Книги Українською Мовою » Війна Калібана 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна Калібана"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Війна Калібана" автора Джеймс С. А. Корі. Жанр книги: ---. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 89 90 91 ... 150
Перейти на сторінку:
коли пульс дещо уповільнився, він сказав: - Так, саме так.

- Ви, - з широкою посмішкою, яка ледь не торкалася очей відповів Джонсон, - не маєте ставити таких запитань.

- Що?

- На той випадок, якщо ви забули, ви працівник в цій організації, - Фред підвівся, випростався на весь зріст і виявився на пару сантиметрів вищим за Голдена. Його посмішка не змінилася, але тіло дещо змістилося і неначе посунулося вперед. Раптом він зробився дуже великим. Джим зроби в крок назад ще до того як зміг себе зупинити.

- Я, - вів далі власник кабінету, - вам не винен нічого крім умов нашого останнього контракту. Хлопчику, ви зовсім з глузду з’їхали? Звинувачувати мене? Кричати на мене? Вимагати відповідей?

- Більше ніхто не міг, - почав було відказувати Голден, але Джонсон на нього не зважав.

- Ви дали мені єдиний зразок про який знали. Але ви вважаєте якщо вам щось не відомо то його більше не існує. Я зношу ваше лайно вже рік, - вів далі Люцій, - цю ідею, що всесвіт має відповідати вам на ваші питання. Це праведне обурення, яким ви погрожуєте немов палицею, усім довкола. Але я більше не повинен терпіти.

І знаєте чому?

Джим похитав головою підозрюючи, що якщо відкриє рота то звідти вирветься писк.

- Це тому, - казав далі Джонсон, - тому що я з дідька бос. Я курую цим хазяйством. Ви були дуже корисними і можете бути корисним в майбутньому. Але моїй голові є про що боліти окрім вашого хрестового походу за мій рахунок.

- Тож, - озвався Голден, виокремивши усі три звуки.

- Тож вас звільнено. Це був останній наш контракт. Я закінчу ремонт «Росінанта» і заплачу вам, тому що слова не порушу. Та я вважаю що ми будуємо достатньо кораблів аби патрулювати власне небо без вашої допомоги. Але якщо і ні, то ми справимося і без вас.

- Звільнено, - просипів Джим.

- Тепер забирайтеся з мого кабінету, поки я не забрав і «Росі» на додачу. В ньому більше запчастин з Тихо аніж оригінальних. Це може бути непоганим аргументом для заволодіння цим кораблем.

Джим задкував до дверей міркуючи наскільки серйозною була погроза. Фред дивився як він виходить але не рухався. Коли капітан досяг одвірка, Джонсон озвався:

- Це був не я.

Їх погляди зачепилися на довгу секунду.

- Це був не я.

- Нехай, - відповів Джим, - і позадкував з дверей.

Варто було двері зачинитися, погляду Фреда зникнути і Голден сповз по стіні коридору з довгим видихом. Щодо однієї речі Джонсон був правий: він дуже довго не звертав уваги на його маячню. Це праведне обурення, яким ви погрожуєте немов палицею усім довкола. Через власну дурість він вже подумав про кінець людства. Воно його пройняло до глибини душі. Він страхом і адреналіном живе від самого Еросу.

Але це не може бути вибаченням. Вже не може.

Він почав було діставати термінал аби набрати Наомі, але немов отримав влучання блискавки. Мене звільнено. Він мав ексклюзивний контракт з Фредом вже рік. Станція Тихо була їхньою базою. Сем витратила на тюнінг і латання «Росі» стільки ж часу як і Амос. Цього не стало. Вони мають знайти власну роботу, знайти власний порт, ремонтуватися за власний кошт. Більше не буде покровителя, який тримає його за руку. Вперше за дуже довгий час Голден став справді незалежним капітаном. Він сам має крутитися аби тримати корабель на ходу а команду нагодованою. Він дозволив собі побути у цій емоції довше.

Неймовірні почуття.

 

Розділ тридцять третій. Пракс.

 

Амос сидів на своєму стільці прямо. Реальна фізична маса чоловіка робила кімнату меншою, від нього немов від вогнища, ширився запах алкоголю і давнього диму. Обличчя не могло бути ще більш делікатним.

- Я не знаю що робити, - мовив Пракс, - я просто не знаю що робити. Це все моя провина. Просто Нікола… вона була просто такою розгубленою і розлюченою. Я прокидався щодня і дивлячись на неї бачив лиш наскільки заплутаною вона була. І я знав що Мей доведеться рости з цим. З тим що змушуватиме маму покохати її, у той час коли Нікі хотіла єдиного – бути деінде. І я вирішив що так буде краще. Знаєш, коли вона заговорила про розлучення, я був готовий до цього. І коли Мей… коли я мав сказати Мей, що…

Пракс впустив голову на руки і закачався вперед і назад.

- Ти знову хочеш блювонути, доку?

- Ні, я в порядку. Я був би для неї кращим батьком, аби вона тут була.

- Ми про колишню дружину говоримо чи про доньку?

- Нікола мене не обходить. Я тут заради Мей. Якби ж я пішов по неї відразу, як прозвучала тривога. Якби ж я не чекав у куполі. І заради чого? Заради рослин? Вони і так мертві. Мав одну але й ту втратив. Навіть однієї не вберіг. Але міг дістатися туди. Знайти її. Якби ж я…

- Ти ж знаєш що вона зникла до того, як лайно втрапило на вентилятор, еге?

Пракс похитав головою. Він не хотів, аби реальність його пробачала.

- І тепер. В мене є шанс. Я вибрався. В мене була копійка якась. Але я був дурним. Це ж її останній шанс. Але ж я дурень.

- Ага, буває. Ти, доку, в цьому ще новачок.

- Їй варто було б мати кращого батька. Вона заслуговує на кращого батька. Вона була гарною… вона була гарною донькою.

Вперше за весь час Амос його торкнувся. Широка ручища взяла його за плечі, обхопила від ключиці до лопатки і потягнула за спину, аж поки та не випрямилась. Очі Бертона так залились рудою що аж склера почервоніла. Подих був гарячим і в’яжучим, платонічний ідеал моряка, який на березі довго заглядає у пляшку. Та голос був тверезим і тривким.

- В неї добрячий батько, доку. Ти робиш більше аніж люди зазвичай.

Пракс ковтнув. Він втомився. Він втомився бути сильним, мати надію окреслювати і готуватися до найгіршого. Собою він бути більше не хотів. Він ніким більше бути не хотів. Амосова рука почувалася немов корабельний затискач, що утримував його від падіння в темряву. Все що він хотів, то це аби його відпустили.

- Вона зникла, - вів своєї Пракс. Звучало мов пристойне вибачення. Як пояснення, -

1 ... 89 90 91 ... 150
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна Калібана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна Калібана"