Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Ти не можеш спілкуватися з Енді, поки ти зі мною.

- Чому це?

- Ми так домовились. Ніяк їхніх дзвінків, жодних повідомлень.

- Але я хоч би можу йому сказати, що жива-здорова, що ти мене ще не вбив?

- Він про це знає. Перевіряє мабуть свою блискавку кожні п'ять хвилин.

Губа сіпається вкотре, але я починаю звикати до цього твердого, владного голосу. Не те, щоб він мені подобався, просто вухо вже не ріже, хоча холодність від нього так і пре. Я відчуваю небезпеку від цього чоловіка, нею пропах увесь будинок. І всі слова його пройняті отрутою.

- Тобі нема про що турбуватися. Тут тебе ніхто не скривдить, - пильно дивиться в очі, підборіддя задерте високо, ніби сам король зі мною говорить.

- Ти читаєш мої думки? - Хочу перевірити про всяк випадок.

- Ні, я ловлю усі твої емоції. І ти стурбована, спантеличена, сердишся, обурюєшся, сумуєш за Енді, ненавидиш мене… Що я пропустив? Я відчуваю ще щось, але не можу описати це словами. Твої почуття мені здаються незвичайними.

Ну хоч у думки не лізе, вже легше. З емоціями навчуся справлятися. А з іншого боку, нехай знає, що я його ненавиджу, бо він забрав мене від Енді. А ми могли б зараз із ним відпочивати десь у Парижі.

- І що мені тут робити? – дивлюся на свого цербера.

- Все, що я захочу.

Приснула від сміху.

- Розслабся, дідусю, не на ту дівчинку напав! – це мало прокрутитися в моїй голові, але я не стрималася, озвучила.

- Це я дідок? – йому, схоже, не смішно.

- Ой, ну, давай вже не будемо цю тему розвивати. Я втомилася. То Еліму, то Калеану, то Енді пояснюю, що я не зустрічаюся зі старими. Що не зрозумілого? Мені двадцять три роки. А тобі скільки? Сотня, мабуть. Жах, боюся уявити тебе… ой, ні, не хочу навіть казати такого.

Я мала на увазі, що боюся уявити його голим. Ну, може, я з цим поспішаю. Тіло в нього напевно шикарне, як для дідуся.

- Цим ти мене не зачепила. Мені байдуже, що ти думаєш про мій вік.

- Я так зрозуміла, тобі взагалі на все начхати. То навіщо я тут?

Окинув мене ще раз, зміряв мою сукню, скривив губи в посмішці. Він схожий на диявола. Якщо той у світі існує, то у звичайному житті він саме такий. Сталевий погляд, непроникні очі, ідеальна постава, непохитна впевненість у собі. І холод. Моторошний холод із душі.

- Ходімо прогуляємось. Тільки не здумай тікати від мене.

- А куди мені тікати? Я навіть не знаю, де ми.

Тим часом Діен відчиняє двері, дозволяє мені пройти вперед. Так, вразив, ми відразу на пляжі під пальмами.

- На моєму острові.

От же бляха! Не потрібно проявляти емоції, треба стримуватися. Подумаєш, острів у нього. Бреше, як дихає. Хоче на мою реакцію подивитися. А я візьму і не свисну. Чи мало у мене знайомих зі своїми островами? У мене взагалі багато друзів ... Навіщо я це все плету? Він же не чує.

- Значить, у тебе було так багато хлопців? Ти назвала три імені, і, я розумію, це ще не все.

Порахував, молодець. І що він має на увазі? Потрібно подумати, перш ніж відповідати.

- Яка різниця, я вже свій вибір зробила, і рішення міняти не збираюся.

- Ти ще така молода. Тобі багато чого доведеться дізнатися у житті. І все залежатиме від супутника, якого ти вибереш. Чоловік тебе направить, підтримає чи ні, вкаже правильний шлях.

- Для диявола ти надто філософськи міркуєш, - злетіло з губ до обдумування, у цьому вся я. Сміється. Взагалі я не намагалася гуморити, і тим більше не напрошувалася на дружню бесіду.

- Ти мене ще не встигла пізнати, а вже порівняла з щирим злом. Занадто спішно крутиш колеса.

Ну, точно старий. Говорить якимись дивними фразами.

- Ох, як гарно! - Не стримала захоплення.

Я зняла босоніжки, закопалась пальцями в пісок, вдивляюсь у бірюзову гладь. Здається, це все-таки океан. Ніколи його не бачила. Дух захоплює від цієї безмежної краси. На горизонті ні хмаринки, ні кораблика. На сонці спекотно. Треба ж, а в нас ще весна. Тут хочеться роздягнутися повністю. Наразі зрозуміла, що вбрання обрала взагалі не за погодою. Саме час у купальнику засмагати.

- Хочеш скупатися? - Діен усміхається, я навіть можу повірити, що по-доброму. Несміливо розтягую у відповідь своє обличчя, бо дивлюся в очі Енді. Такі рідні. Насупилася, згадавши, що переді мною зовсім не той добрий хлопець, якого я люблю.

- У мене немає купальника.

Діен махнув рукою, і моєї сукні не стало. На мені все та ж моя спідня білизна, яку давно пора було змінити. Він посміхнувся.

- Могла б переодягнутися повністю. Або мій вибір білизни тобі теж невгодний? Там є темне.

- Поверни мені мій одяг, - переступаю з ноги на ногу, мені некомфортно стояти перед ним в одній білизні.

Диявол змахнув рукою ще раз, моя білизна змінилася на яскравий купальник. Тверді філіжанки стягнули груди. Вона демонстративно випнулась уперед, стало важче дихати від тугого бюстгальтера.