Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

Перед воротами нашого будинку роблю глибокий вдих. Проходжу у двір та озираюсь на Давида, якого попросила залишитися в автомобілі.

Чоловік усміхається, підтримуючи мене, і я йду вперед.

— Доброго дня, Олександро Ігорівно, — переді мною з'являється Дмитро Олександрович.

— Добрий день.

— Радий, що ви повернулися, — промовляє чоловік.

Я знаю, що батько вдома — Марія повідомила, хоча він повинен бути в банку. Ще жінка сказала, що тато не в дусі, але вибору у мене немає.

Я повинна з ним поговорити.

Проходжу в будинок і майже відразу потрапляю в теплі обійми Марії.

— Сашенько, доню, як ти? — тихо питає вона.

— Все добре. Як тато?

Жінка опускає голову і важко видихає.

— Вдає, що нічого не сталося.

— У кабінеті?

— Так, але... Може, треба ще почекати?

— Це не допоможе.

Повільно підходжу до дверей кабінету і завмираю перед тим, як постукати.

Ну ж бо, досить бути маленькою дівчинкою. Скоро в мене самої з'явиться дитина, а я все ще боюся говорити з татом. Час ставати дорослою.

Набираюся сміливості, стукаю і відразу заходжу всередину. Батько сидить за робочим столом. Він здіймає на мене очі й відразу переводить погляд на монітор комп'ютера.

— Вирішила навідатись додому? — його голос став колишнім.

Немає ні усмішки, ні ніжності.

— Тату, нам потрібно поговорити.

— Я зайнятий.

Він старається виглядати сильним, але я бачу, як він втомився. Під очима темні кола, у погляді порожнеча. Голос здригається...

— Те, що я сказала про Христину...

Батько відривається від комп'ютера, підводиться з місця і йде до бару. Витягує пляшку з алкоголем і наливає пів склянки.

— Я не хочу нічого знати про цю шльондру.

— Тату, те що в них було з Давидом… це було давно. Здається, зараз вона змінилася.

— Я вже сказав, що не хочу про неї говорити. І ще знай: такі не змінюються ніколи. Ти чого прийшла?

— Це ж і мій дім. Невже я не можу приїхати додому? — страх кудись зникає, і я нарешті говорю вільно. Здається, тато здивований таким поворотом.

— Що у вас з Кремньовим?

— Ми разом.

— Чудово. Ваш союз допоможе розвитку бізнесу.

— Тату, я його кохаю, і твій бізнес тут ні до чого.

— Кохаєш? — чоловік кривиться, наче з'їв лимон.

— Кохаю. Ти ще пам'ятаєш, як це? Це те почуття, яке ти відчуваєш до Христини. Кохання робить людей щасливими, — вимовляю, зазираючи в очі батька.

— Швидше, сліпими, — з болем вимовляє він і випиває до дна вміст склянки. Наливає знову та повертається у крісло.

— Тату, я впевнена що Христина тебе також кохає. Вона не та, якою була раніше. Ти сам це бачив. Тому й вибрав її. Просто вам потрібно спокійно поговорити.

— Вона любить не мене, а мої гроші. Ти мала рацію, а я помилився. Але ще не пізно виправити свої помилки. І я виправляю. Викидаю зі свого життя непотрібних людей.

— Тату, послухай...

— Іди й займайся своїми справами. Чому ти не в університеті?

— Є важливіші справи.

— От ними й займися. А цієї дівки більше немає у моєму житті, і ніколи не буде.

Виходжу з кабінету й проходжу на кухню.

— Він багато п'є, — промовляє тихо Марія.

— Це я винна...

— Ні, дитинко, ти не винна. Просто так вийшло.

— Я помирю їх з Христиною. І тато знову буде щасливим.

— Дуже сумніваюся, що в тебе вийде, — сумно видихає жінка.

— От побачиш. Залишилося тільки знайти її.

Попрощавшись з Марією, виходжу з будинку. Впевнено йду до машини Давида.

Я повинна знайти Христину та повернути її назад. І я це зроблю.

***

Давид зупиняє автомобіль біля старої дев'ятиповерхівки майже на кінці міста. Дивлюся на чоловіка здивованим поглядом. Христина живе тут? Я дуже сумніваюся... Але Давид, схоже, впевнений у своїх діях. Він глушить двигун, обходить машину і відчиняє для мене дверцята.

— Ти впевнений, що ми правильно приїхали?

— Тут живе тітка Христини. Принаймні раніше жила, — пояснює він.

— І ти думаєш, що вона тут?

— Ходімо.

Чоловік переплітає наші пальці, що викликає у мене прилив тепла всередині, і веде до пошарпаного під'їзду.

Я думала, що район, де живе Ніка — це жахливо, але тут… просто дно.

Христина виглядає доглянутою. Дорогий одяг, професійний макіяж, зачіска, прикраси. Дивлячись на неї, я уявляла щонайменше гарну квартирку в елітному районі. І аж ніяк не цю халупу.