Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

Тож, в останню мить таки вирішивши повністю активувати ці чари, Леон зараз думав тільки про одне. Щоб його вчитель виявився ДІЙСНО геніальним магом, котрий просто отримав вищий титул задовго до належного строку. Бо для звичайного, хоч і талановитого Вищого Магістра, котрому просто пощастило знайти декілька дуже рідкісних заклять, Грозова Долина стала б непереборним, смертельним випробуванням.

– Не здуйтеся, бароне. Виживіть! – Бубонів собі під носа Леон, втім, не думаючи поки спускатися нижче. –  Я вам і напругу дещо зменшу…

Підтверджуючи свої наміри, Д’Альбон ворухнув пальцями, віддаючи наказ Долині зменшити інтенсивність ударів блискавками. Але кількість розрядів не стала меншою. А через декілька секунд навіть зросла.

– Якого вулпотового… – Леон навіть не встиг договорити улюблену лайку гільдії ковбасних майстрів графства Д’Альбон, котру він підслухав ще у дитинстві, як його чари немов збожеволіли.

Хмар, що стелилися землею, стало майже не видно через кількість блискавичних розрядів, що у них з’явилася. Віконт не міг зменшити інтенсивність ударів, а ще – йому здалося, що чари стали тягнути з нього набагато більше енергії, ніж спочатку. Розуміючи, що атака і виконання чарів пішли взагалі не за бажаним сценарієм, Леон, згадавши вголос де і в яких позиціях бачив бабцю отця усіх демонів, обірвав контроль над чарами та їх підпитку.

А блискавки, тим не менш, продовжували бити по всій площині хмар. Але вже за декілька секунд усі удари зосередилися на одному-однісінькому клаптику в пару квадратних метрів. Після чого хмари почали розсіюватися.

Грегор Грейткіллс стояв посеред цього шаленства блискавок абсолютно неушкодженим. І всіяна попелом на десятки квадратних метрів земля, що все ще деінде іскрилася, доводила, що це не випадковість. Навколо геоманта на скаженій швидкості та з хаотичними орбітами кружляло сім ромбовидних кристалів, розміром з голову кожен. І Леон чітко міг бачити, що черговий пучок блискавок, який точно мав поцілити в геоманта, надійно і майже миттєво всмоктувався одним з цих шалених каменів.

– Активний щит із зачарованих магнетитів… Я цього…вчителя… ще й енергією наповнив дармовою... Індрів прутень, він точно скажений геній… – Похитав головою Леон. Посмішка сама наповзла на губи, але тепер він знав лише одне – розслаблятися зарано. Власне, це було правильною думкою. Бо в цей момент Грегор підняв очі догори і посміхнувся учневі.

«Хана…» – Подумав Леон.

«Ага…» – Підтвердили очі барона Грейткіллс.

Леон,  перебуваючи в повітрі, звісно, не міг відчути наступні події власним тілом. Але він побачив, як земля здригнулася. А після того відбулося одразу декілька речей. З потривоженого ґрунту навколо магів за секунду здійнялася велетенська стіна пилу, землі та піску, скидаючи для Леона видимість майже до нуля.  Адепт Блискавки одразу ж чкурнув ще вище до неба, щоб очистити своє поле зору. Точніше, спробував чкурнути. Численні частки пилу, піщинки та інший дріб’язок в якийсь непомітний момент перетворилися на кайдани, що розіп’яли чарівника всередині Грозового Паладина прямо в повітрі. Тілом віконта пройшла сліпуча блискавична хвиля – і оплавлені до скляного стану кайдани посипалися вниз. Але з цього непроглядного пилового хаосу в обличчя Леону кинулася якась холодна, чорна ганчірка. Принаймні, так за відчуттями здалося Леону. Проте, пучок блискавок та удар блискавичним клинком «ганчірка» зовсім проігнорувала. Не кажучи вже про те, що якось пройшла через шолом Паладина! А потім – оповила все тіло спадкоємця Д’Альбон, зводячи можливість рухів до мінімуму, і застигла, лишивши віконтові тільки щілину для очей. Після цього розгніваний віконт зрозумів, що падає донизу. А ще він зрозумів – що обладунок Грозового Паладина щез. Він тричі спробував знов пропустити через своє тіло смертельні для усіх окрім нього блискавки, змушував повітря перетворитися на леза та розрубати кляту «ганчірку», але нічого не виходило. Приземлення він відчув доволі м’яко. Пил влігся майже миттєво і віконт зрозумів, що галявина їх дуелі виглядає ледь не так само, як і до початку бою. Роботящі рослини вирощували самі себе та наводили лад на проораній Архімагом та підсмаженій Вищим Магістром землі. А Грегор Грейткіллс, позбувшись будь-яких захисних чарів, стояв поруч з величезним дзеркалом, спрямованим в бік віконта.

– Як вам, Леоне, такий фасон, що скажете? – З фірмовим виразом обличчя поцікавився його вчитель.

І Леон побачив у дзеркалі, що то його оплутала ніяка не «ганчірка». Він вертикально стояв у труні з маленькою щілиною для очей. І, судячи з характерного кольору та блиску, труна була виконана з тіньового кварцу. А судячи з численних рун по її бокам, легкої ілюмінації, а також того, що ця труна ще кілька секунд тому могла бути чиїмось плащем – мова про надзвичайно потужну техніку. Леон якось одразу зрозумів, що навіть якщо йому якимось дивом вдасться знов вдягнутися в Грозового Паладина просто у цій труні, це не допоможе йому вийти назовні. Ніщо не допоможе, окрім волі того, хто цю штуку створив.

– Техніка Текучого Каміння з купою удосконалень, мабуть?.. – Зробив припущення Леон.

– Вона, ріднесенька. – Так само нейтрально кивнув геомант.

– Тіньовий кварц?..

– І магнетит, звісно. Але негативно налаштований.

– Тряяясця, поглинання…

– Саме так, поглинання, учню. – Стиснув плечима Грегор. – А чого, власне, ви хотіли? Щоб я тут виконав Пробудження Вулкану, Землетрус чи Лють Землі у відповідь на ваші очевидні, низькосортні ходи? Не знущайтеся! З майже усіма вашими атаками могла впоратися моя Аметистова Шкіра. Я вже не кажу про Міфрілову Огорожу. А пташки б чудово розібралися особисто з вами. Але, варто зізнатися, ходом зі смерчами ви мене здивували. Як, власне, і Грозовою Долиною. Все ж-таки наважилися. Моя шана! З огляду на кількість ввібраної енергії Блискавки, ваше закляття мало б непогані шанси спопелити якогось Архімага Вогню!