Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Книга Балтиморів 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Балтиморів"

1 737
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга Балтиморів" автора Жоель Діккер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 90 91 92 ... 112
Перейти на сторінку:
й вони поцілувалися.

Аніта навчалася в медичному університеті й, окрім того, працювала продавчинею в «Дельфіно», досить відомій крамниці у Вашингтоні, де продавалися краватки. Господар там був просто тварюка. Дядечко Сол часом заходив до крамниці чи радше заглядав туди на мить, та ще й тоді, коли не було жодного покупця. Та господар усе одно в’їдався ущипливими зауваженням і казав Аніті: «Я плачу вам гроші не задля того, щоб ви тут фліртували».

І тоді, щоб розізлити його, дядечко Сол почав купувати краватки, що виправдовувало його присутність у крамниці. Він заходив до крамниці, вдавав, ніби геть не знайомий з Анітою, казав їй: «Добридень, панно», — і просив показати йому, які краватки в них є. Бувало, він купував краватку відразу. Часом довго вагався. Міряв їх одну за одною, по три рази зав’язував вузол, перепрошуючи Аніту, що так затримується, а вона стискала губи, щоб не зареготати. Господар аж казився від тієї комедії, та не зважувався витурити його, щоб не втратити покупця.

Аніта просила Сола припинити ті візити: грошенят у нього було обмаль, а він знай купував краватки, які йому були геть не потрібні. На те він казав, що ще ніколи не знаходив ліпшого застосування для своїх грошей. Ті краватки він зберігав усе своє життя. І коли минули роки й вони мешкали у своєму домі в Балтиморі, тітонька Аніта прохала його повикидати ті старі краватки, та він страшенно ображався й запевняв, що кожна з них пов’язана в нього з особливою згадкою.

Урешті дядечко Сол зрозумів, що його проект розвитку фірми Ґольдманів завершено, і вирішив показати його батькові. Напередодні поїздки до Нью-Джерсі прорепетирував цю презентацію з Анітою, щоб упевнитися, що все буде гаразд. Та наступного дня Макс Ґольдман і слухати не захотів про розширення його компанії. Він рішуче відмовив Солові, й дядечко страшенно засмутився. Повернувшись до Меріленда, він навіть не зважився розповісти Анітиному батькові, що його послали під три чорти.

Професор Гендрикс був запеклим борцем за громадянські права. Сол активістом не був, хоч трохи і співчував тому ділу. Він часом супроводжував його на збори чи на демонстрації, гадаючи, що в такий спосіб може віддячити за допомогу в підготовці проекту. Проте незабаром він побачив, що тут можна доскочити і свого зиску.

За тієї пори вся країна була охоплена протестами: демонстрації відбувалися майже скрізь — проти війни, проти расизму, проти уряду. Студенти всіх університетів мандрували автобусами зі штату до штату, щоб збільшити лави протестувальників, і з ними їздив Сол, у якого не було грошенят, щоб фінансувати ідеї з розвитку фірми Ґольдманів. Батько не давав йому й шеляга на те діло, тож він у тих протестних акціях знайшов спосіб мандрувати безоплатно по всіх усюдах і вивчати ринок від імені родинного підприємства.

Географічне охоплення його мінялося залежно від протестних рухів. Заворушення в Кентському університеті, студентські акції проти Ніксона. Він ретельно готувався до мандрівок і організовував зустрічі в містах, де відбувалися демонстрації, з адміністраціями лікарень, оптовиками і перевізниками. Опинившись на місці, він непомітно зникав у натовпі. Застібав сорочку, скидав із костюма антивоєнні значки, зав'язував краватку і йшов на ділові зустрічі. Представлявся директором із розвитку фірми «Ґольдман і компанія», невеличкого підприємства з виробництва медичного обладнання в Нью-Джерсі. Намагався збагнути, які потреби в різних регіонах, чого очікують і чим невдоволені медичні працівники й адміністратори лікарень, у яку шпарину може промкнутися «Ґольдман і компанія». Може, потрібне швидше постачання? Може, ліпша якість обладнання? Сервісне обслуговування? Може, треба улаштовувати склади в кожному місті? Чи в кожному штаті?

Дізнавався про приміщення, заробітну платню, соціальні гарантії службовцям. Повернувшись до своєї кімнатки в університетському містечку Меріленду, він складав списані сторінки у велику теку і робив позначки на карті, що висіла на стіні. У нього було тільки одне в голові: пункт за пунктом підготувати проект із розвитку батькової фірми, яким той міг би тільки пишатися. І тоді настане хвилина його слави — він перевершить брата, який був шанованим інженером. Стане тим, хто забезпечить процвітання Ґольдманів.

Часом у тих мандрівках його супроводжувала Аніта. Надто, коли в демонстраціях брав участь її батько. Вона трималася коло нього впродовж усього походу і запевняла, що Сол десь у задніх лавах або ж разом із організаторами на чолі демонстрації. Зустрічалися вони увечері в автобусі, й професор Гендрикс питав його:

— Де це ви були, Соле, що я не бачив вас сьогодні?

— Ох, пане професоре, такий натовп, такий натовп…

1972 року їхня активність сягнула вершини. Вони брали участь у всіх акціях: годився й Вотерґейт, й права жінок, і «Проект Ганівелл», що вимагав заборони протипіхотних мін. У чому завгодно, аби лише дядечко Сол мав алібі для своїх досліджень. Якось вихідними вони брали участь у демонстрації в Атланті, потім були учасниками зборів на захист прав чорного населення, а наступного тижня ішли маршем до Вашингтона. Сол успішно зав'язував контакти з першорядними університетськими лікарнями.

Його батьки знали, що їхній син весь час вештається білим світом, та вірили офіційній версії, — що він запеклий борець за громадянські права. Хіба ж могли вони бодай на мить уявити собі, що насправді все було не так?

Навесні 1973 року дядечко Сол уже ладен був показати батькові ту надзвичайну роботу, яку він виконав для їхньої фірми, — угоди, які залишалося тільки підписати, список перевірених потенційних співробітників, перелік складів, які треба було відкрити. А потім — ота зайва демонстрація в Атланті, одним із організаторів якої був професор Гендрикс. Того разу Сол з Анітою йшли в перших лавах із ним. Воно було і нічого, якби та світлина не потрапила у «Тайм». Через ту світлину і спалахнула страшенна сварка Макса Ґольдмана з сином. Після того вони не розмовляли дванадцять років. Звісно, з батьком треба було порозумітися, та дядечко Сол не міг перебороти своєї пихи.

Я урвав дядечка Сола, коли він розповідав усе це по телефону.

— То ти ніколи й не був тим активістом?

— Ніколи, Маркусе. Я тільки намагався сприяти розвиткові фірми «Ґольдман і компанія», щоб справити враження на тата. Я хотів лиш одного: щоб він пишався мною. Я почувався таким знедоленим, він так знехтував мною. Йому кортіло орудувати всім на свій лад. І бачиш, до чого все це призвело.

Після сварки дядечко Сол вирішив скерувати своє життя в іншу колію. Тітонька Аніта вивчала медицину, а він почав студіювати право.

Потім вони побралися. Макс Ґольдман не приїхав на

1 ... 90 91 92 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Балтиморів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Балтиморів"