Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Поява Ніли Іванівни внесла деякі зміни в життя пансіонату. Найкраща зміна полягала у кардинальній зміні меню в їдальні. Раптово почали використовуватись спеції, і всі страви стали набагато смачнішими, і не розвареними, як це часто траплялось раніше.

У четвер вранці вона здійснила інспекцію всього пансіонату відносно приготувань до літнього табору. Були певні зауваження. Здебільшого зауваження стосувались розташування ліжок у кімнатах, якості прання і прибирання.

До Злати і Жанни зауважень не було. Навпаки, вони отримали схвальні відгуки від дружини пастора за імпровізований театр і за малюнки на стінах. Дипломатично оминувши питання штор, Ніла Іванівна висловлювала захоплення реалістичністю скрижалей і винограду в залі, вона залишилась дуже задоволеною й побажала Златі встигнути до п’ятниці все закінчити, щоб дівчина встигла до від’їзду машини в Житомир. Злата нічого їй не стала пояснювати. В Житомир вона мала поїхати разом з Артуром і його батьком у суботу. Ну і ще Жанна, звичайно. Отримавши схвалення, дівчата пішли працювати на сходи.

До Артура були зауваження по розміщенню виїзного екрана і, особливо, колонок по всіх кутках. Що це за неподобство?

— Ніло Іванівно, таке розміщення використовується в кінотеатрах. Це єдине вірне рішення з усіх можливих для цього приміщення. Я можу вам це легко довести.

— Цікаво як.

— Покажу вам увечері кіно.

— Що?!.. — обурилась жінка. — Та як ти можеш? Це не кінотеатр! Ти забув, де перебуваєш?

— Ніло Іванівно, я нічого не забув. Фільм, який я планую вам показати, ви самі захочете переглянути, запросите своїх друзів із місцевої церкви на сеанс і влаштуєте чаювання. Гарантую, — він широко усміхнувся.

— І що ж це за фільм?

— “Страсті Христові”. Ви бачили цей фільм?

Ніла Іванівна була здивована.

— Так, я його бачила. Прекрасна картина. Знаєш, мені подобається твоя ідея з чаюванням… Сьогодні можна це зробити?

— Звичайно.

Ідея Артура дійсно сподобалась Нілі й вона поспішила до Стелли, аби обговорити частування, а ще — як запросити на вечір людей, та так, щоб прийшли віруючі і невіруючі — позапланова євангелізація. Артур був задоволений теж: задум спрацював. Зайва пара пильних очей, котра вчора була привезена ним особисто, вимагала негайної нейтралізації. Для цього потрібен був натовп, котрий би відволік Нілу Іванівну і надав йому змогу хоч трохи побути зі Златою. Бо навіть сісти поруч у їдальні вони вже не можуть.

Дівчата працювали на сходах, закінчуючи малюнки. Злата планувала закінчити сьогодні, а у п’ятницю додати останні штрихи, підкресливши деякі деталі, і ще раз оглянути всі малюнки, про всяк випадок.

Артура вона майже не бачила з моменту їхнього приїзду, Олексій вчора ввечері кудись його потяг, і повернулись вони пізно вночі. Зустрілись вранці, за сніданком, проте сісти поруч не вдалося. І тепер, коли всі метушаться — нема можливості навіть привітатися нормально.

Ніла Іванівна пішла вниз, щось весело бурмочучи. Невдовзі за нею спустився Артур.

— Привіт, Сонечку.

— Привіт, — вона поглянула йому в очі, потім — на губи. Так хотілося поцілувати, пригорнутися до нього, але не можна. Вони на сходах, довкола багато людей.

— Сьогодні ввечері буде тусня, — сказав він, порівнявшись зі Златою.

— Тусня? — здивувалась Жанна.

— Організовую демонстрацію справної роботи апаратури й покажу фільм "Страсті Христові". Будуть гості й частування. До речі, Злато, там біля скрижалей дещо треба підправити, Ніла Іванівна помітила недомальоване місце.

— Справді? — здивувалась вона. — Вона нічого не сказала…

— Вона, мабуть, забула, бігла складати список гостей. Пішли, покажу.

Він пішов нагору, Злата — за ним. Жанна провела їх усміхненим поглядом. Малюнок недомальований. Ага. Яка ж Злата легковірна.

Зайшовши в залу, вона пішла до лоджії, вдивляючись в малюнок. Артур підійшов ззаду, притулився до її спини, поцілував її шию, обійнявши, поклав руки на її живіт.

— Артуре… — Злата шумно видихнула, — що ти робиш?

— Це така мука — бачити тебе і не торкатись… — від його рук живіт налився жаром, і низ живота запульсував.

— Нас можуть побачити… — прошепотіла вона, видавши своє збудження.

— Можуть… — він обійняв її міцніше. — Але там Жанна, вона прикриє.

Він розвернув її обличчям до себе і припав до губ пристрасним поцілунком. Злата розводила руки з фарбою в сторони, щоб не замастити його. В голові паморочилося, бажання й страх бути поміченими змагалися між собою. Бажання впевнено перемагало.

Задзвенів телефон.

— Та що ж це таке? — Артур дістав його з кишені. Дзвонив батько. Перевів подих і, не відпускаючи Злату, прийняв виклик. — Слухаю.

— Ти де?

— В залі, а що?

— Спустися, будь ласка, тут поїздка намічається.

— Куди? У мене тут увечері кіно, треба буде дещо встигнути…

— От саме за цим і їдемо. Ніла Іванівна їде з нами, тут великий перелік місць. Спочатку — пекарня, в яку ми їздили. Памʼятаєш?

— Так. Зараз йду, — він вимкнув телефон. Перевів погляд на дівчину, — Я підставив сам себе…

Злата поцілувала його в губи й сумно усміхнулась.

— Йди перший…

Ввечері пансіонат наповнився майже сотнею людей. Всі прийшли гарні й святково вбрані. Частування було виставлено на столах перед спальним корпусом: печиво, рулети, цукерки, фрукти, вода, сік, компот, чай, розчинна кава.

Молоді незаміжні сестри з цікавістю розглядали “місцевих робітників”. Для Бориса і його хлопців, синів Ніколаса, Матвія — це був зоряний час.

Артур зробив останні перевірки техніки — все працювало. Визирнувши з лоджії, оцінивши, який "квітник" зібрався внизу, усміхнувся. Він знав, що його поява там викличе зараз переполох серед дівчат, тому не виходив з корпусу. Злата мелькнула на порозі їдальні, спустившись зі своєї кімнати, крутнулась і пішла в їдальню, не помітивши його вгорі.