажання бути разом, відволікати одне одного від усього лихого, розважати.

Переобтяжений справами, Честер рідко бував у Оксфорді, а я на прохання Тома їздила туди частіше. Він приїздив по мене на вокзал у шикарному кабріолеті й відвозив мене до готелю,— наче закоханий юнак, що хоче похизуватися перед своєю любкою. У номері на мене неодмінно чекали квіти й шоколад (Том знав, що я їх люблю); потім він частував мене своїм улюбленим, особливим сортом дорогих сигарет. Якось він навіть хотів їздити зі мною на вечірки, але тут я вже рішуче відмовилась: гарний я мала б вигляд у своїх сорок років, протанцювавши цілісіньку ніч із двадцятирічними кавалерами.

Кажуть, ніби Том був на ті часи мій єдиний «просвіток», і ми веселилися з ним на відчай душі, але то все плітки — їх можуть поширювати лише ті, хто зеленого поняття не має про тогочасне життя. Так, ми справді щовечора їздили на прийоми та бали, проте навряд чи хто з вас назвав би їх веселими - там було надто багато формального, церемонного. Після таких балів Том частенько скаржився, що йому довелося цілу ніч танцювати «казна-що» з якимись манірними дурелями, котрі на те тільки й годні, щоб дригати ногами, і шкодував, що не лишився вдома. Йому доводилося робити й офіційні візити: квіти для господині, те та се,— і Том зітхав,— краще б їх зовсім не було. Втім, якщо говорити відверто, він ніколи не відмовлявся від таких запросин, і, збираючись на вечірку чи бал, пильно стежив за тим, щоб циліндр, у якому він їде, був наймоднішого фасону.

І все одно, хоча ті бали й вечірки частенько бували нудні, а світські церемонії жахливо набридали, у самій свідомості того, що «соціальний механізм» працює, а ми з Томом — його гвинтики, було щось надзвичайно приємне. Кажуть, ніби я заохочувала Тома до бунту (інтелектуали Трайби з їхнім гаслом «вільного мистецтва» вважалися бунтівниками), але при цьому забувають, що мистецтво посідало у цьому механізмові досить значне місце. Сьогодні мене чекали на виставці якогось молодого художника, котрого неодмінно «треба підтримати», завтра я мусила купити квитки на аматорську виставу, де хтось із моїх знайомих грав лакея чи покоївку,— і так увесь час!

Мушу признатися, тільки громадські справи привели мене одного разу до студентів-випускників, де їхній театральний гурток «Бурлеск» давав свою програму; я не знала, що Том також бере участь у виставі. Вони проспівали кілька пісень і показали скетч під назвою «Проктор і леді».

Том у костюмі П'єро, але у шапочці та в мантії, грав проктора (щось на зразок університетського поліцейського), котрий, заскочивши студента у товаристві юної леді (її грала повновида Мей, я бачила її в ролі Кота з Трайбової пантоміми), намагався відбити її у нього.

Публіка, що складалася в основному з матерів і сестер, була у захваті від вистави (хоча пісеньки, щиро кажучи, були не на висоті); далі — вечеря з шампанським, ми пили вино й поздоровляли акторів. Усе це, так само як і танці, концерти й пікніки, всім здавалося тоді цілком природним, нікому й на думку не спадало, що, показуючи проктора, Том «підриває основи».

То були дні, позначені (незважаючи на «поганий» ліберальний» уряд) стабільністю та спокоєм. Це не значить, що у нас і гадки не було про війну, всі без винятку розуміли, що війна неминуча; і, отже, у тій певності, в якій ми постійно тоді перебували, таїлося щось незбагненне. Скоріше ми просто підсвідомо відчували, що життя завше варте того, щоб жити. Лагідністю були напоєні ниви й мальовниче містечко, лагідно плескотіла вода під човном, безтурботно мерехтіли численні річки, коли ми дивилися на них з таких же численних мостів, але спокій і злагода були не в них, а в нашій душі. І тому наші скромні розваги — прогулянки в університетському парку, просто так, знічев'я, щоб помилуватися квітами й похвалитися новою сукнею, чи подорожі до пристані, де стоять екскурсійні баржі, коли ми простували туди по алеях, обабіч яких росли могутні дерева,— були нам величезною втіхою. Та й самі ці баржі (палаци на воді, збудовані у формі суден, всі різні, всі оздоблені гербами й іншими прикрасами), яскраво розмальовані, з прапорцями, що майорять на вітрі, з юрбами матерів і сестер на палубах (жінки були вбрані по-літньому барвисто, і здалеку баржі скидалися на старовинні весільні букети з дрібненьких, міцно притулених одна до одної голівок айстр, фіалок, гвоздичок та резеди),— врочисто й розмірено, як флотилії у розгорнутому строю, здавалося, пливли за течією зі швидкістю милі на годину (насправді, вони стояли на місці) назустріч якомусь чудовому водному святу.

На палубі добряче пекло, і нам нічого було робити під час годинної перерви між запливами (кожен з яких тривав не більше кількох хвилин). Ми сиділи під парасолями, обмінюючись враженнями про те, хто у що вдягнений, або просто розглядаючи усіх цих чиїхось синів і дочок. Над річкою стояв гомін жіночих голосів, що звучали, як це завжди буває на воді, навдивовижу чисто й дзвінко. Небо здавалося нам неосяжним, а час — безмежним; сьогодні такий відпочинок видався

1 ... 89 90 91 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Улюбленець слави, Джойс Кері», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Улюбленець слави, Джойс Кері"