Читати книгу - "Ескорт за примусом, Ольга Лавін"

Арнольд

- Ти обіцяв мені допомогти, не забувай. А  чи не боїшся ти залишати Зою на поталу цьому психу? Ти любиш її, Арнольд! – намагається залізти мені в душу Марина, коли я вже вийшов із камери. Їй варто було лише натиснути на три кнопки і грати, за якою я сидів більше місяця піднялася.

- Ти зараз теж зі мною підеш?

- Так. Але тільки ми розійдемося у різні боки. У мене є незакінчена справа, а в тебе...
Тобі треба з нею поговорити, Арнольде. Щоб там не було.

- Про що? Про що я можу говорити із нею? Привітати з майбутнім весіллям чи майбутнім поповненням? З чим я можу привітати цю безхребетну погань!

- Мені здається, ти зараз перегинаєш. Дивись, щоб потім не шкодував.

- Нажалівся вже! Думаєш, мені по кайфу було слухати її стогін і крики щоночі? Це справжнісіньке катування. Сидіти в клітці і «насолоджуватися».

- Вона не любить його.

- Ти намагалася раніше переконати мене у протилежному. Хіба ні?

- Тобі все ж таки варто поговорити з нею. 123909996504 – це код, набравши який ти зможеш вийти із цього будинку. Не забувай, про дану мені обіцянку. Я ж спробую знайти Джерта сама. Але він не зізнається мені, де наш син. Допоможи мені, Арнольде, - каже наостанок, остаточно прощається зі мною і прямує до дверей. А я? А я піднімаюсь до Зої нагору. Піднімаюсь, щоб поговорити.
Вона злиться на когось. Чую її крик, і розумію, що дико роздратована. Коли я вже опиняюся в кімнаті, вона замовкає.
Боїться за мене? Ні, вона боїться за своє життя! Боїться, що Ярослав одразу подумає, що це вона влаштувала нам втечу та дозволила піти.
Розмови не вийшло.Адже як би там не було, я так само відчайдушно хотів її. Хотів, та не так. Але в цьому я весь! Ідіотський, егоїстичний характер!
Втискаю її в двері, затискаю обидві її руки, а другою вже задираю поділ, пірнаю пальцями прямо під трусики. Тяжко дихаю в потилицю. А потім, мій погляд  по її голих ногах і це мене тверезить.
На них безліч синців. Різко розгортаю її до себе обличчям. Вона плаче, а я...
Я почуваюся справжнім виродком. Стягую по плечах сукню вниз! Чорт!
На її шкірі сліди від укусів, синці по всьому тілу ... Що ж їй довелося пережити? Це точно не від великої любові до Ярослава і тим паче не з доброї волі!

- Тихіше, тихіше, тихіше, - намагаюся притиснути до себе, але вона вся тримтить.

- Не треба, Арні, не треба, - тихо шепоче, коли я беру її обличчя в долоні, сподіваючись все ж таки заспокоїти.

- Я ненавиджу тебе, ненавиджу! У всьому винен лише ти один! - Вона різко відштовхує мене від себе.

- А я тебе люблю! – випалюю, і розумію, що це справді так. І нема ні грама брехні в моїх словах.
Вона відразу завмирає на місці.

– Що? Що ти сказав?!

- Я люблю тебе, - вимовляю вже спокійніше. Вона повертає свою сукню назад, мовчки хитає головою, робить від мене кілька кроків назад, а потім вимовляє:

- Іди. Забирайся, Арнольд! Ти тепер вільний.

- Що ти несеш? Зоє, я дійсно тебе люблю.

- Не смій освідчуватися мені в коханні! Окрім себе, ти нікого не любиш.

- Зоє..
- Не підходь до мене. Я кажу тобі ні! Айй, ​​боляче! - виривається, несамовитий крик  і Зоя в ту сам секунду падає на підлогу, я встигаю підбігти в останній момент і зловити її.