Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Сині етюди, Микола Хвильовий 📚 - Українською

Читати книгу - "Сині етюди, Микола Хвильовий"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сині етюди" автора Микола Хвильовий. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 89 90 91 ... 141
Перейти на сторінку:
мені не наливай! - сказав він.- Панас Кажанів, а Кажан у Бурисевій сотні. Ти мені сам кажи.

- Що казати?


- Те, що я спитав.


- А що ти спитав?


- Не хитруй, Микито, не хитруй!


А Микита Гордійович до людей спрожога:


- Людоньки добрі! Чого він присікався до мене? Чим я винний перед ним? Увільніть, спасибі вам!


- Та й справді, Онисько! - загомоніли селяни.- Чого ти прилип до чоловіка? І вічно ти, кривий, з Микитою Гордійовичем вовтузишся!


Одійшов Онисько вбік і похилив голову: мовляв, знає сорока, про що стрекоче.


Та тільки не встиг він про це промовити, як усі - на ноги! Що там таке? Та що там таке?


Подивились на Ванька, а він ніби сказився. Голівку в плечі втяг, руками, як вітряк крилами..


- Та що там таке? - скрикнув нарешті хтось.


- Ку-урява! По вулиці... біжить! - закричав хлопчик.


Одразу трапилась надзвичайна метушня: хто куди. Той через тин, другий у двір, а дехто навіть під ґанок заліз - тільки ноги видно. Патріярх ніяк не влучить, куди йому бігти. На лиці жах. Та зиркнув у цей момент на Ванька. А той присів, аж за живіт береться та регочеться.


- Кажи ж, сукин сину, що там таке? чого регочешся? - закричав голова.


- То, дядю,- кричить хлопчик,- Мар'янчина дівка біжить. Мабуть, до Палажки Христиної.


- Ах ти, байстря незаконне!.. - сказав патріярх.- Чуєте, хлопці?


Знову зійшлися. Не дивляться один на одного - соромно. І кожному хочеться над Ванькою помститись, та не знають, як зробити це. Перший заговорив дід Кудря. До Петренячого звернувся:


- І коли це ти вилупив такого?


- Це ти про Ванька?


- Авжеж!


Мовчить Петренячий - ніяково і йому. А Микита Гордійович стоїть біля дверей і обтрушується... Шкода: нову жилетку уболотив.


- Та ви б його хоч за вухо посмикали,- порадив хтось.


- Звісно, що слід,- нерішуче додав другий.


Голова одкашлявся і сказав «несміло»:


- Ванько, ану-бо йди сюди!


- Чого, дядю?


- Іди, я тебе за вухо...


Крутить голівкою хлопчик: мовляв, що це ви надумали?


- Як ти кажеш? - спитав патріярх.


- Нє!


- Як це «нє»?


- Не хочу.


Шипить Микита Гордійович:


- Порядки нові!- «не хочу!». Теж у товариші приписалось. Сказав би мені це літ п'ять позад. Я б тебе «не захотів».


І витер чоло хусткою.


...А сонце вже зовсім сховалось за Котелевським лісом. Дмухав суховій. Заговорили про врожай. Скаржились, що озиме нікуди. Ванько хотів додому бігти - не пустили.


Проте вийшло зовсім несподівано. Гості хоч і явились у Грушівку, та не з того боку. Вискочили з Гордієвого городу - і вже біля збірні. Дехто не встиг навіть підвестись. Були це ніхто інший, як дячок Нечипір із Троїцької церкви, що торік пішов у партизани, та Кажан.


...«Тюхтії!» - думав дячок і нахабно дивився на селян. Очі бігали йому, як у миші, зовнішньо вів себе спокійно й почував, що викликає своєю маленькою постаттю повагу.


Кажан, порішивши, що вороги сюди не прийдуть, одразу ж закричав на людей і замахав одрізом. Був на півтори голови вищий за Нечипора, а селяни все ж таки дивились на дячка.


Стояли, похиливши голови. Кажан нахвалявся:


- Ви думаєте, що це нас так і розбили? Чорта з два! Хай спробують узяти Бурися.


А коли хтось кашлянув несміливо. Кажан майже проверещав:


- Може, хто зачепити нас хоче? Ану, спробуй. За селом цілий отряд стоїть.


Подивились у той бік, куди Кажан головою мотнув,- нічого нема.


- Так то, люди...- усміхнувся єхидно дячок і думав про Кажана:


«Дурень!»


- Недарма амнестію випустили,- казав далі той.- Миритись хочуть!.. Дзуськи! Хай повернуть тих і те, що в «чеку» забрали! Правда, Нечипоре? Не дозволимо цього!


Селяни з цікавістю дивилися на Нечипора, а він сидів на дровиняці й пахтів кільцями. Знали його раніш, чули про його діла, і чомусь не вирилось, що це є він. Хотілось підійти й полапати його. Це ж таки була права рука Бурися. А Бурися хто не знає? От уже цілий рік ловлять і нічого не вдіють - як в'юн крутиться.


Кажан ще казав про згоду, хоч його ніхто й не питав.


- Да! Доки не повернуть - миру нема.


- А що ж у тебе, голубчику, забрали? - спитав Кудря.


- Це вам звісно.


- Та я про те кажу, що в тебе нібито й не було нічого? Засіпався Кажан, а дячок знову єхидно усміхається.


- Ось я тобі покажу, що в мене було,- і зняв одріза.


- Та про мене, голубчику, все одно... сказав дід Кудря і зблід. Дивиться дячок на Кажана й ніби нацьковує: ану-бо ахни! Правда, і думав про це. Але Кажан опустив гвинтівку й підійшов до Микити Гордійовича. Одійшли вбік. Шепотіли. Пішов і Нечипір, став оддаля. Чув:


- Мені незручно. Ви вже йдіть до себе... Якби ж у мене не кумував Нечипір...


- Ну й добре…


Потім Кажан покликав свого батька й Нечипора і пішов до розправи. Дивилися їм мовчки услід, аж поки їхні ледве помітні у присмерках постаті зовсім зникли за кучугурами.


- Розбили їх, мабуть,- сказав хтось і зідхнув.


- Звісно, розбили.


- Отож їм і тікати б куди-небудь. Воно ж, мабуть, цього діла так не зоставлять. Шукатимуть.


- А звісно, війська хоч сьогодні жди.


- Одно слово, буде шаломотня,- сказав дід Кудря й підвівся.- Мабуть, ходім, хлопці, додому.


І, спираючись на ґирлиґу, зашкандибав по вулиці.



III



Уже зорі почали бліднути, а біля Потапової хати, що на тім краю села, на піщаних кучугурах, стояв галас і п'яні вигуки. Грушівці почували себе в цю ніч моторошно. Майже всюди чекали, що от-от хтось загуркотить у вікна або підніметься стрілянина з гвинтівок. За цей рік так засіпали бійками, що вже й на світ дивитись не хотілось. Але на селі було тихо. Тільки в Потапа дим коромислом.


- Неси ще! Кажу тобі? - куражився Кажан.- Та гляди - найкращого. Ми звикли гарний самогон пити.


- З удовольствієм,- п'яно лепетав Онисько й звертався до Микити Гордійовича:


- Дозвольте вас, хороший чоловіче, улобизати.


Микита Гордійович ухилявся:


- Іди од мене, причина! Не можу тебе, і квит!


- За що ж така немилість приключилась?


- За те, що і нашим, і вашим. О!


- От тобі

1 ... 89 90 91 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сині етюди, Микола Хвильовий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сині етюди, Микола Хвильовий"