Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

— Гра звичайнісінька, — недбало відповів Лінд. — Просто ми граємо за певною системою — пані Ковпервуд і я. Граємо разом.

Ейлін посміхалася. Вона почувалася в своїй стихії. На неї звертають увагу! Вона сяє. Нарешті!

— Сто — на дванадцятку. Сто — на вісімнадцятку. Сто — на двадцять шістку.

— Хай йому грець, що ви затіяли, Лінде? — нетерпеливився Тейлор Лорд, залишивши пані Різ і приступаючи до їхньою столу.

Пані Різ не забарилася наслідувати вчинок чоловіка. Підходили і ще якісь люди, натовп глядачів зростав. Наближалася друга година ночі, гра була в самому розпалі, а зали — переповнені.

— Як цікаво! — дивувалася панна Ленмен, котра сиділа на протилежному кінці столу.

Вона покинула гру і стала стежити за Ейлін і Ліндом. Мак-Кібен, котрий стояв за її кріслом, також перестав ставити і втупився в їхній бік.

— Вони крупно грають. Подивіться, скільки золота! А який у неї завзятий вигляд, еге ж? А він... — Унизані перснями руки Ейлін безперервно рухалися, спритно та швидко розкладаючи ставки.

— Бачите, він знову міняє гроші. — Витягнувши з кишені ще одну товсту пачку банкнот, Лінд міняв їх на золото. — Справді незвичайна пара, чи не так?

Майже весь стіл був уже покритий ставками Полка — акуратними жовтими стовпчиками золотих. Тепер Лінд грав за так званою системою Мазаріні. У разі виграшу він мав отримати п’ять до одного і міг зірвати банк. Навколо столу зібралася вже ціла юрба. Яскраве світло підкреслювало напругу, написану на обличчях. «Велика гра!», «Він хоче зірвати банк!» — чулося то тут, то там. Полк грав сміливо, з вражаюче холодним серцем. Він сидів дуже прямо, зосереджено втупившись у стіл перед собою, затиснувши у зубах незапалену цигарку. Ейлін була схвильована, як дитина, котра отримала в дарунок цікаву іграшку. Вона почувалася в центрі уваги і від цього впадала в шал. Тейлор Лорд зиркав на неї, співчутливо посміхаючись. Він симпатизував цій жінці. Ну що ж, нехай бавиться. Треба ж їй розважатися час від часу. Але Лінд — дурень! Ризикувати такими значними сумами тільки заради того, щоб напустити пилу в очі!

— Ставок більше немає! — оголосив круп’є.

Кулька знову почала рухатися і знову прикувала до себе загальну увагу. Сфера крутилася і вертілася, й Ейлін уся перетворилася в напружене очікування. Щоки в неї розпашіли, очі блищали.

— Якщо програємо, — сказав Лінд, — подвоїмо ще раз ставки, а якщо нам знову не поталанить — на цьому буде край. — Він програв уже близько трьох тисяч доларів.

— Так, безумовно. Тільки, мені здається, краще закінчити зараз. Адже в разі програшу ми втратимо ще дві тисячі доларів. Ви не думаєте, що вже досить? Не можна сказати, щоб я принесла вам удачу!

— Ви самі — удача, — прошепотів Лінд. — Єдине щастя, яке мені потрібно. Випробуємо долю ще раз. Ще один останній раз разом — згода? Якщо виграємо, я припиню.

Ейлін кивнула, і в ту ж секунду кулька з легким стукотом зупинилася, і круп’є, виплативши кілька дрібних ставок, неквапливо згріб усе інше золото в спеціальний отвір у столі. Глядачі відгукнулися на це зітханнями розчарування, співчуваючи пошепки.

— Скільки у них було поставлено? — спитала панна Ленмен, зиркаючи на Мак-Кібена розширеними від подиву очима. — Мені здається, ціла купа грошей!

— Тисячі дві, мабуть. Не так уже й багато, врешті-решт. Бувають ігри, коли ставки досягають восьми-десяти тисяч. Всіляко буває, — Мак-Кібен був налаштований скептично.

— Авжеж, але це трапляється не так уже й часто, ­гадаю!

— Слухайте, пане Полк! — звернувся до Лінда Різ Ґраєр, котрий наблизився і смикав за рукав товариша. — Якщо вам неодмінно потрібно звільнитися від ваших грошей, то віддайте їх краще мені. Я не гірше за цього круп’є зумію згребти їх. Прижену невелику тачку, відвезу додому і знайду для них хороше застосування. Адже це жах, як ви шаленієте!

Лінд поставився до своєї втрати зовсім незворушно.

— Ну, тепер подвоїмо ставки і або повернемо весь програш, або підемо вниз і будемо пити шампанське й їсти грінки зі сиром. Що б ви хотіли отримати на згадку про цей вечір, пані Ковпервуд? Утім, я знаю одну премилу штукенцію!

І він, посміхаючись, розміняв ще одну пачку банкнот. Ейлін повільно, немов із небажанням, розкладала ставки. Вона не схвалювала таку азартну гру і в той же час мимоволі захопилася, їй подобався ризик. Через кілька хвилин ставки були зроблені — у тих же комбінаціях, тільки подвоєні — рівно чотири тисячі доларів. Пролунав голос круп’є, кулька побігла колом і зупинилася. Круп’є виплатив триста доларів і забрав усе інше.

— Ну ось, тепер можна братися за грінки, — безтурботно зауважив Полк Лінд, обертаючись до Тейлора Лорда, котрий стояв усміхнений за його кріслом. — Чи немає у вас сірників, Лорде? Нам дуже не пощастило сьогодні, нічого не скажеш.

Лінд у душі був трохи роздратований, він сподівався виграти і частину грошей витратити на намисто або іншу дрібничку для Ейлін. А тепер доведеться розщедритися ще й на подарунок. Разом із цим він відчував певне задоволення від того, що показав Ейлін, як легко та безтурботно можна просаджувати в рулетку великі суми. Це явно справило на неї враження. Він устав і запропонував супутниці руку.

— Отже, ми програли, міледі, — сказав він глузливо. — Але сподіваюся, що це вас хоч трошки потішило? Остання комбінація, в разі успіху, могла б принести вам непоганий виграш. Ну, не пощастило сьогодні, іншого разу пощастить.

І він ласкаво та безтурботно усміхнувся Ейлін.

— Але я мала принести вам удачу, проте не склалося, — сказала вона.

— Ви — єдине щастя, якого я прагну, аби ви захотіли мені його дати. Прошу вас, приходьте завтра в «Рішельє», поснідаємо разом, гаразд?

— Я подумаю, — сказала Ейлін. Його палка наполегливість змусила її насторожитися. — Ні, завтра не можу, — вирішила вона після хвилини роздумів. — Я маю справи.

— Тоді, може, у вівторок?

Ейлін раптом зрозуміла, що їй не слід приймати це занадто серйозно, і відповіла недбало:

— У вівторок? Чудово. Тільки зателефонуйте мені напередодні. Бо мало що може змінитися за цей час, — і вона приязно