Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

— Мене анітрохи не влаштовує те, що ти сам туди потрапиш.

— То що пропонуєш?

І раптом мені на думку спадає ідея. Така божевільно проста. Навіть

попри те, що я ненавиджу Енді, я дуже добре його знаю. Мій задум

спрацює.

26 Анічогісінько ( італ. ).

РОЗДIЛ СОРОК ДЕВ’ЯТИЙ

Крок восьмий. Як знайти собі заміну

Перша-ліпша дівка мені не підійде.

Насамперед вона має бути вродливою. Вродливішою за мене, що, зрештою, не проблема, адже протягом останніх кількох років я

зумисно себе занехаяла. Вона має бути молодшою за мене —

достатньо молодою, щоб народити Енді дітей, про яких він так мріє. Їй

має пасувати біле. Йому подобається цей колір.

А найголовніше — вона має бути в розпачі.

І тоді мені трапляється Вільгельміна Келловей. Живе втілення всіх

цих пунктів. Той убогий одяг, у якому вона з’являється на співбесіду, не спроможний приховати, яка вона молода й гарненька. Їй страшенно

кортить догодити мені. А коли я нашвидкуруч перевіряю її анкетні дані

та з’ясовую, що вона сиділа, до мене надходить усвідомлення, що мені

неабияк пощастило. Ця дівчина аж не тямитиметься — так їй кортить

отримати пристойну й високооплачувану роботу.

— Я на це не підпишуся, — каже мені Ензо, коли я виходжу на заднє

подвір’я, де він саме працює, щоб дізнатися, чи є в нього знайомі

приватні детективи. — Це неправильно.

Коли кілька тижнів тому я втаємничила його у свій план, садівник

був не в захваті. «Ти що, хочеш пожертвувати якоюсь іншою жінкою?»

Це було понад його розуміння.

— Енді контролює мене через Сісі, — пояснюю я. — А в цієї дівчини

немає дітей. Немає нікого, хто їй дорогий. Йому просто не буде чим її

шантажувати. Вона зможе втекти.

— Ти ж бо знаєш, що так не годиться, — бурчить Ензо.

— То ти мені допоможеш чи ні?

Він понурюється.

— Так. Ти знаєш, що допоможу.

Отже, я наймаю рекомендованого Ензо приватного детектива, скориставшись залишком заначки, яку мені вдалося сховати. І детектив

розповідає мені все, що мені потрібно знати про Вільгельміну

Келловей. Каже, що її звільнили з останнього місця роботи, ще й мало

не викликали копів. Розповідає, що живе вона у своїй автівці. Також

він утаємничує мене у ще одну деталь, яка все змінює. І, щойно

попрощавшись із детективом, я телефоную Міллі й пропоную їй

роботу.

Єдина проблема — Енді.

Він не захоче, щоб у нашому будинку постійно жила чужа людина.

Він знехочу дозволяв мені запрошувати найманих робітників, щоб

вони за кілька годин навели лад у будинку, але оце й усе. Чоловік

навіть не дозволяв нікому, за винятком своєї матері, допомагати мені із

Сесілією. Але все склалося дуже сприятливо для мене. Батько Енді

нещодавно вийшов на пенсію, і вони з дружиною вирішили переїхати

до Флориди після того, як він послизнувся на кризі й дуже невдало

впав. Я знаю, що Евелін від переїзду була не в захваті, тому вони

вирішили наразі залишити собі свій старий будинок, аби приїжджати

туди влітку. Втім більшість їхніх друзів уже перебралася до південної

Флориди, а мій свекор мріяв провести свої пізні літа, щодня граючи в

гольф із приятелями.

Із цього випливало, що нам потрібна буде помічниця.

Найпроблемнішим було те, що поселити Міллі я планувала на

горищі. Енді достеменно це не сподобається. Але інакше було не

можна. Він має призвичаїтися до того, що вона перебуває в тій кімнаті, якщо я хочу, щоб він почав сприймати її як мою заміну. Це допоможе

прив’язати чоловіка до неї.

Я сумлінно розставляю декорації, перш ніж виводити її на сцену.

Прокидаючись щоранку, я скаржуся на мігрені, через які не можу ані

готувати, ані прибирати. Я старанно перетворюю будинок на

свинарню. Ще кілька днів — і він стане просто безнадійним. Нам

терміново потрібна допомога в господарстві. Просто-таки неймовірно

потрібна.

Утім Енді, щойно дізнається, що я найняла Міллі, влаштовує розбір

польотів, перехопивши мене, коли я виходжу з автівки. Пальці його

впиваються в моє передпліччя, і він щосили мене струшує.

— Що це з біса ти робиш, Ніно?

— Нам потрібна допомога. — Я виклично скидаю підборіддя. —

Твоя мати поїхала. Нам треба, щоб хтось наглядав за Сісі й допомагав

прибирати.

— Але ти поселила її на горищі! — сичить він. — Це твоя кімната!

Ти мала поселити її в гостьовій!

— А де житимуть твої батьки, коли приїдуть навідати нас? На

горищі? Чи, може, спатимуть на канапі у вітальні?

Я бачу, як у нього на щоках ходять жовна, коли він це обмірковує.

Евелін Вінчестер ніколи не зголоситься ночувати на канапі у вітальні.

— Хай вона